Революція в єгипті. Соціально –економічний і політичний розвиток країни у 50 – х. рр.

Липнева революція — військовий заколот, що відбувся в Єгипті 23 липня 1952 року, в результаті якого було усунено монархію й проголошено республіку. Заколот було здійснено членами руху «Вільних офіцерів» на чолі з Гамалем Абделем Насером.Серед причин, що призвели до революції:крайнє зубожіння населення;відверта пробританська орієнтація єгипетського королівського уряду;висока корумпованість армії, поліції та інших силових відомств;участь у війні проти Ізраїлю у 1948—49 роках.Заколоту передувала серія масових антибританських маніфестацій у Каїрі в січні та лютому 1952 року, що скінчилася різаниною єгипетських поліцейських та мирних громадян. Після цих подій армія остаточно перейшла під контроль опозиції. Тричі король призначав нових прем'єр-міністрів у надії повернути країну під свій контроль, але його намагання виходили намарне. Спершу планувалось здійснити заколот 5 серпня, однак склад групи заколотників було викрито лояльною до уряду Службою безпеки. Побоючись арешту, Насер вирішив змістити короля 23 липня.Проти ночі 23 липня до Каїра увійшли війська, що заблокували всі адміністративні установи. А вже о 7:30 вранці по радіо було оголошено комюніке Мохаммеда Нагіба, в якому сповіщалось про те, що «продажний» уряд скинутий. Комюніке зачитував особисто Анвар Садат. Король Фарук ще сподавався на військову допомогу США, однак незабаром (26 липня) його схопили та вислали з країни.У результаті Липневої революції в Єгипті було проголошено республіку. Свою роботу розпочала Рада революційного керівництва, Головою якої, а також Президентом Єгипту, став Мохаммед Нагіб, а вже наприкінці 1954 року — сам Насер. Спочатку новий уряд зберігав обмежені взаємини з країнами Заходу, однак націоналізація Єгиптом Суецького каналу призвела до військового конфлікту з Францією та Великобританією, а також Ізраїлем (Суецька криза). Це викликало різку критику як з боку Москви, так і з Вашингтону. Тим не менш, позиція США пояснювалась здебільшого нетерпимістю до самовільних дій спільників з НАТО у питаннях зовнішньої політики, тоді як радянське керівництво вбачало у Єгипті потужного союзника й намагалось всіма способами підтримати Насера. Хрущов навіть пригрозив нанесенням ядерних ударів по Парижу й Лондону. Врешті-решт уряд Насера остаточно заручився підтримкою, причому не лише політичною, з боку СРСР.міни в політичному житті 18 червня 1953 Єгипет був проголошений республікою. Її першим президентом і прем'єр-міністром став генерал Нагіб, а Абдель Насер зайняв пости віце-прем'єра і міністра внутрішніх справ. До березня 1954 відноситься початок політичної конфронтації, в ході якої підтриманий колишніми вафдісти, комуністами та «Братами-мусульманами» Нагіб виступив проти Абдель Насера ​​та інших керівників країни, які не бажали відновлення в Єгипті парламентської демократії. Абдель Насер рішуче припинив виступ Нагіба, позбавив його всіх постів і, зміцнивши власну політичну базу, в 1956 за результатами плебісциту був оголошений президентом країни. Згодом всі політичні суперники Абдель Насера ​​були знищені. Після досконалої в 1954 бойовиком асоціації «Брати-мусульмани» спроби замаху на життя Абдель Насера ​​її керівники були заарештовані, а шестеро з них засуджено до смертної кари через повішення. Ідеї ​​арабської єдності було завдано удару у вересні 1961, після військового перевороту в Сирії, коли новий режим оголосив про вихід країни з ОАР. Єгипет тим часом прискорив темпи соціально-економічних перетворень. Було націоналізовано 82% промислових підприємств. Державний контроль був установлений над виробництвом бавовни, текстилю, заліза і сталі, хімічних добрив, будівництвом і суднобудуванням. Крім того, були націоналізовані банки і страхові компанії. Половина місць у парламенті і радах директорів державних підприємств була виділена для представників робітничого класу і селянства. За період з 1952 по 1967 чисельність промислових робітників і обсяг промислового виробництва потроїлися. Завдяки фінансової та технічної допомоги СРСР велося будівництво висотної Асуанської греблі, експлуатація якої повинна була збільшити площу оброблюваних земель на третину, а обсяг вироблюваної електроенергії - в 10 разів. Будівництво греблі велося ударними темпами, і вже до 1968 було створено штучне озеро Насер. Помітні зміни відбувалися і в єгипетській селі. Був встановлений мінімальний розмір заробітку сільськогосподарських робітників. У сільській місцевості будували школи і лікарні. Особлива увага приділялася розвідці і видобутку нафти, були скасовані всі податки, що перешкоджали розвитку виробництва. Військове втручання в події громадянської війни в Ємені в 1962-1967 на боці революційних сил, які скинули монархічний режим, призвело до загострення відносин з Саудівською Аравією, яка підтримувала роялістів, і погіршення економічного становища Єгипту. Невдачею закінчилася спроба об'єднання Єгипту з баасистським режимами Сирії та Іраку, оскільки навчений досвідом недавнього об'єднання з Сирією Абдель Насер наполягав на домінуючій ролі Єгипту в передбачуваному союзі.У відповідь Абдель Насер націоналізував Суецький канал, заявивши, що доходи від його експлуатації будуть використані для будівництва Асуанської греблі. У відповідності з договором канал повинен був перейти у власність Єгипту в 1968, але Абдель Насер заявив про намір уряду виплатити зацікавленим сторонам відповідну компенсацію і суворо дотримуватися всіх міжнародних зобов'язань. При цьому Великобританія і Франція не могли не усвідомлювати, що перехід Суецького каналу в повну власність Єгипту дозволяв Абдель Насеру поставити під контроль життєво важливі торговельні комунікації, особливо якщо враховувати ту роль, яку канал грав у транспортуванні нафти до Європи. Великобританія і Франція планували інтервенцію в зону Суецького каналу, проте Даллес закликав зайняти стриману позицію. Див також СУЕЦЬКИЙ КАНАЛ.