Заходи і способи обробітку ґрунту

Одноразову дію на ґрунт ґрунтообробними машинами і зна ряддями називають прийомом обробітку ґрунту.

Технологічні операції при механічному обробітку ґрунту включають окремі прийоми обробітку, основними з яких є оранка, лущення, культивація, боронування, шлейфування, коткування, плоскорізний обробіток.

Найпоширенішими способами обробітку ґрунту є полицевий та безполицевий. Полицевим називається обробіток ґрунту по-лицевими знаряддями з повним або частковим перевертанням його шарів. Безполицевий обробіток ґрунту здійснюють без перевертання шарів.

Оранка — це обробіток ґрунту плугом, під час якого він подрібнюється, розпушується та перевертається.

Найдосконалішою є оранка плугом з передплужником (культурна оранка). Передплужник за будовою нагадує корпус плуга. Встановлюють його перед кожним корпусом плуга, при цьому відстань від носка передплужника до носка основного корпуса 25-30 см (рис. 32). Передплужник зрізує і скидає на дно борозни верхній шар ґрунту 10-12 см завтовшки, а основний корпус плуга прикриває його нижнім розпушеним шаром. Під час оранки плугом з передплужником краще загортаються в ґрунт післяжнивні рештки і бур'яни, зменшуються брилистість та гребенястість ґрунту.

Рис. 32. Установка передплужника і дискового ножа на плузі:

1 — корпус плуга; 2 — передплужник; 3 — дисковий ніж; 4 — кутник

Як правило, плугом з передплужниками орють на ґрунтах, де глибина орного шару не менш як 20 см. Якщо глибина орного шару менша, то верхній шар ґрунту, скинутий передплужником на дно борозни, не повністю прикривається нижнім, а це особливо важливо під час обробітку задернілих ґрунтів.

Плуги без передплужників використовують на осушених болотах з товстим шаром торфу, на розкорчованих ділянках, де пеньки ускладнюють роботу передплужників, під час заорювання у ґрунт гною, сидеральних добрив та при повторному переорюванні поля.

На якість оранки впливає її глибина та строки проведення. Найбільш поширена осіння зяблева оранка. Після зяблевої оранки у ґрунті більше нагромаджується вологи, краще відновлюється структура, а також підвищується ефективність боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур. Проведення зяблевої оранки сприяє зменшенню напруженості під час весняно-польових робіт.

Багаторічними дослідженнями доведено, що високі і сталі врожаї ярих культур збирають тоді, коли їх висівають на полях, де провели зяблеву оранку. Весняну оранку застосовують тільки на заплавних та на легких за гранулометричним складом ґрунтах на Поліссі під час внесення органічних добрив навесні.

Орати поле треба тоді, коли настане фізична спілість ґрунту (вологість 40-60% повної вологоємкості). При цьому трактором витрачається найменше тяглових зусиль, ґрунт не мажеться, не розпилюється і добре кришиться, тоді як при оранці перезволоженого або пересушеного ґрунту утворюються великі брили або він розпилюється.

Велике значення для підвищення родючості ґрунту та для вирощування високих урожаїв має глибина оранки. Після оранки краще розвивається коріння культурних рослин, у ґрунті нагромаджується більше вологи і поживних речовин. Глибока оранка ефективна також для боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і біологічних особливостей вирощування рослин оранку проводять на різну глибину.

Оранку на глибину до 20 см називають мілкою, до 20-22 — звичайною, понад 20-22 — глибокою, а понад 40 см — плантажною.

При систематичному застосуванні мілкої оранки збільшується забур'яненість полів, поширюються шкідники та хвороби, спостерігається нестача вологи для культурних рослин. Глибока або звичайна оранка сприяє більшому накопиченню і збереженню вологи, в ґрунті, поліпшенню його фітосанітарного стану та умов для життєдіяльності корисної мікрофлори.

Сільськогосподарські культури по-різному реагують на глибину оранки. Значний приріст врожаю при глибокій оранці (до 30-32 см) дають цукрові буряки, картопля, кукурудза, соняшник, овочеві культури. Під зернові колосові культури рекомендується орати на глибину до 25 см. Плантажну оранку застосовують при закладанні садів та ягідників. Дослідами встановлено, що післядія глибокої оранки триває протягом 2-3 років, тому в сівозміні щорічно її не проводять.

