Національно – визвольна війна алжирського народу (1954 – 1962 рр. ) Утворення АНДР.

Після Другої світової війни гарячою точкою міжнародних відносин став Алжир. Вже з травня 1945 р. почалося розгортання національно-визвольногоруху лідером якого був Фархат Аббас. Було створено такі організації якдемократичний союз Алжирського маніфесту (Ф. Аббас) у 1949 році в Каїріштаб національно-патріотичного руху Алжирський революційний комітет підкерівництвом Ахмеда Бен Белли (1918 р. н). У 1954 році алжирськіпатріотичні сили створили (ФНЛ), який очолив Ахмед Бен Белла. УрядЄгипту надав алжирським патріотам зброю та фінансову допомогу. Збройнісили ФНЛ прийняли назву Армія національного визволення.Спочатку повстанням протистояла армія з 30 тис. солдатів та жандармів таІноземний легіон з його штаб-квартирою. Антифранцузьке збройне повстанняпочалося 1 листопада 1954 р. Криваві акції під час війни були з обохсторін.Кількість військ задіяних в антипартизанських акціях досягла 225 тис.солдат і офіцерів.Алжирська криза привела до міжнародних кроків. США були незадоволеніперекиданням французьких військ у Африку що послаблювало стратегічнітили НАТО. У самій Франції почалася затяжна урядова криза. Прихід довлади генерала де Голля дещо розрядив ситуацію. Генерал спочаткузапропонував реформи в Алжирі, включення депутатів місцевого населення уфранцузький парламент однак за збереження Алжиру у складі Франції.Водночас у Алжирі продовжувався збройний рух, який за відсутності А. БенБелли очолив Ф. Аббас.Переживши еволюцію своїх поглядів Ш. де Голль у кінці 1959 р. схиливс до думки мирним шляхом передати владу над Алжиром представника корінного населення.29.01.1960 р. почалися франко-алжирські переговори,а 8 січня 1961 р. було проведено загальнонаціональний референдум залжирського питання. За незалежність висловилися понад 65% учасниківопитування в Алжирі та 75% у самій Франції.Дізнавшись про результати референдуму незадоволені офіцери французькоїармії створили Таємну військову організацію (ОАС), яка 21 квітня 1961 р.спробувала вчинити в Алжирі державний переворот. З допомогою перекинутихз метрополії військ заколот генералів провалився. У відповідь ОАСорганізувала у наступні роки 13 замахів на життя президента Ш. де Голля,якого вважали винним за втрату Францією Алжиру.Повномасштабні переговори про надання Алжиру незалежності почалися вЄвіані 18 травня 1961 р. Після тривалої перерви сторони дійшли згоди і18 березня 1962 р. підписали кінцевий документ, що передбачав проведенняв Алжирі того ж року референдуму з питання проголошення незалежності. Нареферендумі 1 липня 1962 р.91% населення проголосував за незалежність.Алжир погодився на трирічний перехідний період упродовж якого Франціязберігала на його території свій військовий контингент, колоністиотримували подвійне громадянство з правом подальшого вибору міжфранцузьким та алжирським, французи фінансували економічні програмивідбудови країни. Важливим був пункт про спільну розробку нафтовихродовищ у Сахарі.Евіанська угода викликала надзвичайне незадоволення серед прихильниківзбереження „французького Алжиру”. ОАС розпочала компанію жорстокоготерору, скерованого проти діячів ФАЛ та прихильників незалежності. Увідповідь мусульманське населення спрямувало свій гнів на європейськихмешканців країни. Унаслідок спровокованого терором ОАС, загостреннянаціонального протистояння лише з травня по липень 1962 р. з Алжирувиїхало 800 тис. європейських колоністів.Війна за незалежність коштувала життя близько мільйону алжирців, 2,5млн. осіб стали біженцями, причому 500 тис. з них змушені булипереселитися до Тунісу та Марокко. Унаслідок руйнування більшої частинипромисловості, а також занепаду сільського господарства, на початку 60-хрр.70% населення Алжиру не мало роботи.В такій ситуації у вересні 1962 р. Національне народне зібрання обралоА. Бен Беллу прем’єр-міністром, а прийнята наступного року конституціяпроголосила Алжир президентською республікою, а у вересні 1963 р. А БенБелла став її першим президентом.

51. Соціально – економічний та політичний розвиток алжиру у 60 –х – 1 пол. 80 – х рр.. ХХ ст. Після закінчення національно-визвольної війни Алжир змушений був взятисяза вирішення нагальних проблем економіки. Бракувало фахівців упромисловості із-за від’їзду європейців, багато вільних земель із-зацієї ж причини. Уряд дозволив селянам займати покинуті землі, а цестановило майже 2 млн. га. орної землі. Єдина галузь, яка працювала іприносила країні валютні надходження була нафтовидобувна промисловість,яку продовжували контролювати французи.Нестабільним було і політичне становище: прикордонний конфлікт зМарокко, заколот в Кабілії, поява опозиції, авторитаризм президента. 19червня 1965 року відбувся безкровний переворот, який змістив Бен Беллу.Новим президентом став Хуарі Бумедьєн (1927-1978), який отримав відФранції 400 млн. франків фінансової допомоги. У 1969 р. Алжир ставчленом ОПЕК. Уряд продовжував підтримувати добрі відносини із Францією,налагодив співпрацю із СРСР.27 грудня 1978 р. Х. Бунедьєн помер і став президентом міністр оборониАлжиру Шадлі Бенджедід (1929 р. н) Він взяв курс на зближення з США у1986 р., нормалізував відносини з Лівією, 1988 р. з Марокко за ЗахіднуСахару, це дозволило створити міждержавну організацію Союз АрабськогоMaгрібу до якої крім Алжиру увійшли Лівія, Туніс, Марокко, Мавританія.У 80-х рр. економічне становище Алжиру погіршилося із-за падіння цін на нафту.

Основні тенденції розвитку Алжиру в другій половині 80 – х на поч. ХХІ ст. Посилення сламського фундаменталізму й загострення внутрішньополітичної ситуації. Пошук шляхів громадянської злагоди.

У 1989 р. прийнято нову конституцію, яка гарантувала багатопартійність. І першою був створений Ісламський фронт порятунку, який на місцевих виборах 1990 р. здобув 54% голосів виборців. Це дозволило їм встановити контроль над 32 із 48 провінційних парламентів країни. А в грудні 1999 р. на виборах в національний парламент Фронт виборов 188 з 430 мандатів. Алжир постав перед загрозою легального приходу до влади ортодоксального фундаменталістського режиму. Владу в свої руки взяли військові і сформували Верховну раду безпеки, новий тур голосування призначений на 16 січня відмінено, Ісламський фронт порятунку заборонено. Але ісламісти не здаються: починається терор, вбивства, збройна боротьба Озброєного ісламського угрупування, Ісламської Армії порятунку та Фронту ісламського джихаду. Терористичні акти в Європі. Лише до кінця 90-х рр. жертвами війни в Алжирі стало майже 60 тис. чол.. Вже президент Абд ель-Aзіз Бутефліка (1937 р. н) обраний в 1999 р. пішов на переговори з Ісламістами, випустив з в’язниць 5 тис. членів їх організації, бойовики припинили вогонь. За звинуваченнями в корупції з своїх посад було звільнено 48 префектів провінцій. Але громадянськавійна відновилась в 2000 р. і припинилась тільки після нових поступокуряду, в Алжирі миру ще не має.