Засоби навчання. Поєднання різних засобів навчання у процесі викладання.

Засоби навчання (ЗН) — це ідеальний або матеріальний об’єкт, який використовують для засвоєння. Частіше, коли йдеться про засоби навчання (в широкому розумінні), мають на увазі весь комплекс матеріальних засобів педагогічної праці, що сприяє оснащенню навчального процесу з метою його вдосконалення, підвищення ефективності й якості підготовки тих, хто навчається.

Види засобів навчання: приміщення, обладнання для приміщень, робочі, допоміжні засоби, знаряддя, навчально-лабораторне обладнання, природні об’єкти та предмети, предметно-просторове зображення предметів, графічні та символічні засоби, джерела та носії наукової й навчальної інформації.

У процесі навчання застосовують три канали передання інформації, сприймання якої за їх допомогою відбувається по- різному: слуховий канал (через слово викладача, доповіді, бесіди, обговорення тощо) забезпечує отримання 7% інформації; зоровий

— через схеми, діаграми, плакати, тексти тощо — 35%; моторний

розв’язання задач, виконання конкретних дій — 75—90%\ Тому з метою глибшого розуміння й засвоєння матеріалу важливо використовувати ці канали комплексно, поєднуючи відповідні засоби навчання. Наприклад, у разі поєднання словесного викладення з наочністю засоби наочності допомагають виокремити головне, а слово доводить до слухачів вторинну інформацію. Л.В.Занков вирізнив чотири форми поєднання слова та засобів наочності

 

19.Поняття контролю. Основні функції, етапи, види, форми і методи контролю навчання. ТАБЛИЦЯЯЯЯЯ

під педагогічним контролем розуміють єдину дидактичну та методичну систему перевірочної діяльності, спрямовану на виявлення результатів навчального процесу й підвищення його ефективності

Найважливішими функціями контролю у навчанні є:

• орієнтаційна (дає можливість визначити, наскільки те, що ми маємо, збігається з тим, що хотіли б мати);

• стимулювальна (контроль є зовнішнім поштовхом, аби щось робити: «треба вчити, бо буде контрольна робота»);

• мотиваційна (контроль є внутрішнім поштовхом до навчання: «треба вчити, щоб бути кращим у цій галузі»);

• розвивальна (в процесі контролю учні опановують нові способи діяльності, роботи в стресових ситуаціях, розвивають розумові здібності — виділяти основне, орієнтуватися в складних ситуаціях тощо);

• навчальна (під час контролю ті, хто навчаються, повторюють матеріал, а інколи й уперше ознайомлюються з ним);

• виховна (контроль привчає учнів до систематичної роботи).

Основною метою контролю є перевірка процесу і результату навчання — досягнення поставлених навчальних цілей.

вирізняють три послідовні складові розгортання контролю у часі:

• встановлення стандартів (точне визначення мети, яка мала бути досягнена у певний час);

• вимірювання та порівняння (вимірювання того, що було насправді досягнуто за певний період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами);

• коригування (перегляд цілей діяльності, якщо виявлено серйозні відхилення при порівнянні досягнутого з очікуваними результатами)^[1].

ВИДИ ЗОВНІШНЬОГО КОНТРОЛЮ

таблиця

під формою контролю розуміють зовнішню організацію контрольно- оцінної діяльності, реалізацію певного виду контролю в реальному продукті діяльності або у спеціально організованих заняттях. Попередній (стартовий) контроль може бути реалізований у таких формах: письмові контрольні роботи, усні відповіді,

стандартизований контроль тощо; поточний — усні та письмові відповіді, експрес-контроль, домашні завдання, вправи, тести тощо; періодичний (тематичний) — колоквіуми, консультації тощо; підсумковий — заліки, курсові та дипломні роботи, виробнича і педагогічна практика, семестрові та державні іспити, звіт, захист, презентація тощо.

 

Під методами контролю розуміють способи отримання зворотного зв’язку у навчальному процесі. До методів контролю належать: спостереження, опитування (усне, письмове або комбіноване), аналіз продуктів діяльності (диктант, переказ, твір, малюнок тощо), дебрифінг, бесіда, експертиза, анкетування, інтерв’ю, діагностика, дослідження, рейтинг, облік тощо.

 

20.Психологія оцінювання. Оцінка і відмітка в навчанні. Види та форми оцінок.