Найкращі наслідки отримують при застосуванні рекомендованого для всіх зон України обробітку ґрунту на різну глибину, тобто при поєднанні глибоких обробітків (30-32 см) із звичайними (20-22 см) та мілкими (до 16 см). На періодичність їх впливають прийняте чергування культур у сівозміні, а також ґрунтово-кліматичні умови. Крім того, поперемінна глибина основного обробітку ґрунту в сівозміні має як агротехнічне, так і економічне значення.

Способи оранки. На виробництві використовують два способи оранки: загінний і гладенький. Застосування того або іншого способу оранки залежить від розміру та форми поля, конструкції плугів. Найпоширенішим способом оранки є загінний (рис. 33).

Рис. 33. Схема загінної оранки врозгін (а) та всклад (б)

Техніка загінної оранки починається з поділу поля на загінки прямокутної форми. Довжина загінки, як правило, відповідає довжині поля, а ширина її кратна ширині захвату орного агрегату. Цього треба дотримуватися для того, щоб не залишалися нерозорані місця (огріхи), обробка яких потребує додаткових витрат полива та часу. Ці смуги орють упоперек напрямку загінки після закінчення їх обробітку.

Виділені загінки орють всклад або врозгін. Оранку всклад починають з середини загінки, а в кінці її повертають вправо. При цьому посередині загінки утворюється звальний гребінь, а між сусідніми загінками — розгінні борозни. Оранку врозгін починають з правого боку загінки, а в кінці її повертають вліво, внаслідок чого посередині загінки утворюється розгінна борозна, а по краях — звальні гребені.

Після загінної оранки на полі залишаються звальні гребені і розгінні борозни, які погіршують умови використання сільськогосподарських машин, зокрема комбайнів, та посилюють процеси ерозії ґрунтів. Тому, щоб зменшити кількість борозен і гребенів, поле розбивають на непарну кількість загінок — три, п'ять, сім і т. д. На непарних загінках орють всклад, а на парних — врозгін, що дає змогу вдвоє зменшити кількість борозен та гребенів на полі, оскільки борозни непарних загінок закриваються після оранки парних, а по межах загінок не утворюються ні борозни, ні гребені.

Гладеньку оранку, після якої на полі не залишається ні розгін-них борозен, ні звальних гребенів, застосовують у гірських районах, в умовах зрошення та на дослідних ділянках. Для цього вик ристовують спеціальні балансирні (з двома секціями корпусів правим і лівим) або оборотні (кожний плуг з правим і лівим ко пусами) плуги.

Щоб зменшити ерозію ґрунту на схилах, його орють упоперек схилу або по горизонталях.

Для районів, де є прояви вітрової ерозії, та районів з нестійким зволоженням розроблено ґрунтозахисну систему обробітку ґрунту. Вона передбачає збереження на поверхні поля стерні або мульчуючого шару з органічних решток для накопичення снігу та захисту ґрунту від ерозії. У цих районах основний обробіток ґрунту здійснюють культиваторами-плоскорізами та плоскоріза-ми-глибокорозпушувачами на глибину до ЗО см. Такий вид обробітку ґрунту називається плоскорізним.

Прийоми поверхневого обробітку ґрунту. До поверхневих прийомів обробітку ґрунту належать такі: лущення, культивація, боронування, шлейфування, прикочування та малування. При їх застосуванні забезпечується розпушування ґрунту, вирівнювання та ущільнення його верхнього шару, знищення бур'янів. Ці прийоми поверхневого обробітку ґрунту сприяють доброякісному проведенню сівби, догляду за рослинами та збиранню врожаю.

Лущення — це обробіток ґрунту після збирання культур суцільного способу сівби, який забезпечує подрібнення, розпушування, часткове перевертання та перемішування ґрунту, підрізування бур'янів та загортання їх насіння у верхній шар ґрунту.

Основним завданням лущення є збереження і нагромадження вологи в ґрунті та знищення бур'янів. Крім того, лущення зменшує питомий опір ґрунту ґрунтообробним знаряддям, що дає змогу якісно обробити поле.

