Поняття організаційні форми навчання. Відміннсть форм і методів навчання. Розвиток організаційних форм навчання

під формою навчання розуміють конструкцію інтервалів, циклів процесу навчання, які реалізуються у поєднанні з управлінською діяльністю педагога і керованою навчальною діяльністю тих, хто навчається, щодо засвоєння змісту навчального матеріалу і опанування способів діяльності.

Методи і форми навчання — це способи впорядкування навчальної діяльності, що стосуються відповідно її внутрішньої і зовнішньої сторін. Якщо метод — це відповідь на запитання: «Що зробити для досягнення навчальних цілей?», то форма — це відповідь на запитання: «Як зробити?». Тобто метод більше пов’ язаний із засобами діяльності, а форма — з умовами (кількістю суб’єктів навчання, часом і місцем.

Форма організації навчання — це будь-який вид заняття — урок, предметний гурток, факультатив тощо, які відрізняються складом учнів, місцем і часом проведення заняття, характером діяльності учнів і вчителя. Ці форми організації навчання здійснюється в межах певної педагогічної системи. Будь-яке навчання, хоч би де воно відбувалося, спонтанно набуває організаційної форми. Форми організації навчання (організаційні форми) конструюються і використовуються для того, щоб створити сприятливі умови для передавання знань, умінь, навичок, розвитку обдарувань, практичних здібностей і світогляду особистості.

Сутність індивідуальної форми навчання полягала в тому, що учні виконували завдання індивідуально. Була єдиною за античного періоду. Середньовіччя, а в деяких країнах широко вик до 18 ст. Індивідуально – групова – працюючи в групі з учнями різного віку і різним рівнем підготовки, вчитель викладав матеріал одному учневі, дава йому завлання для самостійної роботи і переодив до іншого. Розвиток капіталістичного способу виробництва в Європі, потреба в грамотних робітниках привели до необхідності такої форми навчання, яка б давала змогу одному вчителеві навчати одночасно значну кількість учнів. класно-урочною форма ХУП ст книжка «Велика дидактика» Я.А.Коменського, який, узагальнивши досвід передових шкіл того часу, обґрунтував доцільність створення постійних груп учнів — класів. Ним було розроблено також ознаки і принципи класно-урочної системи навчання. Ознаками, що її характеризують, є:

• постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовленості (клас);

• навчальний процес здійснюється у вигляді окремих послідовних і взаємопов’ язаних частин (уроків);

• кожен урок присвячений одній навчальній дисципліні;

• постійне місце і тривалість занять;

• стабільний розклад занять.

Крім класно-урочної, у сучасній школі використовують інші форми навчання, які називають позаурочними, позакласними, домашніми, самостійними. До них належать: консультації,

додаткові заняття, інструктажі, конференції, гурткові і факультативні заняття, клубна робота, позакласне читання і інші.

Белл-ланкастерської системи взаємного навчання. Її суть полягала в тому, що старші учні спочатку під керівництвом учителя самі вивчали матеріал, а потім навчали тих, хто знав менше за них. Це давало змогу одному вчителеві здійснювати масове навчання. Водночас якість такого навчання була низькою, тому ця система не набула значного поширення.

Маннгеймською. Вона передбачала розподіл учнів на чотири класи за рівнем інтелектуального розвитку і рівнем підготовки: основні класи для дітей із середніми здібностями; класи для малоздібних; допоміжні класи для розумово відсталих дітей; класи для здібних учнів. Відбір у класи здійснювали на основі результатів психометричних досліджень, характеристик учителів та іспитів.

Дальтон-план, нерідко її називають лабораторною системою навчання. Ідея цієї системи полягала в перенесенні акценту в навчанні на самостійну роботу учнів. Функції вчителя зводилися до надання консультативної допомоги учням, які індивідуально працювали над виконанням завдань у лабораторіях або майстернях.

Суть плану Трампа полягала в тому, щоб максимально стимулювати індивідуальне навчання за допомогою трьох форм навчальної взаємодії вчителя з учнями: індивідуальної роботи, роботи з групами учнів (10—15 осіб), лекційних занять із використанням технічних засобів для великих груп (100—150 осіб). На заняття у великих групах відводилося 40% навчального часу, на роботу в малих групах — 20%, на індивідуальну роботу — 40%. Класи як група з постійним складом учнів скасовувалися, склад малих груп постійно змінювався.

Лекційно-семінарська форма використовується в практиці вищої і післядипломної освіти, тобто в умовах, коли у людини вже є певний досвід навчально-пізнавальної діяльності, коли сформовані основні загальнонавчальні вміння, зокрема самостійне здобуття знань. Ця форма навчання поєднує масові, групові й індивідуальні форми навчання.