Поняття про санітарно-показові мікроорганізми води повітря ґрунту, колітитр, колііндекс води

Асептика антисептика.

Асептика – система профілактичних заходів направлених на попередження попадання збудників інфекції в рану, тканини, органи, порожнини тіла людини під час оперативних втручань та діагностичних маніпуляцій. Асептика передб стерилізацію інструментів та матеріалів, спеціальну обробку рук мед працівників. Дотримання особливих правил санітарно-гігієнічних правил прийомів роботи.

Антисептика -комплекс лікувально-профілактичних заходів, направлених на попередження або ліквідацію інфекційного запального процесу в організмі людини. В якості антисептиків використовують різноманітні хім. сполуки що мають антимікробну дію: 70% етиловий спирт 5% спиртовий р-н йоду, 0,5-2% р-н хлораміну, 0,1% р-н KmnO₄, 1-2% спиртові р-ни метиленового синього, брил зеленого. Бактеріологічний контроль: роблять відбір проб повітря, також змиви з рук, об’єктів зовн середовища, медикаментозної сировини та готових ліків та роблять бактеріоскопію.

1847, Земельський пропонує для знезараження рук використовувати хлорну воду. 1863, Пастер довів, що бродіння і гниття мають мікробну природу. 1867, Лістер – праця "Про новий спосіб лікування переломів і гнійників з зауваженням про причини нагноєння". Це стало початком "антисептичної ери" в хірургії. Лістер для боротьби з мікробами використовував карболову к-ту. 1870, Бурцев вперше застосував антисептику в Росії. 1890, Бергман на Х міжнародному конгресі в Берліні сформулював основний закон асептики: все, що стикається з раною, повинне бути вільним від бактерій. В Росії метод асептики впровадили хірурги Субботін і Дьяков. В Київському університеті – акушер-гінеколог Рейн та хірург Павловський.

Види антисептики: м еханічна (хірургічна обробка рани); Фізична (закон капілярності, дифузії, осмосу); хімічна (бактеріостатичний ефект); біологічна (антибіотики, протеолітичні ферменти, бактеріофаги, анатоксини, антитоксини, імунотропні препарати-імуностимулятори); комбінована антисептика.

Препарати для хімічної антисептики: похідні нітрофурану (фурацилін, фуразолідон, кислоти (борна, саліцилова); окислювачі (Н₂О₂, KMnO₄); барвники (діамантовий зелений, метиленовий синій); детергенти (хлоргексидин); похідні хіноксалину (хіноксидин, діоксидин); група 5-нітроімідазолу (метронідазол, тінідазол); солі важких металів (AgNO₃); сульфаніламіди.

Асептика як метод медицини включає: 1. Стерилізація матеріалів, приладів, інструментів, ліків. 2. Спеціальної обробки рук хірурга. 3. Виконання певних правил і прийомів під час операції. 4. Виконання сан-гіг та протиепідем режиму в лік установах (методи дезінфекції).

Для того, щоб реалізувати асептичний метод використ 2 напрямки: стерилізація і дезінфекція.

 

