Боротьба зулусів проти колонізаторів у 30-70-х роках. Чака Зулу.

Вже у самому початку ХІХ ст. на території сучасного Наталю далеченько зайшло об'єднання численних зулуських племен і становлення держави зулусів. Зулуська армія включала всіх здорових чоловіків, віком від 20 до 40 років. Вони становили загони з їх постійним командиром. У мирний час частина воїнів розташовувалася у прикордонних районах і стежила над діями ворожих племен. А більшість жила у селах, займаючись сільським господарством. Зулусский воїн був озброєний коротким міцним ударним списом, боролися строєм, виділяючи загони для обходу противника з флангів і з тилу.

Каравани бурів,що почали рух з Капською колонії на північ і північний схід, почали захоплювати землі зулусів. 16 грудня 1838 р. в вирішальному бої зулуси зазнали поразки. У 1840 р. бури, використовуючи сепаратизм і зрадництво частини зулуських вождів, остаточно розгромили армії Дингаана. Зулусам залишили смугу земель північ від Наталю, оголошених незалежною державою Зулуленд. Але бурам зірвалася домовленість створити у Натале свою республіку, її було включено англійцями у склад Капської колонії, а пізніше виділено на самостійну британську колонію Наталь.

Боротьбу за об'єднання басуто очолив Мошеш, якого було визнано верховним правителем всіх басуто. Опорою незалежност басуто став гористий, важкодоступний район, де нині перебуває держава Лесото. Мошеш звертався до вождів зулусів і коса із закликом вимагати об'єднатися для боротьби з колонізаторами. Під його керівництвомбасуто тривалий час успішно пручалися колоніальної агресії. Проте було нерівними. У 1868 р. країнабасуто стала британським протекторатом (>Басутоленд).

Чака був незаконнонародженим сином Інкос (вождя) зулу. Шестирічний хлопчик був вигнаний з племені разом з матір'ю і знайшов притулок у землях Мтетва, де став вправним воїном. Чака після смерті батька зайняв місце вождя племені зулусів. Його головною справою стало проведення військової реформи. Чака розбив армію на загони, озброїв воїнів укороченими списами, змінив бойову тактику і змусив щодня проходити по 80 км на день. Він заборонив воїнам носити взуття, що підвищило швидкість пересування загонів. Чака карав смертю будь-яке порушення порядку і невиконання наказів. Постійні військові вправи в мирний час і сувора дисципліна перетворили зулусів на грізну силу. Правителі переможених племен повинні були відправляти на службу до вождя зулусів всіх молодих чоловіків. Так плем'я Чакі став найсильнішим в Південній Африці, а сам Інкос отримав практично необмежену владу. Коли Чака став вождем, в його племені налічувалося близько 1500 чоловік, а до 1824 р. у його підпорядкуванні перебувало вже 50 тис. / Підданих. Деспотизм правителя / викликав приховане невдоволення народу, але люди боялися гніву жорстокого вождя. Коли померла мати Чака, на знак жалоби він стратив 7 тис. осіб. Проти Інкос дозрів змову, на чолі якого стояв зведений брат правителя.

 

 

40. Реформаторський рух у Китаї та причини його поразки (1895-1898 рр.)

У період між 1895 та 1898 Кан Ювей і його соратники через різні журнали, наукові товариства і нові школи активно пропагували ідею здійснення реформи структури управління і політичного устрою країни. Після того, як німці окупували Цзяочжоу, Кан з соратниками змогли донести свої задуми до молодого імператора Гуансюя (1875 - 1908), влітку 1898 почався знаменитий період «100 днів реформ».

Спираючись на Кана, імператор видав приблизно 200 едиктів по самим різним питанням освіти, економіки, військової справи і політики. Але коли імператор почав будувати плани реформ, що зачіпають структуру центрального управління, Циси (вдова) за допомогою свого відданого чиновника Жун Лу організувала державний переворот і повернула собі регентські права.

Імператор, який був племінником і прийомним сином вдовствующей імператриці, був усунений від справ, а всі його реформаторські едикти були скасовані. Ряд реформаторів були страчені.

Зокрема, така доля спіткала брата Кан Ювея - Кан Гуанжень. У період перебування Кан Ювея при владі Кан Юпу брав участь у підготовці різноманітних урядових документів і підтримував контакти між реформаторами і столичної інтелігенцією.

Поразка реформ що тривали з 11червня до 28 вересня 1898, і у увійшли в історію під назвою «сто днів реформ», засвідчила те, що ідеї пов’язані з новим положенням Китаю на зовнішньополітичній арені, прагнення перетворити шляхом реформ зверху маньчжурську імперію в конституційну монархію сучасного типу, оволоділи думками лише незначної частини китайської еліти.