Лущення стерні виконують відразу після збирання зернових або вслід за ним тому, що навіть при незначному запізненні з лущенням ґрунт швидко висихає й ефективність його значно знижується.

Для лущення стерні застосовують дискові та лемішні лущильники (рис. 34, 35). Здебільшого кращу якість лущення забезпечують лемішні знаряддя. Дискові лущильники добре подрібнюють коріння багаторічних трав, особливо кореневища і дернину, проте погано заглиблюються в ґрунт улітку, який буває сухим та ущільненим. Тому для збільшення глибини розпушування, а також для підрізування бур'янів диски батареї встановлюють під відповідним кутом до напряму руху агрегату (кут атаки), який можна змінювати від 15 до 35°. На забур'янених полях диски слід встановлювати під кутом 30-35°.

Переваги полицевих лущильників перед дисковими полягають у тому, що вони забезпечують глибше лущення поверхні поля, більше підрізують бур'янів і краще заробляють їх у ґрунт. Промисловість випускає лемішні лущильники марок ПЛ-5-25 і ППЛ-10-25, ПЛС-6-25 якими можна лущити на глибину від 8 до 16 см, та дискові марок ЛДГ-10А(Б), ЛДГ-15А, ЛД-14, ЛД-10, що обробляють ґрунт на глибину від 6-8 до 10-12 см. Лемішні лущильники використовують насамперед на полях, забур'янених коренепаростковими та кореневищними бур'янами. Мілке лущення на глибину 5-6 см дисковими знаряддями ефективніше у боротьбі з одно-та дворічними бур'янами.

Рис. 34. Причіпний дисковий гідрофікований лущильник ЛДГ-10Б: 1 — каретка з самоустановлюваними колесами; 2 — батарея дискова; З — тяга; 4 — брус секції; 5 — рама; 6 — опорне колесо; 7 — гідроциліндр

Рис. 35. Лемішний плуг-лущильник ППА-10-25:

1 — корпус; 2 — секція рами; 3 — колесо; 4 — вісь; 5 — штанга; 6,7 — регулятори глибини; 8 — довантажувач; 9 — гідроциліндр; 10 — причіпний пристрій

Щоб забезпечити високу якість лущення, під час підбору знарядь і встановлення глибини слід враховувати біологічні особливості та видовий склад бур'янів, ущільнення та вологість ґрунту тощо. Якщо на полі переважають малорічні бур'яни, лущення проводять на глибину 6-8 см, а якщо поле засмічене багаторічними бур'янами, глибину лущення збільшують до 10-14 см. Запирієні ділянки поля обробляють дисковими лущильниками у двох напрямах. Якщо коренепаросткових бур'янів дуже багато, поле лущать двічі: перший раз дисковими знаряддями на глибину 6-8 см, а другий — лемішними лущильниками на глибину 10-12 см під час появи розеток бур'янів.

Важливим показником високоякісного лущення є відсутність на поверхні поля будь-яких огріхів, повне підрізування бур'янів та стерні, загортання в ґрунт насіння бур'янів і створення розпушеного шару ґрунту, який забезпечує збереження та нагромадження вологи під час опадів.

Для лущення важких ущільнених ґрунтів після вирощування багаторічних трав застосовують важкі дискові борони марок БДВ-6, БДТ-3 або БДВ-7 (рис. 36).

Рис. 36. Важка дискова борона БДТ-3:

1 — причіпний пристрій; 2 — регулювальний гвинт; 3 — колесо; 4 — рама; 5 — важіль; 6 — тяга; 7 — гідроциліндр; 8 — вісь; 9 — кулак; 10 — чистих; 11 — батареї дисків

Культивація — це суцільний або міжрядний обробіток ґрунту культиваторами, який забезпечує подрібнення, розпушування, часткове перемішування та вирівнювання ґрунту, а також підрізування бур'янів. Глибина культивації досягає 14 см. Культивація поліпшує водно-повітряний режим ґрунту, активізує життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів, забезпечує умови для дружного проростання бур'янів.