оцінювання — це встановлення рівня відповідності реальних результатів навчання еталонним

Оцінка відбиває результати контролю і є інтерпретацією і формалізацією результатів оцінювання. За її допомогою визначають рівень відповідності результатів діяльності учня нормам. Варіанти способів оцінювання дістали назви: нормативний, порівняльний і особистісний. Можливі різні види представлення нормативної, порівняльної й особистісної оцінок:

1) словесна (письмова чи усна) — вираз оцінки на словах:

схвалення чи осуд, рецензія, критика, характеристика,

обґрунтування, пояснення, вимова;

2) рухова — вираз оцінки за допомогою різноманітних жестів: хитання головою, поплескування по плечах, потискування руки, аплодування та інше;

3) умовна позначка (відмітка) — вираз оцінки за допомогою

умовного знака: традиційна цифрова відмітка, бали рейтингу, + / -, зараховано/незараховано;«незадовільно», «задовільно», «добре», «відмінно»);

4) предметні заохочення (нагороди, призи, грамоти, премії) і покарання (штрафи, «жовті» та «червоні» картки, вилучення з гри).

Часто «оцінка» та «відмітка» вживаються як рівнозначні поняття. Поняття «оцінки» ширше, ніж поняття «відмітки» як кількісне відображення оцінки. Крім того, «оцінка» не завжди дістає відбиття у відмітці і, може виявитися у похвалі словом, жестом, міміці, короткому судженні, догані, оцінювальному вислові.

Отже, контроль є одним із найважливіших компонентів процесу навчання.

Парціальна оцінка — це початкова форма педагогічної оцінки, яка стосується окремого знання, вміння або окремого акту поведінки. Фіксована оцінка відображає проміжні або завершальні успіхи студента, має більш узагальнений і синтетичний характер. інтегральна оцінка — це педагогічна характеристика, що формується на підставі парціальної та фіксованої оцінок. За засобом пред ’явлення (презентації) оцінка може бути прямою й опосередкованою. Пряма оцінка — це та, що безпосередньо спрямована на особу, яку оцінюють. Опосередковане оцінювання здійснюється через іншого студента або через оцінку одногрупників. До головних недоліків процесу контролю й оцінювання можна віднести такі: 1)використання оцінки як засобу тиску на учнів, що створює напружену обстановку в навчанні; 2)перебільшення ролі оцінки, яка стає головним мотивом і стимулом навчання, що відсуває на другий план навчально-пізнавальні мотиви, деформує мотиваційну сферу учнів і спотворює весь навчальний процес; 3)відображення в процесі контролю й оцінювання зовнішніх кон’юнктурних моментів, що не сприяє формуванню особливої відповідальності учнів за свою навчальну діяльність та її результати;

застосування в процесі контролю переважно зовнішньої оцінки, тобто оцінки педагога, що зменшує питому вагу самоконтролю та самооцінки в навчальному процесі й перешкоджає формуванню звички вчитися самостійно.

 

21.Дидактичний тест. Класифікація тестових завдань. Критерії якості дидактичних тестів. ТАБЛИЦЯЯЯЯ

під дидактичним (педагогічним) тестом розуміють підготовлений згідно із певними вимогами комплекс стандартизованих завдань, що дають змогу виявити в учасників тестування компетенції, які піддаються певному оцінюванню за заздалегідь встановленими критеріями. за способом формулювання завданьТАБЛИЦЯ

За способами оформлення відповідей найпоширенішими є такі форми тестових завдань:закрита форма; завдання на відповідність; завдання на правильну послідовність; відкрита форма

У впровадженні тестового контролю не слід забувати також про перевіряння якості тестів. Основними параметрами якості тестів загалом вважають валідність і надійність. Валідність тесту визначається насамперед тим, наскільки повно і точно тест охоплює матеріал навчальної програми (окремої або одночасно декількох тем), наскільки він відповідає навчальним планам. Під валідністю також розуміють відповідність того, що проектувалося перевірити, і того, що було перевірено насправді. Інколи замість знань з конкретної дисципліни дидактичний тест перевіряє загальний кругозір, ерудицію. Надійність тесту полягає в тому, наскільки точно він може «виміряти» знання учнів. «Надійний» тест має показувати однакові або близькі результати за повторного обстеження, в аналогічних групах. За повторного обстеження тест має давати аналогічні результати для сильних, посередніх і слабких за успішністю учнів.