Нові соціальні сили, передусім буржуазія, були слабкими, нездатними відігравати самостійну об’єднуючу роль. Велике значення мав конфлікт між центральною владою і регіональними елементами.

41.

1 2

3 4

Шиїзм -Цей напрям охоплює сукупність течій, сект, які визнають Алі та його нащадків єдиними законними спадкоємцями та духовними послідовниками пророка Мухаммеда. Якщо сунізм був пануючим на території халіфату, то шиїзм перебував в опозиції, переслідувався, тому деякі шиїтські угруповання були фактично ізольовані одне від одного, що породжувало нові їх специфічні риси. Відігравала свою роль і практика, згідно з якою в разі переслідувань за віру шиїту дозволялося приховувати свої релігійні погляди, видавати себе за правовірного суніта. Це спричинило активний розвиток сектантських течій. Але всі шиїтські течії відстоюють "чистоту релігійної віри", єдиними послідовниками вважають тільки себе.

 

42. повстання в 1881—98 проти турецько-єгипетських властей і англійських колонізаторів. Очолив повстання Махді Суданський. На початку повстання (1881) повстанці зайняли ряд міст в Кордофане, в лютому 1883 ліг Ель-Обейд — адміністративний центр провінції Кордофан. У листопаді 1883 на підступах до Ель-Обейду махдісти розгромили 10-тисячний загін англійського генерала Хикса. У січні 1885 штурмом був узятий Хартум — адміністративний центр країни, при цьому був убитий англійський губернатор Судану Ч. Дж. Гордон. Багато офіцерів і солдати-араби англо-єгипетських військ перейшли на сторону махдістов. На півдні Судану повстали племена нілотов і допомогли махдістам вигнати іноземні війська. В ході повстання виникла незалежна феодально-теократична держава що включало територію сучасної Республіки Судан (за винятком Суакина, що стримувався англійцями). Після смерті Махді державу очолив його наступник — халіф Абдаллах Ібн Аль-Саїд Мухаммед (ат-Таюши). Найближчими помічниками Абдаллаха були 4 халіфи, якими підкорялися гл.(глав) еміри — правителі провінцій. Основними джерелами доходів держави служили податки і побори з населення, прибуток від державних монополій (продаж рабів, експорт слонової кісті і т. д.), військовий видобуток. Халіф, еміри, феодально-племінна верхівка, окрім офіційних вступів з казначейства, отримували значний дохід від земельних володінь. Розвивалися торгівля, ремесла, дорожнє і шкільне будівництво; по всій країні діяло єдине законодавство. Але посилення експлуатації землеробів і скотарів, загострення соціальних протиріч і міжплемінний ворожнечі ослабили суданську державу. Для розгрому махдістського держави Великобританія організувала блокаду морського побережжя Судану, спровокувала в 1885 році війну Ефіопії проти махдістов, що виснажувала обидві держави, використовувала матеріальні і людські ресурси підлеглого їй Єгипту і новітня європейська зброя. Військові дії англо-єгипетських військ проти махдістов поновилися в 1896. У Омдурманськом битві 2 вересня 1898 армія махдістов на чолі з халіфом Абдаллахом була розбита. В результаті Судан був перетворений на англійську колонію. Проте партизанська боротьба народних мас Судану, очолена Абдаллахом, продовжувалася аж до листопада 1899.

43. Сходження на престол Джахангира на початку XVII ст. було відзначено деякими відходом від політики віротерпимості, проголошеної Акбаром. Це викликало незадоволеність більшості джагірдаров-індусів і частини мусульман. Незабаром старший син Джахангира-Хусрев втік до Пенджаб і підняв там повстання. Його підтримав Грошима п'ятий гуру сикхів Арджан. Але війська Хусрев були розбиті. а його прихильники стратили, а сам він засліплений. Джахангір наклав па Арджан великий штраф, а коли той відмовився платити, стратив і його. З цього часу сикхи стали активно виступати проти влади Моголів. Джахангір не раз стикався з португальцями, що нападали на могольских кораблі. У результаті могольских падишах став підтримувати суперників португальців - англійців і голландців, які якраз до цього часу з'явилися в Індійському океані. Голландські і англійські купці на відміну від португальських прагнули проникнути вглиб Індії і заснували свої факторії в Агре, Дацці, Патні та інших центрах ремісничого виробництва. Англійський король Яків I відправив навіть до могольському двору свого посла Томаса Ро з метою отримання привілеїв для англійських купців. Томас Ро був при дворі Джахангира три роки (1615-1618 рр..), Залишивши докладний щоденник про своє життя в Індії /