7. Хімічний склад МіО. Значення складових. Поживні середовища, класифікація. Хім склад 80% вода, в спорах к-ть води зменшується до 18-20% Може бути у вільному або зв'язаному стані з структурними компонентами клітини Вода є розчинником для багатьох речовин, а також виконує механічну роль в забезпеченні тургора Решта – орг та неорг р-ни: Білки(50% сухого залишку) знаходяться в структурних компонентах та прийм участь в процесах метаболізму, більшість має ферментативну активність, обумовлюють антигенність, імуногенність, вірулентність, видову приналежність бактерій. Нуклеїнові кислоти (РНК-15%.ДНК-3%) –спадковість, біосинтез білку. Полісахариди(16%)- входять до складу капсул, є запасаючими речов (крохмаль, глікоген). Ліпіди(3-4%)- в основному входять до складу цитоплазматич мембрани та її похідних а також клітинної стінки бактерій, представлені фосфоліпідами, жирними кислотами та гліцеридами. Неорг р-ни: F,K,Na,S,Fe,Ca,Mg, також мікроелементами:Zn,Cu,Co,Ba,Mn та ін. Приймають участь в регулюванні осмотичного тиску, рН середовища, окисно-відновного потенціалу, активують ферменти, входять до складу ферментів, вітамінів та структурних компонентів мікробів стінки. Вимоги до поживних середовищ: 1. повноцінність за хім склад 2 стерильність 3 певна реакція 4 буферність 5 відповідний окисно-відновний потенціал 6 ізотонічність 7 в'язкість 8 вологість 9 прозорість 10 наявність стимуляторів росту Класифікація поживних середовищ: за консистенцією- рідкі (мясопептидний бульйон-МПб) напіврідкі(МП желатин-МПж) густі(МП агар МПА); за походженням- природні були першими(сироватка крові яєчний жовток, шматочки овочів, молоко) штучні синтетичні; за призначенням та складом 1. основні (МПБ,МПА). 2. спеціальні (цукровий бульйон, агар з крові, асцетичний бульйон) 3. диференціально-діагностичні: а)для виявлення протеолітичних та гемолітичних властивостей (згорнута сироватка, МПЖ, агар з кров'ю); б)для виявлення ферментації вуглеводів (сер-ще Гіса, Ендо та ін); в) селективні сер-ща (сер-ще Плоскірева, вісмут-сульфіт,агар); г) для виявлення окислювально-відновної здатності (сер-ща з нітратами, барвниками, сер-ща Ротберга); д) сер-ща в складі яких є індиферентні речовини (цитратний агар Сімонса).

 

8. Метаболізм. МіО Живлення і дихання мікробів Метаболізм-обмін речовин, особливістю живлення бактеріальної клітини є надходження поживних субстрактів в середину через всю її поверхню, також у високій швидкості процесів метаболізму та адаптації до змінних умов зовн сер-ща. Класифікація по типу живлення: 1) аутотрофи (синтез орг речовин з неорг):хемосинтетичні, фотосинтетичні, 2)гетеротрофи(живляться за рахунок готових органічних сполук): сапрофіти, паразити (облігатні, факультативні).Механізм живлення: 1)виділяються скл ферменти що розщеплюють субстрат до простих мол. сполук. 2)активний транспорт. Спочатку відбув дифузія речовин, потім приєднання до цих речовин ферментів фермеаз, які переносять молекули субстрату через цитоплазматичну мембрану в цитоплазму. Ферменти діляться на: екзогенні та ендогенні, індуктивні та констутивні 9обовязкові), ферменти патогенності. Дихання процес окиснення органічних речовин, відбувається в периплазматичному просторі, в мезосомах, в цитоплазматичній мембрані. Ферменти: дегідрогенази, цитохромоксидази, цитохроми. За типом дихання ділять: облігатні аероби ростуть тільки при наявності кисню, облігатні анаероби ростуть тільки без кисню гинуть у присутності кисню тому що не мають ферменту каталази або пероксидази який руйнує Н₂О₂-токсичні для бактерій, факультативні анаероби, мікроаерофіли-невелика кількість кисню, капнічні-невелика кількість СО₂. Бродіння - процес ферментативного розчеплення органічних речовин без отримання кисню. Види: спиртове молочнокисле маслянокисле. Використовується у виробництві спирту гліцерину.

 

