Віруси гепатитів, класифікація, властивості. Вірусні гепатити А і В. Патогенез захв. Методи лаб діагностики. Специфічна профілактика, препарати.

Виділено 5 вырусів збудника гепатиту.

Вірус гепатиту А(рід гепатовіруси). За морфологією - типовий ентеровірус. Непатогенний для тварин, за винятком деяких видів "мавп, не культивується в звичайних видах культур клітин, хоча його вдалось адаптувати до деяких ліній, що походять з пухлин печінки. Вірус передається фекально-оральним шляхом, він стійкий у довкіллі, зокрема у воді, тому епідемії гепатиту А спостерігаються і в умовах, коли бактеріальні кишкові інфекції не реєструються. Інкубаційний період - біля 3 тижнів. Вірус уражає клітини печінки, внаслідок чого розвивається жовтяниця. Відомі легкі безжовтяничні форми. Виділяється вірус з фекаліями, особливо наприкінці інкубаційного періоду та в перші дні хвороби. Вірусологічнадіагностика - виявлення вірусу методом імуноелектронної мікроскопії у фекаліях. Розроблені методи виявлення вірусного антигену на основі ІФА. Серологічна діагностика виявлення антитіл у сироватці крові способом ІФА. Для діагностики і контролю за перебігом хвороби велике значення мають методи виявлення ферментів печінки та оцінка її функціонального стану - печінкові проби.

До родини гепаднавірусів входять вірус гепатиту В людини (ВГВ), вірус гепатиту бабаків, білок, кенгуру, качок тощо.

Віруси гепатиту В людини - складноорганізовані віруси сферичної форми діаметром до 42 нм. Зовні вкриті ліпідно-білковою суперкапсидною оболонкою. Капсид побудований за кубічним типом симетрії, складається з 180 капсомерів. Серцевина вірусу містить ДНК, ковалентно пов’язану з поліпептидом, ДНК-полімеразу, протеїнкіназу. ДНК має форму кільця, один з ланцюгів якої дефектний. У процесі репродукції вірусів ДНК-полімераза добудовує дефектну ДНК.

ВГВ мають декілька антигенів. Поверхневий антиген (HBSAg - hepatitis B surface antigen) високостійкий до дії фізико-хімічних факторів. Він не руйнується під час багаторазового заморожування та розморожування, довго зберігається у висушеному стані. Частково втрачається активність антигена після 30 хв прогрівання при 98 °С. Повна інактивація досягається завдяки 15-хвилинній стерилізації при 121 °С.

HBsAg виявляють практично в усіх біологічних рідинах людини.

НВсAg (core - серцевина) - серцевинний антиген входить до складу нуклеокапсиду ВГВ. Цей антиген виявляється в ядрах гепатоцитів людей, хворих на гепатит В. Він складається з поліпептидів і йому властива протеїнкіназна активність.

HBeAg (enzyme - фермент) міститься між HBsAg і НВсAg. Його виявлено в цитоплазмі та ядрах гепатоцитів інфікованих ВГВ людей. Він - ензим з ДНК-полімеразною активністю. ВГВ не репродукується ні в культурах тканин, ні в курячих ембріонах.

Віруси гепатиту В мають надзвичайно високу резистентність до дії різноманітних факторів зовнішнього середов.. Зокрема, вони витримують кип’ятіння протягом 15-20 хв, а при 60 °С - до декількох годин. Автоклавування при 126 °С інактивує вірус протягом 30 хв, сухий жар (160 °С) - за 60 хв, а при 180 °С - за 40 хв.

Джерело вірусів - людина. Основним резервуаром є “здорові“ вірусоносії, число яких на земній кулі перевищує 300-500 млн чоловік, а також хворі на жовтяничну або безжовтяничну форму гепатиту. Хворий стає заразним за декілька тижнів до появи клінічних ознак. У цей період HBsAg з’являється в крові, іноді в жовчі та слині. Його можна знайти в сльозах, фекаліях, грудному молоці, вагінальному вмісті, спермі.

Провідний механізм передачі - парентеральний (інокуляційний), другорядний - фекально-оральний, рідко - трансплацентарний. Не виключається й статевий шлях зараж.. Інфікування відбувається внаслідок внесення крові та її препаратів (плазми, еритроцитарної маси, тромбіну, фібриногену), лімфи при будь-якій інструментальній процедурі, яка супроводжується порушенням цілісності шкірних та слизових покривів, включаючи й щеплення. Зараж. може відбутися при внутрішньовенних, внутрішньом’язових, підшкірних та інших ін’єкціях. Інкубаційний період коливається від 50 до 180 днів. При проникненні в організм із кров’ю вірус відразу ж розноситься, фіксуючись на гепатоцитах. Репродукція вірусу не супроводжується цитолізом гепатоцитів, що свідчить про те, що він не має прямої цитопатичної дії, а патологічний процес у печінці розпочинається після розпізнання імунокомпетентними клітинами його антигенів на поверхні клітини. Дякуючи розриву однієї із ниток ДНК, вірус може інтегрувати в геном гепатоциту і за певних обставин викликати трансформацію клітини.

У лабораторній діагностиці широко застосовуються серологічні методи. Для виявлення HBsAg і HBs - антитіл використовують кров хворого або особи, що перехворіла. На практиці добре себе зарекомендували радіоімунний аналіз, імуноензимний метод, імунна електронна мікроскопія та ін. HBеAg можна виявити за допомогою ІФА, РНГА, РНЗГА, РЗК.

Для специфічної профіл. існують вакцини першого покоління, які одержують з плазми крові хронічних носіїв HBsAg. Вакцини другого покоління - це субодиничні (корпускулярні) препарати або одержані генноінженерним способом. Найвідомішими комерційними корпускулярними препаратами є вакцини Hevac B (Франція) і Heptavac B (США).

Особам, які мали контакти з ВГВ, крім активної імунізації треба вводити людський Ig проти гепатиту В. Екстренна профіл. рекомендована медичним працівникам, що одержали травми під час роботи з інфікованою кров’ю, статевим партнерам, які були у недавньому статевому контакті із хворими на гепатит В.