Орієнтовні схеми сівозмін для різних ґрунтово-кліматичних зон і різних форм господарювання

У різних ґрунтово-кліматичних зонах України на ґрунтах різного генетичного типу, гранулометричного складу схеми сівозмін можуть бути неоднаковими за складом культур, поряд­ком їх чергування, структурою посівних площ тощо.

Сівозміни з довгою ротацією виправдали себе і вони потрібні нині у великих господарствах, оскільки забезпечують повну ма­невреність у розміщенні культур залежно від ґрунтово-ландшаф­тних чинників, повніше використовують біокліматичний потенці­ал місцевості, а також сприяють збереженню і відтворенню родючості ґрунтів за невисоких витрат ресурсів.

Проте із появою в Україні нових форм власності на землю, розукрупненням колгоспів та радгоспів і розпаюванням земель зростає кількість господарств, що матимуть невелику площу зем­лекористування, обмежений набір культур та вузьку спеціалізацію.

Для невеликих за площею господарств виникає необхідність у розробці найбільш оптимальної форми організації території землекористування на основі запровадження вузькоспеціалізо-ваних сівозмін з короткою ротацією. Побудова таких сівозмін має здійснюватись за науковими принципами, головний з яких — науково обґрунтоване розміщення і чергування культур за зако­нами плодозміни. Саме цей чинник є основою високої і стабіль­ної продуктивності культур, збалансованості показників родючості ґрунту і фітосанітарного стану посівів. Оптимальна тривалість ротації таких сівозмін має бути 4-пільна (при варіюванні від 3- до 5-пільної). Це зумовлено вимогами до розміщення культур після відповідних попередників і дотримання періоду повернення куль­тур на попереднє місце вирощування, який для більшості з них становить 3-4 роки. Але є культури (льон, люпин, соняшник, ка­пуста, баштанні), які можуть повертатися в сівозміні на попереднє місце вирощування не раніше, ніж через 5-8 років. Недотриман­ня цих нормативів при побудові сівозмін призводить до накопи­чення інфекції в ґрунті і посівах, розповсюдження шкідників та хвороб.

За законом плодозміни сівозміна має бути насиченою на 50% зерновими колосовими, на 25 — бобовими (кормовими) і зер­нобобовими, на 25% просапними культурами. Це означає, що на окремих полях короткоротаційних сівозмін можна вирощувати декілька культур, близьких між собою за біологічними властиво­стями, наприклад цукрові і кормові буряки, кукурудза на зерно і силос.

Якщо сівозміна надто спрощена (до 2-3 полів), до неї слід максимально залучати проміжні, сидеральні посіви для послаб­лення явища алелопатичної ґрунтовтоми, періодично вводити парові поля, особливо в зоні Степу.

Набір культур у короткоротаційних сівозмінах визначається спеціалізацією господарства, а остання в свою чергу — зональ­ними ґрунтово-кліматичними умовами та кон'юнктурою ринку.

У зв'язку з розвитком кількох галузей у господарстві, різнома­нітністю вирощуваних культур, наявністю різних типів ґрунтів та рельєфу тощо кожне господарство повинне розробляти систему сівозмін. У поєднанні з полями під багаторічними культурами, па­совищами та сінокосами сівозміни дають змогу найбільш повно­цінно використовувати та підвищувати родючість ґрунтів. У табл. 68-73 наведено орієнтовні схеми польових, кормових та спеціаль­них сівозмін для різних ґрунтово-кліматичних зон України.

Контрольні запитання

1.Поняття про сівозміну, повторні і беззмінні посіви, монокультура.

2. Схема чергування культур і ротація сівозміни.

3. Чутливість сільськогосподарських культур до повторних і без­змінних посівів.

4. Теоретичні основи необхідності чергування культур у сівозміні.

5. Пари, їх класифікація і роль у сівозміні.

6. Вплив сільськогосподарських культур на родючість ґрунту.

7. Попередники основних культур у сівозміні та їх оцінка.

8. Проміжні культури, їх класифікація та значення.

9. Класифікація, призначення і роль сівозмін.

10. Передумови для розробки і впровадження сівозмін.

11. Етапи впровадження сівозмін.

12. Принципи розміщення культур на полях.

13. Освоєння сівозмін.

14. Перехідна таблиця та порядок переходу до запроектованої сіво­зміни.

15. Ротаційна таблиця та її використання.

16. Причини порушення сівозмін та їх усунення.

17. Книга історії полів, її ведення та використання.

Таблиця 68