За призначенням розрізняють культиватори парові (для суцільного обробітку ґрунту перед сівбою та обробітку парів), просапні (для міжрядного обробітку посівів просапних культур), універсальні (для суцільного обробітку ґрунту і міжрядного обробітку посіві просапних культур). При суцільній культивації використовують причіпні або начіпні культиватори марки КПС-4 (КП-4), КШУ-12, КШУ-8 і КШУ-4, а на важких запливаючих ґрунтах та на ґрунтах, у яких поверхня глибиста, — культиватор-глибокорозпушувач фрезерний марки КФГ-3,6. Для збереження стерні на поверхні поля застосовують культиватори-плоскорізи марки КПШ-5 або КПШ-9. Ґрунт на парових полях у посушливих умовах обробляють культиваторами марки КШ-3.6А, КПЕ-3.8А або чизель-куль-тиватором.

Культиватори для суцільного обробітку ґрунту укомплектовуют розпушувальними і підрізувальними лапами. Розпушувальн лапа — це вузький, іноді долотоподібний леміш, який одночасно підрізує бур'яни та розпушує ґрунт. Проте розпушувальні лапи під час обробітку ґрунту не забезпечують суцільного перекриття своїх слідів. Тому культиватори з розпушувальними лапами застосовують на незабур'янених ущільнених ґрунтах. Розпушувальні лапи кріплять на жорстких (долотоподібна з наральником) або пружинних (пружинна) стояках.

Недоліком культиваторів з пружинними лапами є неповне підрізування бур'янів, особливо коренепаросткових, значне розпилення ґрунту, утворення невирівняної поверхні поля. Отже, для передпосівного обробітку ґрунту доцільно застосовувати культиватори з розпушувальними лапами.

Підрізувальні лапи бувають стрілчасті плоскорізні та стрілчасті універсальні і призначені для неглибокого розпушування ґрунту. Такі лапи ґрунт під час обробітку не перевертають, проте повністю підрізають бур'яни. Обробіток ґрунту підрізувальними лапами забезпечує найкраще зберігання вологи в ньому, зокрема в шарах, які знаходяться нижче глибини розпушування.

У стрілчастих плоскорізних лап кут між лезами, при якому забезпечується повне підрізування бур'янів, на піщаних ґрунтах становить 70-75°, суглинкових — 60-65, чорноземних — 50-60°. При зменшенні цього кута погіршується підрізування бур'янів, а при збільшенні — вони налипають на леза, внаслідок чого погіршується якість обробітку ґрунту. Стрілчасті універсальні лапи більше придатні для глибокої культивації. На відміну від стрілчастих плоскорізних кут нахилу у них до поверхні збільшується до 30°.

Культиватори з підрізувальними лапами — найкраще знаряддя для передпосівної підготовки ґрунту, міжрядного обробітку посівів просапних культур та для обробітку парів.

У районах поширення вітрової ерозії широко застосовують культиватори-плоскорізи, які розпушують ґрунт на глибину до 16 см і залишають стерню на поверхні ґрунту. Робочими органами таких культиваторів є ножі, встановлені під певним кутом.

Чизель-культиватори, які забезпечують глибоке розпушування без перевертання брили, застосовують під час весняного обробітку зябу в районах надмірного зволоження і зрошуваного землеробства та під час першого весняного обробітку чорного пару в південних районах. Робочими органами чизель-культива-тора є розпушувальні вузькі долотоподібні лапи, змонтовані на міцній рамі на відстані 15-20 см одна від одної. Легкими чизель-культиваторами можна розпушувати ґрунт на глибину 20-30 см, важкими — до 45 см.

Для розпушування брилистої ріллі, особливо на важких ґрунтах, а також на цілинних і перелогових землях, застосовують дискові культиватори, робочими органами яких є сферичні диски без вирізів або з вирізами. При поверхневому розпушуванні ущільненої дернини на луках краще застосовувати дискові знаряддя з вирізними дисками.

Міжрядну культивацію та букетування (прорізування сходів просапних культур) проводять просапними культиваторами, які мають спеціальний набір лап. Досить широко на посівах просапних культур застосовують культиватори-підживлювачі, за допомогою яких одночасно з міжрядним обробітком вносять у ґрунт і загортають добрива.