Найрозвиненішим районом Могольськой імперії, її економічним центром, був Гуджарат. Там вироблялися прекрасні тканини, вироблялося індиго, вироби з сердоліку, прикрашене зброю і т. п. Була розвинена внутрішня торгівля, на щоденних базарах у більшості міст і великих сіл продавалися продукти сільського господарства і ремісничі вироби.Проте ще більше значення мала зовнішня торгівля. Сурат був найбільшим портом Індії: звідти морем везли товари в райони Перської затоки і Аравійського моря, а також велася каботажних торгівля з усім західним узбережжям Індії. Природно, що в Гуджараті існував значний шар торговців, як мусульман, так і індусів.

Крім спеціальних торговельних каст - у мусульман ходжа, Бохеру, у індусів банджара - в джерелах згадуються "бапья" або "Баккал" як загальне найменування індуських купців. Деякі гуджаратського купці були надзвичайно багаті і впливові. Суратского купця Вірджил Злодія (Бохеру) сучасники вважали найбагатшою людиною на світі. Він мав свої контори в Ахмадабаде, Агре, Бурханпуре, а пізніше навіть в Голконди, але основою його могутності була фактична монополія на гуджаратського торгівлю з Малабар. Сурат став також центром англійської та голландської торгівлі в Індії. Європейські купці витісняли індійських із заморської торгівлі. У боротьбі проти утисків феодалів і падишаха європейці за допомогою хабарів і погроз змогли забезпечити собі більш вигідне становище, ніж індійські торговці. Найбільш великі індійські купці прагнули співпрацювати з європейцями і користувалися в якості партнерів їх заступництвом. У Гуджараті зароджувалася прошарок купців-компрадорів (тобто пов'язаних з іноземцями). Феодали (включаючи членів сім'ї падишаха) також брали активну участь у морській торгівлі, споряджаючи кораблі і продаючи європейцям великі партії індійських товарів.

За багатством і пишності двір Шах Джахана перевершував всі попередні. У головних містах імперії були споруджені прекрасні будівлі з інкрустованого напівдорогоцінним камінням білого мармуру (серед них знаменитий мавзолей Тадж Махал в Агре). Все це коштувало величезних коштів. Армії чисельно розрослися, але їх боєздатність знизилася. Під час походів число обозники і слуг у багато разів перевищувало число воїнів. У бою покладалися не стільки на кінноту і піхоту, скільки на бойових слонів, таранили рядипротивника. Тому, хоча в Декані армії Моголів ще здобували часом перемоги, в гірських афганських землях, де слони пройти не могли, війська Шах Джахана успіху не добилися.

44. На зламі ХIХ–ХХ століть формується революційно-демократичний рух. Його учасники мали на меті шляхом озброєного повстання повалити маньчжурську династію і проголосити республіку. Визнаним лідером китайських революційних демократів став Сунь Ятсен, який тривалий час перебував в еміграції і був добре обізнаний з політичним досвідом Заходу. Він вважав, що єдиний правильний шлях виходу з кризи — поєднання традицій китайської цивілізації з нововведеннями, які прийшли із Заходу, і покладав великі надії на підтримку з боку Японії і західних держав. У 1905 р. Сунь Ятсен та його прибічники заснували в Японії революційну організацію «Об’єднаний союз». Його програма («три народні принципи») була розроблена Сунь Ятсеном. Перший принцип звучав як «націоналізм» і передбачав повалення влади маньчжурської династії та повернення влади китайському урядові. Другий принцип отримав назву «народовладдя»та означав установлення в країні буржуазно-демократичної республіки після повалення монархії. Третій принцип — «народний добробут» — мав на увазі справедливе вирішення основного для Китаю питання — аграрного. «Об’єднаний союз» розпочав підготовку антиманьчжурського повстання на півдні Китаю.