 

22. Основні освітньо-вікові категорії та їх характеристика

Поняття освітньо-вікових періодів відображає зв’язок вікових особливостей людини із системою інституційної освіти

Поєднання вікових особливостей з освітньою системою нашої країни зумовлює виокремлення таких освітньо-вікових періодів:

1. Дошкільний вік (від 3-х до 6—7 років)

2. Молодший шкільний вік (від 6—7 до 11 років)

3. Середній шкільний вік (від 11 до 15 років)

4. Старший шкільний вік (від 15 до 18 років)

5. Студентський вік (від 18 до 23 років)

6. Дорослі (від 23 років до кінця життя)

У дошкільному віці триває розвиток особистості дитини. Формується потреба у визнанні, почуття власної гідності, усвідомлення власної статевої належності, усвідомлення себе в соціальному просторі Позитивним результатом розвитку дитини у цьому віці є переживання нею почуття прихильності, ніжності і любові на аналогічні почуття дорослих (передовсім батьків); реалізація власної потреби в авторитеті та повазі, розуміння з боку близьких та значущих для нього осіб; прагнення взаємодіяти з ровесниками на рівних.

Молодший шкільний вік Найважливіша риса цього періоду — це те, що в цьому віці дошкільник стає школярем У цьому віці дитина прагне самоствердження в таких видах діяльності, які суспільно оцінюються і охоплюють сфери життя, які раніше були недоступними для дитини.Дитина не лише готова прийняти нову соціальну позицію, а й прагне її. Дитина прагне, щоб її розуміння, оцінка навколишнього, ставлення до нього збігалися з розумінням, оцінкою й ставленням дорослого

Середній шкільний в ік з’ являються елементи дорослості, в результаті перебудови і розвитку організму, самосвідомості, взаємин із дорослими і ровесниками, мотиваційно-емоційної сфери, морально-етичних норм, пізнавальної та навчальної діяльності. Значущість підліткового періоду визначається тим, що в ньому вияскравлюються моральні та соціальні спрямування особи­стості, розвиток яких триває у старшому шкільному віці у цей період бурхливо розвивається самосвідомість. Підліток прагне пізнати власну особистість. Зростає особистісна незалежність та здатність самоуправляти власною поведінкою

Старший шкільний вік це процес стабілізації особистості, завершення формування сталих поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного і професійного самовизначення. Молода людина перебуває у пошуку самовизначення. Виникає Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, унікальності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості

Студентський вік досягають максимуму свого розвитку не тільки фізичні, а й психічні властивості та процеси: сприймання, увага, пам’ ять, мислення, мовлення, емоції та почуття. це період завершення формування морально-етичної сфери, становлення і стабілізації характеру

Дорослі людина досягає розуміння відповідальності як за власне життя, власні рішення, власні дії та вчинки, так і за долю близьких людей. Доросла людина постає перед необхідністю вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати життєві випробування. зростання особистісної автономності людини, її свободи, можливості реалізуватися, виявляти творче ставлення до дійсності та власного життєвого шляху

 

23.Основні новоутворення та особливості розвитку особистості на кожному віковому етапі

Новоутворення — властивості особистості, ті психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на певній стадії розвитку і котрі переважно визначають як ставлення людини до навколишнього світу, людей, самої себе так і весь перебіг розвитку в даний період.

Дощкільний вік - одним із важливих моментів цього періоду є активне формування морально-етичних та особистісних категорій. На початку дошкільного віку у дітей з’являються страхи. Воснові більшості страхів лежить афективно-загострене сприймання загрози життю як одного з виявів інстинкту самозбереження. Розвивається мотиваційна сфера дошкільника. Йде «боротьба» між «Я хочу» і «Ти маєш». Розвивається зорове, слухове, тактильне сприймання. Дитина уважна до того, що для неї цікаво, емоційно значуще, і запам’ятовує те, що привертає увагу

Молодший шкільний вік Спостерігається посилення стриманості емоцій, підвищення стійкості емоційних станів. Але вміння регулювати емоційну сферу формується поступово. Важливим моментом у цьому віці є формування довільності психічних процесів, поведінки, засвоєння способів пізнання навколишнього світу. Зароджується відчуття особистої відповідальності за виконання окремих доручень, а потім і шкільних обов’язків, Сприймання стає довільним, цілеспрямованим: у молодшому шкільному віці дитина вчиться спрямовувати і стало зберігати увагу на потрібних, а не просто зовнішньо привабливих предметах відбуваються якісні перетворення мимовільної та довільної пам’ яті

Середній шкільний в ік з’ являються елементи дорослості, в результаті перебудови і розвитку організму, самосвідомості, взаємин із дорослими і ровесниками, мотиваційно-емоційної сфери, морально-етичних норм, пізнавальної та навчальної діяльності. у цей період бурхливо розвивається самосвідомість. Підліток прагне пізнати власну особистість. Важливим моментом цього періоду є перебудова взаємин із батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, що базуються на взаємній довірі, повазі і відносній, але неухильно зростаючій рівності. період сприймання та уявлення ускладнююються й інтенсивно розвиваються Підліток менше відволікається на сторонні подразники. У розвитку пам’яті спостерігається зростання її довільності розвивається інтелектуальна сфера