9. Ріст і розмноження МіО Фази розмноження бактерій. Ріст-формування структурно-функціональних компонентів клітин та збільшення самої бактеріальної клітини. Розмноження-збільшення особин МіО в популяції. Бактерії розмножуються шляхом бінарного поділу навпіл. Рідше шляхом брунькування. Актиноміцети розмножуються шляхом фрагментації ниткоподібних клітин. Бактерії, що засіяні в певний об'єм поживного середов., що не змінюється, розмножуючись, споживають поживні елементи що призводять до виснаження поживного сер-ща та зупинки росту бактерій. Це періодичне культивування. Культура-періодична. Якщо умови культивування підтримуються шляхом безперервної подачі свіжого поживного культивування-безперервне, культура-безперевна. Ріст періодичної культури підрозділяють на декілька фаз: вихідна адапційна (1-2год), лаг-фаза (2год), фаза логарифмічного росту (5-6 год), від'ємного прискорення (2год), фаза стаціонарного росту (мах концентрації бактерій), фаза прискорення загибелі бактерій, логарифмічної загибелі (5-6год), зменшення швидкості загибелі. Бактерії що ростуть на плотних поживних сер-щах утворюють ізольовані колонії різноманітної консистенції та кольору, розділяють R та S форми колонії. S-круглі вологі блискучою гладкою поверхнею, рівними краями R-колонії неправильної форми сухі з зазубреними краями, нерівною шероховатою поверхнею. Способи культивування анаеробів: 1.Використання анаеростатів-герметично замкнених порожнин, з яких повітря видаляється висмоктуванням, хім поглинанням і витисненням інертним газом. 2.Використання спец середовищ: а) редуктовані сер-ща-рідкі, містять фрагменти, які поглинають кисень: Кітта-Тароцці (готують на основі бульйону Хоттінгера, до якого додають шматочки бичачої печінки або м'яса) б) використовують диференційно діагностичні сер-ща (Вільсон-Блера) – тверде сер-ще, посів на яке проводять у розплавленому стані, містить FeCl₃. Анаероби при рості виділяють сірководень, утвор сульфід заліза чорного кольору.3. використання спеціальних методів посіву: а) посів уколом у стовпчик агару, б)посів на поверхню агару ……..вазелінової олії або гліцерину. в) конкурентний метод Фошнера: на половину чашки Петрі сіють аероби, на другу анаероби. Чашку герметизують парафіном, аероби ростуть, використовують кисень і гинуть, натомість розвиваються анаероби. г) метод Перетця: в чашку Петрі кладуть 2 сірники, зверху предметне скельце. Матеріал змішують з розплавленим агаром і заливають в чашку. Колонії ростуть під склом куди не проникає кисень

10. Ферменти МіО, їх роль в обміні речовин Ферменти – специфічні біокатаклізатори білкової природи, які беруть участь у метаболізмі. Відомо близько 2000 ферментів які поділяються: за зв'язком із клітиною виділяють екзоферменти (виділяються з клітини) та ендоферменти; виділяють конструктивний (постійний) та адаптивний ферменти;ферменти патогенності. Класифікація ферментів: за типом хімічних реакцій 1. оксидоредуктази - окисно-відновні ферменти 2. трансферази- переносять окремі радикали та атоми від одних сполук до інших 3. ліази відщеплюють від субстратів хімічні групи не гідролітичним шляхом 4. ізомерази перенесення або поворот молекул 5. гідролази-розщеплення 6. лігази – прискорюють синтез складних сполук з більш простих. До ферментів патогенності відносять (гіалуронідазу, колагеназу, дезоксирибонуклеазу, нерамінідазу, лецитовітелазу ін) Різниця у ферментному складі використовується для ідентифікації МіО, так як вони визначають їх різні біохімічні властивості: схаролітичні, протеолітичні та інші, що виявляються за кінцевими продуктами розщеплення Ферменти МіО викор у генній інженерії (рестриктази лігази та ін) для отримання біолог акт спол, оцтової молочної лимонної інших кислот, молочнокислих продуктів у виноробстві та інших галузях.

Поняття про санітарно-показові мікроорганізми води повітря ґрунту, колітитр, колііндекс води

Для оцінки санітар­но-мікробіологічного стану довкілля, харчових продуктів, води та ужиткових предметів досліджують санітарно-показові мікроорганіз­ми. Мікробне число — кількість мікроорганізмів в 1 г чи в 1 см³твердої речовини чи в 1 мл рідини. Виражається через кількість ко­лоній, які виростають на твердому поживному середовищі — ко-лонієутворюючих одиницях (КУО). Мікробне число визначається за методом кох по ф-лі Омелянського – x=a*100*1000*5/b*10*t

x-к-ть мікробів в 1 м³

a-к-ть колоній, що виросли на чашці

b-площа чашки

t-час,при якому була відкрита чашка

5-час за Омелянським

10-літрів повітря з якого іде осідання

100-площа чашки см³

1000-обєм з якого визначають число колоній

Показники фекального забруднення — колі-індекс, за те­перішньою номенклатурою — індекс бактерій групи кишкової палич­ки (БГКП) — кількість цих бактерій в 1кг, в 1 л чи в 1 дм³ речовини. Колі-титр, або титр БГКП — найменша кількість речовини в грамах або рідини в мілілітрах, в якій виявляють 1 бактерію цієї групи.

