Проектування, впровадження і освоєння сівозмін

Проектування і впровадження сівозмін. З метою раціо­нального використання землі і створення сприятливих умов для вирощування провідних культур у господарствах запроваджують систему сівозмін. Системою сівозмін «ззивають оптимальне по­єднання кількох сівозмін у господарстві (вона характерна лише для орних земель). Проте в кожному господарстві крім ріллі є й інші сільськогосподарські угіддя (землі під багаторічними плодо­вими та лісовими насадженнями, а також природні кормові угід­дя). Тому польове господарство організовують після складання плану землекористування всіх сільськогосподарських угідь, час­тиною якого є план організації території, продуктивного викори­стання земель, введення сівозмін.

Для складання проекту землекористування вивчають і сис­тематизують планово-картографічні, земельно-облікові, земель­но-оціночні та інші відомості про стан і перспективи розвитку підприємства; роблять обстеження земель та розробляють заходи щодо їх раціонального використання; обстежують гідро­технічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження, внут­рішньогосподарську мережу доріг, господарські будівлі, польові стани, табори для тварин, джерела водопостачання; складають план розміщення культур за останні два роки.

За наслідками виконаних обстежень складають експлікацію земельних угідь. Для розробки сівозмін особливе значення має вивчення відповідних ознак орних земель. Усі орні землі поділя­ють на кілька категорій за рівнем їх родючості, еродованості тощо, що дає змогу правильно розмістити сівозміни на території гос­подарства.

До проекту землекористування розробляють заходи для по­ліпшення використання земель, розміщення виробничих під­розділів, організації сівозмін та кормових угідь, охорони ґрунтів, водоймищ та повітряного басейну.

Після можливої трансформації земельних угідь на підставі виконаних оцінок та обстежень приступають до розробки струк­тури посівних площ безпосередньо у господарствах.

Головним критерієм раціональної структури посівних площ є кількість продукції, що виробляється на 1 га орних земель при найменших витратах праці та коштів на одиницю продукції. Для цього здійснюють підбір сільськогосподарських культур з ураху­ванням їх вимог до умов вирощування та ґрунтово-кліматичних умов господарства. Крім величини можливого урожаю підібра­них культур треба врахувати якість продукції та її призначення. Одночасно порівнюють між собою особливості зернових та кор­мових культур.

Щоб правильно встановити площу посівів тієї чи іншої культу­ри, треба знати обсяг виробництва продукції і планову уро­жайність даної культури. Обсяг виробництва продукції визнача­ють відповідно до замовлення і внутрішньогосподарських потреб. Визначаючи плановий урожай, слід детально проаналізувати фактичну урожайність за останні п'ять років та план агротехніч­них заходів на період освоєння сівозміни.

Плануючи площі посівів кормових культур, враховують кіль­кість кормів, які можна мати з природних кормових угідь, відхо­ди рільництва, овочівництва та промислового виробництва, впровадження ущільнених, післяукісних та післяжнивних посівів.

На основі розробленої структури посівних площ та агровироб-ничої характеристики ґрунтів визначають кількість сівозмін і їх площі, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни.

Визначаючи кількість сівозмін та розподіляючи культури між ними, враховують розташування населених пунктів і тваринниць­ких ферм та інші організаційно-господарські особливості. При складанні сівозмін важливо правильно розмістити кожний їх тип на території господарства. Польові сівозміни розміщують на по­льових землях та вододілах крутизною до 3°. Кормові, при­фермські сівозміни впроваджують на родючих ґрунтах біля тва­ринницьких комплексів, що забезпечує високий урожай кормових культур і зменшує витрати на їх транспортування. На луках і заплавах впроваджують кормові лукопасовищні сівозмі­ни, що значно поліпшує продуктивність цих угідь. Овочеві, ри­сові та інші спеціальні сівозміни розміщують на окультурених ґрунтах біля населених пунктів, водних джерел та в умовах зро­шення. На схилах крутизною 3-7° для захисту ґрунту від водної ерозії впроваджують ґрунтозахисні сівозміни.

Розмір і кількість полів у сівозміні визначають з таким розра­хунком, щоб кожна культура (або група їх) займала одне або кілька цілих полів. Для раціонального використання сільськогос­подарської техніки поля повинні мати по можливості правильну прямокутну форму і приблизно однаковий розмір. Відхилення від середнього розміру поля допускається в межах 3-5%. На схилах поля треба нарізати так, щоб довша сторона їх була впоперек схилу. Слід також прагнути до того, щоб поля не перетиналися річками, лісами і мали зручні під'їзди.

Встановивши кількість полів у сівозміні, складають схему чер­гування культур, дають їй економічну оцінку, розробляють систе­му обробітку ґрунту та удобрення, заходи боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. Після нарізання полів для кожної сівозміни закінчується перший етап її введення у виробництво.

Освоєння сівозмін. Освоєння системи сівозмін — це посту­повий перехід до прийнятого чергування культур, який триває кілька років (3-4 роки). Сівозміну вважають освоєною тоді, коли розміщення культур на її полях відповідає прийнятій схемі з дот­риманням меж полів сівозміни. В освоєній сівозміні треба також дотримуватися прийнятої технології вирощування кожної сіль­ськогосподарської культури.

Плани освоєння або плани переходу до сівозміни розроб­ляють для кожної введеної сівозміни. У планах (перехідних таб­лицях) спочатку відмічають розміщення на полях культур за по­передні 2-3 роки та поля, зайняті озимими і багаторічними травами. Потім визначають найкраще місце для сівби найбільш вимогливих до родючості ґрунту та попередників культури, па­рові поля і вже після цього розміщують решту культур.

Поряд з цим розробляють технології вирощування сільсько­господарських культур (обробіток ґрунту, систему захисту посівів тощо), в яких передбачають поступовий перехід від існуючої в господарстві технології до запланованої. Особливу увагу приділя­ють тим полям або ділянкам землі, де під час освоєння сівозміни заплановані посіви після поганих попередників.

Освоєння сівозміни треба контролювати після фактичного розміщення культур, тобто після весняної та осінньої сівби.

Дотримання сівозмін. Контроль за дотриманням сівозмін здійснюють після їх освоєння. Для цього порівнюють фактичне розміщення культур із запланованим відповідно до ротаційної таблиці для кожної сівозміни. Під час ротації можливі відхилен­ня від встановленого чергування культур. Порушення бувають невиправдані і ті, що диктуються практикою, наприклад загибель озимих або багаторічних трав під час зимівлі. Тому після обро­бітку такі поля засівають іншими культурами з урахуванням того, щоб їх урожай компенсував відповідний збір рослинницької про­дукції і вони були попередниками для наступних культур у сіво­зміні.

На кожну із сівозмін у господарстві оформляють книгу історії полів. У ній у хронологічному порядку записують відомості про кожне поле: розміщення культур, систему обробітку ґрунту та доб­рив, проведені заходи під час догляду за посівами та захисту від бур'янів, шкідників і хвороб тощо. Книгу історії полів, як правило, веде головний агроном господарства, а там, де його немає, — агроном або керуючий відділком.