Універсальними культиваторами (КПГ-4, КРН-8,4, КРН-4,2Гта ін.) виконують передпосівний обробіток ґрунту, обробляють посіви просапних культур і пари, нарізають борозни для поливів тощо. Для виконання інших сільськогосподарських робіт на культиваторах замінюють робочі органи.

Спеціальні культиватори призначені для обробітку міжрядь лише однієї культури, наприклад, сівалку-культиватор-підживлю-вач КРШ-8,1 застосовують для вирощування овочевих культур.

Універсальним знаряддям є буряковий культиватор-рослино-підживлювач УСМК-5.4В. Він призначений для передпосівного

обробітку ґрунту, руйнування ґрунтової кірки ротаційними робочими органами, проріджування сходів, міжрядного обробітку ко-лольними лапами із захисними дисками та підживлення мінеральними добривами з одночасним розпушуванням ґрунту на глибину до 16 см. Під час суцільної культивації раціональна швидкість руху агрегату до 10 км/год. За такої швидкості агрегату повністю підрізуються бур'яни, лапи менше забиваються, а поверхня поля стає більш вирівняною.

Спосіб культивації — це спосіб руху агрегату. Найпростіший і найпоширеніший спосіб — човниковий. Діагонально-кутовий спосіб культивації використовується тоді, коли напрям руху агрегату до бокових меж поля знаходиться під кутом. Способом перекриття проводять культивацію на коротких гонах та на полях, де виїзд за межі поля неможливий. Після кожного нового заходу культиватор повторно обробляє смугу понад 15 см завширшки.

Глибину культивації встановлюють залежно від завдань обробітку ґрунту, його вологості тощо. Наприклад, глибина передпосівної культивації має відповідати глибині загортання насіння. Глибина міжрядних культивацій просапних культур залежить від їх біологічних особливостей, способу вирощування, погодних умов.

Якість культивації оцінюють за такими показниками: розходження середньої та фактичної глибин обробітку порівняно із заданою ±(1-2) см; повнота підрізування бур'янів (не менш як 95%); висота гребенів та глибина борозен ±(4-5) см; наявність огріхів та необхідних смуг (не допускається).

Оцінку за культивацію виставляють у балах — від 0 до 9, враховуючи додаткові колії від проходів агрегату, обробіток поворотних смуг та країв полів. При наявності цих недоліків оцінка роботи може бути занижена, незалежно від оцінки за основними показниками.

Боронування — це обробіток ґрунту боронами, під час якого відбувається його подрібнення, розпушування і вирівнювання, а також знищення проростків та сходів бур'янів. Його застосовують як окремий прийом, а також у поєднанні з іншими. Для боронування використовують зубові, сітчасті, пружинні та ротаційні борони. Найбільш поширеними є зубові борони типу зигзаг з нерухомими зубами квадратної чи округлої форми (рис. 37).

Рис. 37. Борони: І — БЗТС-1,0; II — сітчаста БСО-4А; III — шлейф-борона ШБ-2,5:

а — зуб квадратний; б — зуб округлий; в — зуб овальний; г — зуб лапчастий; д — зуби сітчастої борони; є — голчастий диск мотики; є — ножовий зуб лучної борони; ж — зуб пружинної борони

Борони, залежно від маси на один зуб, поділяють на важкі (тиск на один зуб — 1,6-2,0 кг), середні (1,2-1,5) та легкі (0,6-1,0 кг) з глибиною розпушування відповідно 5-8, 4-6, 2-3 см. При вологості ґрунту, близькій до фізичної спілості, борона добре подрібнює великі брили, створює дрібногрудочкуватий склад верхньої частини орного шару та не розпилює його. Найкраще розпушують ґрунт борони з квадратними та ромбічними зубами, якщо вони рухаються ребром уперед. Добре розпушують ґрунт та підрізують бур'яни борони, в яких зуби мають форму лапи. Ножовидні зуби легко заглиблюються в ґрунт, менше його розпилюють, проте недостатньо розпушують і майже не перемішують. Борони з плоскими ножовидними зубами називають скарифікаторами, їх застосовують на луках і пасовищах для посилення аерації ґрунту.