Старший шкільний вік Сприймання стає складним інтелектуальним процесом, зростає обсяг, концентрація, тривалість, здатність розподіляти увагу, що дає можливість одночасно виконувати різні дії. провідна роль належить мисленню. Мислення стає системнішим, відбувається перехід до вищих рівнів мовлення

Студентський вік в цей період розвиваються спеціальні здібності. Проявляються нові актуальні цінності, пов’ язані з матеріальним і родинним станом, місцем роботи тощо У студентський період відбувається активне формування індивідуального стилю учіння, у пізнавальній діяльності домінує абстрактне мислення,

Дорослі діалектичне мислення; функціональна спрямованість інтелектуальних можливостей; наявність значного життєвого досвіду; реалізація власного потенціалу; встановлення дружніх, близьких стосунків, почуття близькості до людей; розширення та збагачення емоційних переживань; продовження синтезу «Я-концепції»; сформованість власної позиції та світогляду в житті; єдність надбань та втрат; творчі досягнення в життєдіяльності. У цей період можуть виникати кризи — драматичні переходи на нові рівні розвитку. Одне з важливих новоутворень дорослого віку, яке вирізняють вчені, це мудрість

 

24. Врахування особливостей освітньо-вікових категорій при реалізації основних функцій управління навчанням.

Дошкільний вік. Педагог у процесі взаємодії із дошкільнятами обов’ язково має враховувати особливості мотиваційної сфери дошкільника і будувати заняття так, щоб дитині хотілося брати участь у них. педагогам слід широко використовувати гру в процесі навчання. саме в грі дитина опановує вміння узагальнювати й аналізувати, запам’ятовувати і пригадувати те, що потрібно в даний момент. У грі розвивається фантазія, здатність концентрувати увагу, вміння взаємодіяти. У процесі управління пізнавальною діяльністю дошкільнят необхідно враховувати, що у дитини переважає мимовільна увага, а довільну увагу вона здатна утримувати лише до 15 хвилин;

Молодший шкільний вік Важливим моментом навчальної діяльності є те, що діти мають розгорнуто обґрунтувати й пояснити власні висловлювання, дії та вчинки. Вчителям важливо завжди відповідати на запитання учнів. Таким чином ви підтримуєте інтерес до пізнання. в процесі навчання необхідно широко застосовувати елементи гри, практичні завдання; вчити дітей розгорнуто обґрунтовувати та пояснювати власні висловлювання, дії та вчинки; створювати умови для розрядки емоцій; використовувати похвалу та схвалення в процесі навчання; не принижувати гідність дитини

Середній шкільний в ік педагогу варто активно залучати підлітка до навчального процесу, створювати умови для вираження його думки, позиції, активно використовувати переконання, збільшувати обсяг самостійної роботи, делегувати відповідальність за виконання певних доручень, широко використовувати позаурочні заняття: Застосування нетрадиційних форм навчальної діяльності, ґрунтоване на принципах свідомості й активності, потребує високого рівня самостійності самих школярів, що, своєю чергою, потребує перебудови педагогічного управління процесом навчання, необхідно використовувати особистісний підхід у стосунках із підлітками

Старший шкільний вік Навчальний процес необхідно будувати таким чином, щоб у старшокласника була можливість виявляти свою позицію, аргументувати власну точку зору, доводити правильність або хибність окремих положень, ставити запитання вчителеві, вміти чути позицію й точку зору іншої людини, рецензувати відповіді товаришів, допомагати однокласникам та ділитися власними знаннями з іншими. узагальнюючи навчальний матеріал, важливо наводити приклади, пов’ язані зі сферою інтересів юнаків, що емоційно їх заторкують і показують, як здобуті знання та уміння знадобляться в майбутньому.

Студентський вік Викладач має враховувати індивідуальні особливості студентів, виявляти до студентів тактовність, обережність в оцінних судженнях. Викладачу слід широко використовувати різноманітні методи навчання: лекції, дискусії, мозковий штурм, розв’язання практичних ситуацій, метод «кейсів», ігрові вправи, що спонукає студентів до самостійного вирішення поставлених перед ним навчальних проблем.

Дорослі застосування андрагогіки. Андрогогіка (яку розглядають як галузь педагогіки) об’єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, наявних та прихованих здібностей і можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки та фізіології. Провідна роль у процесі навчання дорослих належить самому дорослому, для якого важливо відчувати власну участь у розв’язанні певних завдань