Санітарний стан грунту характеризується загальною кількістю у ньому сапрофітів, термофільних мікроорганізмів, ентеробактерій, анаеробів. Загальноприйнятими показниками санітарно-мікробіоло­гічного стану грунту є: мікробне число грунту, колі-титр, колі-індекс. Перфрінгенс-титр — показник, що вказує на кількість анаеробних бацил СІ. рerfringens, визначається мінімальною масою ґрунту в гра­мах, у якій виявляється цей мікроорганізм. Для мікробіологічного дослідження забирають проби грунту на різній глибині, з проби відбирають 1 г, роблять 10-тикратні розведення у фізіологічному роз­чині від 1х10^-2 до 1х10^-6. Посіви роблять з останніх розведень, вико­ристовуючи селективні середовища для виявлення санітарно-показових мікроорганізмів. Кількісні показники визначають з ураху­ванням розведень ґрунту. Низький колі-титр і високий колі-індекс вказують на фекальне забруднення ґрунту, низький перфрінгенс-титр на забруднення ґрунту анаеробними бактеріями, серед яких можуть бути збудники газової гангрени, правцю, ботулізму. Умовні показни­ки чистого ґрунту — колі-титр 1 г, перфрінгенс-титр — вище 0,1 г, помірно забрудненого — відповідно 0,001-0,01 г і 0,0001 г і забруд­неного— нижче 0,001 і нижче 0,0001 г.

Проби повітря забирають аспіраційним методом — апаратом Кротова. Швидкість протягування повітря 25 л за хв; кількість — 100 л — для визначення загального вмісту мікроорганізмів та 25 л — для виявлен­ня золотистого стафілокока. Мікробне число визначається при підрахунку колоній бактерій, що виросли на 2%-ому агаровому сере­довищі (МПА) після 24 год інкубації при 37° С. Золотистий стафілокок визначають шляхом посіву повітря на жовтково-сольовий агар (ЖСА) після культивування 24 год при 37° С і 24 год інкубації при кімнатній температурі.

Мікробіологічне дослідження питної води. Для визна­чення мікробного числа досліджувану воду в кількості 1; 0,5; 0,1см³ стерильною піпеткою вносять у стерильні чашки Петрі, в кожну з яких вливають по 15 мл розплавленого і охолодженого до 45° С МПА, рівномірно розподіляючи вміст по дну чашки. Посіви інкубують при 37° С 24 год. Підраховують кількість колоній, що виросла на кожній окремій чашці. Середнє мікробне число встановлюють, враховуючи кількість засіяної води. При потребі пробу розводять стерильною во­дою і при підрахунку беруть до уваги ступінь розведення.

До БГКП відносять усі грамнегативні палички, що мають здат­ність розщеплювати лактозу або глюкозу з утворенням кислоти і газу при 37° С протягом 24—48 год. і не мають оксидазної активності. Індекс БГКП є показником фекального забруднення води. При мікробному забрудненні води понад допустимі норми слід провести додаткові дослідження на наявність бактерій-показників свіжого фе­кального забруднення — визначення індексу ФК. До таких бактерій відносять термостабільну кишкову паличку, що здатна розщеплювати лактозу до кислоти і газу при температурі 43—44° С в присутності інгібіторів росту (борна кислота) і не здатна рости на цитратному се­редовищі.

Санітарний нагляд за станом аптек здійснюється відповідно до нормативних документів ("Інструкція по санітарно-протиепідемічному режиму аптек". Наказ МОЗ України № 139 від 14 червня 1993 р.). Об'єктами бактеріо­логічного контролю в аптеках є: вода очищена і вода для ін'єкцій; лікарські засоби; аптечний посуд, пробірки та інші допоміжні ма-78

теріали; інвентар, устаткування; повітряне середовище. Досліджують також спецодяг та руки персоналу. Бактеріологічне дослідження про­водиться з метою: 1) виявлення патогенних мікроорганізмів. їх не по­винно бути у співробітників аптек, вони не повинні виявлятися в приміщеннях для виготовлення лікарських форм, у воді; 2) виявлення санітарно-показових мікроорганізмів, які свідчать про забруднення об'єкту виділеннями людини. СПМ асептичних приміщень аптек є гемолітичні стрептококи і золотистий стафілокок. Санітарно-показо­вими мікроорганізмами, що вказують на фекальне забруднення є БГКП (кишкова паличка, бактерії роду СіігоЬасіег, ЕпіегоЬасіег, КіеЬзіеИа); ентерококи; клостридія перфрінгенс.