У зубових борін кут нахилу зубів сталий, проте є спеціальні важільні борони, в яких кут можна змінювати. Наприклад, прямо поставлені зуби краще розпушують ґрунт, а нахилені вперед — більше заглиблюються та краще вичісують кореневища пирію. Якщо зуби борони спрямовані назад, глибина обробітку ґрунту зменшується. Тому такі борони рекомендується застосовувати на легких ґрунтах для загортання дрібного насіння, а також для боронування озимих хлібів на полях, де рослини після перезимівлі ослаблені.

Сітчасті борони відрізняються від зубових тим, що кожний зуб їх може заглиблюватись у ґрунт незалежно від інших через рухомість каркаса, тому борона копіює мікрорельєф поля. Ці борони добре знищують сходи бур'янів і розпушують ґрунт, не пошкоджуючи сходів культурних рослин.

Сітчасті борони використовують для післяпосівного боронування посівів картоплі, кукурудзи та інших культур. Для досходо-вого і післясходового боронування, а також для проріджування сходів цукрових буряків застосовують просапну сітчасту борону-скребницю БСП-4А. Ротаційна борона БФ-4,6, БР-10 ефективна для міжрядного обробітку в посівах на гребенях, догляду за паровими полями.

Шлейф-борону ШБ-2,5А та інші марки борін застосовують для вирівнювання поверхні ґрунту, за винятком важких та солонцюватих ґрунтів, де можливе замазування поверхні ріллі.

Борону голчасту БИГ-ЗА використовують для розпушування ґрунту в системі плоскорізного обробітку. Вони добре розпушують ґрунт і не забиваються рослинними рештками.

У пружинних борін БПШ-8, БПН-8,4, БП-9,1 робочим органом є зігнуті плоскі пружини, на кінцях яких закріплені загострені наральники. Такі борони розпушують ґрунт на глибину до 12 см. Застосовують їх для обробітку полів, засмічених кореневищними бур'янами, кам'янистих ґрунтів та ділянок після розкорчовування лісу.

Боронування найефективніше тоді, коли його виконувати при фізичній спілості ґрунту і під певним кутом до напряму оранки. При боронуванні вздовж напряму оранки ґрунт не повністю розрівнюється та розпушується. Якщо боронують упоперек напряму оранки, то через нерівномірний рух борони ґрунт сильно розпилюється.

Під час боронування важливе значення має швидкість руху агрегату. Для досягнення високої якості роботи швидкість руху не повинна перевищувати при боронуванні ґрунту 7-9, а при боронуванні посівів 5-6 км/год.

Якість боронування оцінюють за такими ознаками: відсутність огріхів, брил і гребенів та бур'янів; належна глибина розпушування (вимірюють у 20 місцях); стан розпилення ґрунту; своєчасність проведення.

Відмінну якість роботи оцінюють 9 балами при глибині розпушування не менш як 4 см, висоті гребенів та глибині борозенок не більш як 3 см, наявності грудок розміром понад 4 см не більш як 3-4 шт/м², відсутності огріхів, належній обробці поворотних смуг.

Коткування — це обробіток ґрунту котками, які його ущільнюють, подрібнюють брили і частково вирівнюють поверхню. Застосовують його найчастіше перед сівбою та після неї для вирівнювання ріллі й ущільнення дуже розпушеного ґрунту. Внаслідок цього посилюється надходження вологи з нижніх шарів ґрунту до верхніх, забезпечується кращий контакт насіння з ґрунтом, що підвищує схожість насіння та прискорює появу сходів. Передпосівне коткування ґрунту сприяє проведенню доброякісної сівби, особливо якщо насіння дрібне і його треба загортати неглибоко.

Рис. 38. Котки:

а — кільчастошпорові; б — кільчасто-зубчасті; в — борончасті; г— гладенькі водоналивні

При підготовці ґрунту для озимих культур після зайнятих парів і непарових (стерньових) попередників коткування є ефективним агротехнічним прийомом для зменшення дифузного випаровування вологи з ґрунту, особливо у посушливу літню погоду.

