Система землеробства - це комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, зберігання і підвищення родючості ґрунту, вирощування високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. Важливим завданням системи землеробства на сучасному етапі є охорона грунтів і всього навколишнього середовища.
Система землеробства - важлива складова частина системи ведення господарства, вона розвивалась і змінювалась відповідно до розвитку продуктивних сил суспільства, його соціально-економічних особливостей і науково-технічного прогресу.
Характерними ознаками усіх систем землеробства є:
ü спосіб використання землі, який виражається у співвідношенні земельних угідь і структурі посівних площ;
ü спосіб збереження і підвищення родючості ґрунту, котрий під дією природних факторів і виробничої діяльності людини виявляється у зміні властивостей грунту.
Будь-яка зміна однієї з ознак веде до зміни іншої (так зміна структури посівних площ призводить до відповідної зміни способу відновлення і підвищення родючості грунту). За цими ознаками визначається інтенсивність і раціональність системи.
Основними ланками системи землеробства є:
організація території і система сівозмін (спрямованість використання грунтів у сівозмінах (польові, кормовіі спеціальні), позасівозмінових ділянках (культурні пасовища, сінокоси, вивідні поля), а також у ділянках несільськогосподарського використання (населені пункти, тваринницькі ферми, внутршньогосподарські дороги, водоймища та ін.) відповідно до прийнятої спеціалізації.
ü система механічного обробітку ґрунту - основний, передпосівний, післяпосівний. Розробляється для кожної культури. Основою проектованої системи обробітку грунту є детальний аналіз і облік ґрунтових, кліматичних і економічних умов.
ü системи застосування органічних та мінеральних добрив, а також бактеріальних препаратів. Система включає в себе: перспективний план заготівлі добрив; перспективний план зберігання добрив; перспективний план внесення добрив під кожну культуру і на кожному полі сівозмін різних видів тобто складається агрохімічний паспорт поля під запланований врожай. Ефективність використаних добрив визначається не стільки кількістю внесення добрив (норми дози), скільки якісними показниками їх використання (види, форми, способи, послідовність, своєчасність внесення).
ü комплекс агротехнічних, хімічних і біологічних засобів боротьби з шкідниками і збудниками хвороб та бур’янами. Бур’яни, шкідники і хвороби є біологічним фактором зниження врожайності сільськогосподарських культур. Роль захисту зростає в зв’язку з насиченням сівозмін однією або однорідними за біологією та технологією вирощування культур, розширенням посівів короткостеблових сортів, запровадженням мінімального обробітку ґрунту, появою шкідливих організмів тощо. Тому система захисту повинна поєднувати всі заходи винищувального й запобіжного характеру.
ü Система сортового насінництва - включає забезпечення господарств районованим сортовим насінням культур високих репродукцій і насінним контролем.
ü Система захисту ґрунтів від ерозії (площа небезпечно ерозійних земель на всіх с/г угіддях становить більше 50%. Внаслідок цього знижується і врожайність сільськогосподарських культур, і родючість ґрунтів) - система контурно-меліоративної організації території та система протиерозійних заходів.
ü Система охорони навколишнього середовища. Внаслідок зростаючого використання мінеральних добрив, пестицидів, використання в якості добрив осадів стічних вод, посліду з птахоферм, наслідків аварії на ЧАЕС - збільшилася небезпека негативної екологічної дії на ґрунт, природний ландшафт і біосферу в цілому. Треба запобігати їх небезпечному впливу на навколишнє середовище.
ü Система біологічного землеробства.
Високої ефективності від впровадження кожної системи землеробства можна досягти лише тоді, коли її ланка впроваджується якісно, своєчасно і в комплексі на науковій основі
Хід роботи