Санітарний стан аптеки оцінюється за станом повітря аптечних приміщень, посуду, поверхонь столів, інвентарю, змивів з рук персо­налу. Змиви висівають на різні поживні середовища для визначення мікробного забруднення, наявності БГКП, патогенних ентеробак-терій, золотистого стафілокока, грибів роду Кандіда. Для виділення ентеровірусів заражають чутливі культури клітин або новонародже­них мишей.

Дослідження повітряного середовища аптек проводиться за за­гально прийнятою методикою із застосуванням аспіраційних методів (апарат Кротова або його аналоги).

препаратів. Ознаками мікробного псу­вання є пліснявина, плями на рослинах чи плодах, загнивання, поява невластивого запаху. При мікробіологічному контролі встановлюють мікробне число та перевіряють сировину на наявність БГКП. Наважку сировини масою 1 г розтирають у стерильних умовах з 10 мл фізіо­логічного розчину, після відстоювання засівають рідину на поверхню МПА в кількості 0,1 мл, при потребі роблять 10-тикратні розведення і посіви роблять із кожного з них. Після інкубації підраховують кількість КУО. Для виявлення БГКП посіви роблять на диферен­ціально-діагностичні середовища.

Методи:1). Бродильний –певні об’єми води засівають в глюкозо-пептонне середовище, далі в термостат. 2). М. мембранних фільтрів-(нітроцелюлозні-всього 5, для кишкової палички №3). Санітарно-мікробіологічний контроль: роблять зливи з рук, об’єктів зовн сер-ща, медикаментозної сировини, готових ліків та роблять бактеріоскопію. Мікробне число-кількість мікроорганізмів в 1 мл води, що виросли на м’ясо-пептонному агарі при t=37⁰ C за 24 години.

 

12. Походження та еволюція мікроорганізмів. Суч.класифікація прокаріотів. Вид.як головна таксономічна одиниця. Питання про походження вірусів і їхній природі є предметом численних досліджень і теоретичних дискусій. Одні вчені розглядають віруси як нащадки стародавних неклітинних форм живих паразитичних систем, функціонально тісно зв'язаних із кліткою хазяїна, але які розвиваються самостійно і генетично незалежно від них. Думають, що наявність різних нуклеїнових кислот відбиває еволюцію вимерлих доклітинних форм від односпіральної РНК до двухспиральной ДНК. Інші вважають, що віруси виникли з одноклітинних організмів, що у результаті регресивної еволюції втратили білоксинтезуючі системи і стали строгими внутрішньоклітинними паразитами. Треті дослідники затверджують, що віруси відбулися з клітинних елементів, що стали автономними системами. Ця гіпотеза пояснює розмаїтість генетичного матеріалу вірусів, тому що серед складових частин клітки виявляються всі структури, яким можуть бути родинні віруси (ДНК, РНК, мітохондрії, плазміди і т.д.).

Прокаріоти-доядерні, одноклітинні, найпростіші форми життя, які не мають ядерної мембрани і високоорганізованих органел. Це бактерії, актиноміцети, мікоплазми, рикетсії, спірохети, хламідії, ціанобактерії. За класифікацією Берді основні таксони: царство, відділ, клас, порядок, родина, рід, вид, інфера. Виділяють 4 відділи у бактерій: грацилікути, фірмікути, тенерикути, мендозикути. Головна таксономічна одиниця-вид (species)-сукупність споріднених організмів,що мають загальний корінь походження і на даному етапі еволюційного розвитку характеризується певними загальними морфофізіологічними власт і які пристосовані до певного середовища та умов існування.