Різна дія котка пов'язана з щільністю, вологістю, гранулометричним та структурним станом ґрунту. Ущільнююча здатність котка залежить від його маси, діаметра та ширини захвату. Для прикочування поверхні ґрунту використовують котки, різні за масою та формою — гладенькі, рубчасті, кільчасті та кільчасто-шпорові (рис. 38). Легкі котки мають питомий тиск на ґрунт 19-4,9 кПа, середні — 49-88, важкі — понад 98 кПа.

Промисловість випускає гладенькі трисекційні водоналив котки з діаметром циліндра 50-70 см. Масу їх регулюють кіль кістю налитої в циліндри води. Заводи виготовляють рубчас чохли до гладеньких котків, за допомогою яких ці котки можи обладнати на рубчасті. Після застосування зубчастих котків поверхня ґрунту залишається досить розпушеною. Тому щоб зменшити випаровування вологи з ґрунту, після коткування гладенькими котками його боронують райборінками.

Кільчасті котки складаються з кількох металевих кілець, нанизаних на одну вісь. Поверхня таких котків ребриста. Кільчасті котки, так само як і рубчасті, рекомендується застосовувати після сівби цукрових буряків, кукурудзи, овочевих та дрібнонасінних культур.

Кільчасто-шпорові котки. Конструкція цих котків краща порівняно з конструкцією інших котків. Металеві кільця таких котків мають загострені шпори, за допомогою яких ґрунт глибше ущільнюється, а на поверхні утворюється розпушений шар. Кільчасто-шпорові котки часто застосовують для знищення брил під час оранки. Для цього коток агрегатують з плугом (плуг — коток — борона). Крім того, котки застосовують в агрегаті з лущильниками. Це сприяє кращому проростанню насіння бур'янів, деякому ущільненню верхнього шару ґрунту і запобігає втратам вологи.

Коткувати можна лише фізично спілий ґрунт, оскільки коткування перезволоженого ґрунту призводить до значного його ущільнення й утворення ґрунтової кірки, а надто сухого — до його розпилювання. Швидкість руху агрегату не повинна, перевищувати 7-9 км/год.

Фрезерування — це обробіток ґрунту фрезою, що забезпечує інтенсивне подрібнення, перемішування, розпушування оброблюваного шару та знищення бур'янів. Глибина обробітку може досягати 25 см.

Фрезерування застосовують під час освоєння осушених боліт і заліжних земель та на дуже задернілих ґрунтах. Основним робочим органом фрези є фрезерний барабан, до якого прикріплені лапи різної форми. Барабан обертається в протилежному напрямі до поступального руху фрези. Лапи фрези заглиблюються в ґрунт, відриваючи невеликі його часточки (від 1 до 5 см), які.відкидаються на кожух барабана і подрібнюються.

Під час фрезерування ґрунт добре розпушується і перемішується на всю глибину роботи фрези, поверхня його вирівнюється і перед сівбою не потребує додаткового обробітку. Фрезерування ґрунту сприяє швидкому розкладанню органічної маси та підвищує біологічну активність орного шару ґрунту. Для виконання цього прийому обробітку ґрунту використовують різні марки фрез: ФМН-0,9, ФМН-1,2, КР-2,7, КВФ-2,8, КФТ-3,6 та інші начіпні та причіпні фрези з різною шириною захвату. Робоча швидкість фрези 2,5-3,5 км/год.

Показником якості обробітку ґрунту фрезою є ступінь його подрібнення та розпушення.

Якість обробітку ґрунту фрезою оцінюють на основі агротехнічних вимог та показників якості, встановлених відповідно до ґрунтово-кліматичних умов певної зони (табл. 73).

Мінімалізація обробітку ґрунту — це науково обґрунтований обробіток ґрунту, який сприяє зменшенню енергетичних витрат при зменшенні кількості та глибини обробітку, поєднання операцій в одному робочому процесі.

В умовах інтенсифікації землеробства, розширення посівів просапних культур, внесення добрив, особливо мінеральних, застосування важких машин та знарядь завдає шкоди сільському господарству внаслідок надмірної механічної дії їх на ґрунт. Тому слід зменшувати кількість механічних обробітків ґрунту під час вирощування сільськогосподарських культур.

Таблиця 73