Сіньхайська революція 10 жовтня 1911 р. розпочалося озброєне повстання в одному з найбільших центрів південного Китаю — Учані. Це повстання започаткувало новий етап національно-визвольної боротьби, який історики часто називають Сіньхайською революцією. Повстанці вигнали маньчжурських чиновників і створили революційний уряд, який вимагав зречення Цінської династії від влади і проголосив Китайську республіку. Революціонери звернулися до співгромадян із закликом повстати проти маньчжурського правління. Водночас, щоб уникнути втручання іноземців, революційна влада пообіцяла виконати зобов’язання за всіма договорами, що були підписані імператорським урядом. Країни Заходу також пішли назустріч і заявили про свій нейтралітет у конфлікті, який поглиблювався.На заклик учанських революціонерів відгукнувся весь Китай. На початок грудня влада маньчжурів була скасована в 15 провінціях. Пекін контролював лише три північні провінції Китаю. В умовах загострення політичної кризи серед китайського населення спостерігався сплеск націоналістичного екстремізму, який іноді набував форм геноциду проти маньчжурів як народності. Імператорський уряд, утративши здатність контролювати ситуацію, звернувся по допомогу до відомого генерала Юань Шікая, китайця за походженням. Він був призначений головнокомандувачем усіма військами, а також отримав пост прем’єр-міністра. З метою уникнення подальшого поглиблення політичної кризи й збереження інституту імператорської влади 2 листопада 1911 р. була прийнята конституція, що перетворила країну на конституційну монархію. Як досвідчений і поміркований політик, Юань Шікай виступав за подолання політичної спадщини цінського правління, китаїзацію вищих органів влади, національне примирення китайців і маньчжурів та віддавав перевагу політичним методам подолання конфлікту. Тому силові методи проти революційного Півдня він поєднував з пошуком шляхів для примирення. З його ініціативи було припинено бойові дії та розпочато переговори з революціонерами. На цих переговорах не вдалося домовитись про збереження монархії навіть у конституційній формі, але Юань Шікаю запропонували пост президента республіки після зречення Цінської династії. Наприкінці 1911 р. з багатолітньої еміграції повернувся Сунь Ятсен. У Нанкіні, що став столицею Китайської республіки, 29 грудня 1911 р. на конференції представників незалежних провінцій Сунь Ятсена було обранотимчасовим президентом. 1 січня 1912 р. він склав присягу й офіційно проголосив Китайську республіку. Було створено її вищий тимчасовий законодавчий орган — Національне зібрання, після чого доля Цінської династії була наперед визначена.

45. У Південній Африці оплотом колоніалізму була Капська колонія, створена голландцями ще в XVII ст. Сюди переселялися також емігранти з Франції та Німеччини. Усі вони з роками почали називати себе бурами. Під час наполеонівських воєн

Капська колонія перейшла до англійців. Пізніше між англійцями та бурами виник глибокий конфлікт, і останні почали залишати Капську колонію і захоплювати землі зулусів на півночі і північному сході. На середину XIX ст. бурам вдалося створити два колоніальних державних утворення -Південно-Африканську республіку(англійці зазвичай називали її Трансвааль) та Оранжеву республіку. Англійці визнали незалежність цих держав і самі утворили дві колонії - Капську і Наталь. Місцеве населення - зулуси, басуто, коса - мужньо чинили опір колонізаторам, проте сили були нерівні - і вони поступово втрачали свої землі.

«Кафрські війни», стала в буржуазній літературі назва воєн між південно-африканським народом коса (кафрами) і англо-бурськими завойовниками в 18— 19 вв.(століття) Озброєний опір коса колонізаторам продовжувалося з кінця 70-х рр. 18 ст до початку 80-х рр. 19 ст (найбільш крупні військові зіткнення — в 1779—81, 1789—93, 1799—1803, 1811—1812, 1818—19, 1834—35 1846—47, 1850—53, 1858, 1877—79). В результаті цих воєн кордон Капськой колонії відсовувалася все далі на В.; на початок 80-х рр. 19 ст колонізаторами була захоплена вся територія, заселена коса. У ході «До. в.» колонізатори використовували відсутність єдності серед коса і зіштовхували одні племена з іншими.

Боротьба африканських народів проти колоніальних захватів почалася в 17 ст з виступів незалежних готтентотських племен і повстань рабів. З 70-х рр. 18 ст, після того, як Капськая колонія розширилася на Ст до земель народу коса, і до початку 80-х рр. 19 ст продовжувалися війни і озброєні зіткнення між коса і Капськой колонією (див. «Кафрськue війни»). Озброєну боротьбу проти бурських і англійських колонізаторів вели зулу і басуто. Енергійно боролися за свої права метиси (гріква), що створили у 19 ст свої незалежні республіки. Опір європейським колонізаторам, процес об'єднання племен, їх переселення сприяли підриванню родо-племінної організації, прискорювали консолідацію ряду південно-африканських народів. До подальшого руйнування родових стосунків і старої племінної організації вела і політика колоніальних властей, що створювали в кінці 19, — початку 20 вв.(століття) резервати з метою вивільнення земель для колоністів (див. Резервації).

46. Робітничий і соціалістичний рух в Японії в кінці XIX – на початку XX ст. Проведення аграрної реформи відразу ж в окремих районах Японії викликало невдоволення у частини селян. Тому відбуваються виступи у мирних формах. Уряд їде на деякі поступки: 1. Послаблюється податковий тиск; 2. Знижується ринкова ціна земельних ділянок; 3. Зменшується ставка податку з 3%-до 2, 5%; 4. Уряд зменшив податки на селян у разі стихійних лих; 5.Селянам віддалених сіл дозволили вносити податок у продуктових формах;

Дуже складним виявилося процес розв*язання самурайської проблеми, хоча їм дозволили займатися виробничою і торговою діяльністю, вони не охоче міняли свій спосіб життя і заняття. Держава вирішила допомогти самураям і в 1873-1876 рр. виплатила пенсію відразу за 5-10 р. Проте ця задумка провалилася, самураї масово розорялися. Відбулося повстання під проводом Такамото. З часом самураї міняють спосіб занять. Значна частина йшла на службу в армію, інша ставала інтелігенцією, інші підприємцями, ремісниками. Поряд з процесами трансформації самурайського стану, змінами селянства. В серед. 60-х р. робітників налічувалося 120 тис. осіб, це 0, 4% населення. Починаючи з 70- х р. чисельність їхня помітно зростає. І має місце перших виступів робітників. Це зокрема боротьба проти машин. У 80-х р. виникли перші профспілки. У 89р. утворюється профспілка металістів. У 90 – х р. поширюються серед робітників соціалістичних ідей. Виникає товариство вивчення соціалізму в кінці 90-х. Серед перших прихильників був Сен Катаяма. На поч.. ХХ ст.. він та його однодумці роблять спробу сформулювати програму. Уряд вороже поставився як до профспілок, так і до діяльності соціалістів. У 1900р. закон, який поставив профспілки поза законом. Заборонено страйки. У 1901р. утв. японська соціал-демократ. Партія, яка відразу була заборонена. У 1905-1907рр. піднесення самурайського руху. У 1910р. уряд завдає удару соціалістам, проти них фабрикуються справи (справа Котоку). Котоку і 11 його соратників були страчені за змову проти імператора. Робітничий і соціал. рух розвивалися у складних умовах. Влада вдалась до репресій проти них.

 

47. Поневолення Індонезії голландськими колонізаторами (друга половина XVII- перша половина ХVIII ст.) Особливості голландської колоніальної системи.

Колоніальна політика голландців мала такі прикметні риси:

1. Компанія всюди на завойованих землях зберігала місцеву знать в управлінні. Через знать і здійснювала визиск місцевого населення.

2. Було створено колоніальною адміністрацією інститут контролю з вояків, котрі пішли у відставку. Оскільки – це були сержанти, то контролери отримали назву «кавові сержанти».

3. З метою збереження високих цін на прянощі постійно на тих чи інших островах вирубувались безцінні прянощі. Плантаційне господарство – існувало на основі рабської праці.

4. Голландці одними з перших серед колонізаторів почали формувати з місцевого населення військові підрозділи.

5. Голландці у колоніальній політиці робили ставку на використання грубого насильства.

6. Колоніальні органи влади сприяли функціонуванню китайського капіталу, який виконував посередницькі функції.

7. Голландці надзвичайно вдало використовували чвари між знаттю, а також повстання місцевого населення.

В 1811р. висаджується на Яві анг. корпус, який без жодного пострілу оволодів Явою. Формується нова адміністрація яку очолив Раффлз. У продовж 1811- 1815 рр. він провів наступні реформи:

1. Він розділив Голландські володіння на 4 частини.

2. Запропонував систему прямого управління. Представники місцевої знаті усувалися від влади, а також обмежувалися їхні права.

3. Він поділив о. Яву на 16 резиденств.

4. Він вжив дійових засобів для подолання рабства.

5. Він почав проводити земельно – податкову реформу суть якої:

- скасувати примусову працю;

- відмінити примусові поставки продукції;

- запровадити єдиний грошовий податок;

Після придушення повстання голландці запроваджують систему «системи примусових культур» Відповідно цієї системи адміністрація укладає угоду з общиною або з окремими земле володільцями про вирощування на частині їхніх земель експортних культур. Ця частина земель не повинна була перевищувати 20% усіх рисових полів села. Селяни повинні були здавати продукцію адміністрації по твердій ціні. Дана система фактично перетворилася в систему примусового обробітку селянами цієї частини земель.