Аграрні перетворення в КНр у 80 – х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. та їх наслідки.

На етапі всебічного розвитку середньозаможного суспільства особливо актуальним є завдання створення сучасного сільського господарства, розвиток економіки села та зростання доходів селян. Намічено посилити базисне становище аграрного сектора, стимулювання прогресивної структури сільського господарства та економіки села, зберігати і підвищувати комплексні зерновиробничі потужності, посилювати конкурентоспроможність аграрного сектора в цілому.Реалізація реформ в аграрному секторі економіки розпочалася з розпуску сільгоспкомун, де сотні мільйонів селян були зайняті підневільною працею на державу. Спочатку земля передавалася селянським подвір’ям в оренду на строк до трьох років. Проте досвід показав, що короткострокова оренда землі породжує тенденцію до її хижацького використання. Тому строк оренди було збільшено до 30 років (надалі передбачається передати землю селянам у довічне спадкове володіння). Однак важливим є те, що з самого початку селяни здобули право після внесення орендної плати (або сплати сільськогосподарського податку) вільно розпоряджатися своєю продукцією (в тому числі реалізовувати її на ринку). У селян з’ явився потужний стимул до господарської діяльності.Прискорення темпів розвитку сільського господарства в Китаї почалося з початком проведення реформ на селі (після 1978 р.). При збереженні колективної власності реформи в аграрному секторі подолали застарілі традиційні системи і змогли за умов ринкових відносин знайти нові реальні форми для колективного господарства. Реформи принесли селянам реальні вигоди, сприяли зростанню сільськогосподарського виробництва і забезпечили оптимізацію структури сільського господарства, у 1996-2000 рр. додаткова вартість сільського господарства (протягом п’яти років) у ВВП досягла 7 трлн 129 млрд 180 млн юаней. Середньорічне зростання сільгосппродукції при зіставних цінах становило 3,5%, зберігалася тенденція стабільного розвитку. Декілька років підряд збиралися порівняно високі врожаї зерна та іншої сільськогосподарської продукції. Так, виробництво зерна у 1998 р. воно досягло 512,3 млн т - найвищого рівня в історії країни. У 2001 р., незважаючи на серйозну засуху і зниження посівної площі, виробництво зерна все ж досягло 452,62 млн т. Слід відмітити, що за виробництвом зерна, бавовни, рапсу, тютюну, м’яса, яєць, продукції морського промислу та овочів Китай займає сьогодні перше місце в світі.Радикальні реформи в сільському господарстві проводилися одночасно з розвитком дрібних та середніх приватних (індивідуальних та групових) підприємств у торгівлі, громадському харчуванні, сфері послуг. При цьому податки на малий бізнес, як і орендна плата за землю, мали пом’якшений характер. Результатом зазначених заходів стало наповнення споживчого ринку товарами, доступними за ціною і прийнятними за якістю, а також значне зростання реальних доходів як сільського, так і міського населення. Це, у свою чергу, забезпечило широку суспільну підтримку курсу реформ, яка стала найважливішою умовою успішності їх реалізації.

68.Причини реформ у КНР та розробка їх концепції (друга половина 70- х рр. –поч. 80 –х рр.)

Сьогодні незаперечним є факт, що в кінцевому підсумку китайські реформи мають явний успіх. Найбільш опукло китайський градуалізм проявився у відмові від одномоментної всеохоплюючої лібералізації цін і швидкої приватизації державного сектора економіки. Зовнішньоекономічна відкритість (банківська сфера і внутрішня роздрібна торгівля почали «відкриватися» іноземному капіталу лише через 15 років після проголошення політики реформ - з 1993 р.) І система ціннісних орієнтації населення. Впровадження в економічне життя Китаю ринкових принципів не було в соціально-психологічному плані абсолютно безболісним. Поступовість китайських реформ - вельми складне, комплексне явище, результат взаємодії багатьох факторів. Зіграв роль свідомий вибір керівництва країни, продиктований об'єктивною ситуацією. Завдання переходу до економіки ринкового типу в умовах «недоіндустріалізованного» Китаю з серйозним впливом ідеології та інститутів продуктообменом економіки і натурального постачання вимагала не простий лібералізації механізму ціноутворення, а копіткої створення при сильній спрямовуючу роль держави економічного середовища, що сприяє «зрощувати ринку». Як вважають в Китаї, демографічні та територіальні параметри держави, глибокі регіональні відмінності в рівнях розвитку, доходи, господарській структурі також не дозволяли здійснити можливий в умовах малої країни форсований перехід до ринку. Тому цілком закономірно, що після початкового (втім, короткострокового) кілька легковісного підходу до реформи апріорі як до швидко розв'язуваної задачі «з'єднання переваг соціалістичного ладу з управлінським досвідом розвинених держав" у Китаї стали ставитися до перетворення господарського механізму як до надзвичайно складної, масштабної задачі, вимагає для реалізації тривалого періоду часу. Вже в першому зведеному проекті перетворень (3 грудня 1979 р.) Підкреслювалося, що здійснення реформи потребує не тільки великий рішучості, але і ретельної підготовки, поетапності, послідовності, відмови від поспішних кроків. Тоді ж була висловлена ​​ідея про проведення реформи в три етапи (підготовчий, «середніх реформ», тобто етап накопичення досвіду для великих реформ, і, нарешті, етап всебічної великої реформи). Ще в 1980 р. на всю реформу відводилося 7-8 років (відповідно 2, 3-4 і 2-3 роки по етапах), однак уже в проекті, датованому 25 лютого 1982 р., Повне виявлення потенцій нового господарського механізму (третій етап) було винесено за межі 1990 р. Концепція економічної реформи в КНР складалася і еволюціонувала під впливом теоретичних уявлень керівництва і наукових кіл про недоліки колишньою і бажаних якостях нової господарської системи, знайомства з відповідним досвідом інших країн і, у вирішальній мірі, під впливом практики, реагування економіки і суспільства на ті чи інші нововведення. Узята в динаміці, концепція економічної реформи знайшла відображення в трьох постановах ЦК КПК - про реформу господарської системи (жовтень 1984 р.), Про деякі питання створення системи соціалістичної ринкової економіки (листопад 1993 р.), Про деякі питання вдосконалення системи соціалістичної ринкової економіки (жовтень 2003 р.), У розділах про економічну реформу та зовнішньоекономічної відкритості 7-10-го п'ятирічних планів, у документах Держради і його відомств за загальним завданням і конкретним напрямкам перетворень, в різних законодавчих актах, в деяких розробках вчених. Важливою особливістю в концепції економічної реформи в КНР, і її практичного здійснення стала зміна офіційно проголошеної цільової моделі перетворень в міру розвитку реформенной процесу. Початкова цільова модель реформи була у вигляді формули «планова економіка - головне, ринкове регулювання - допоміжне» вперше висунута в 1979 р. Чень Юнем, але отримала остаточне офіційне схвалення в доповіді Ху Яобана на XII з'їзді КПК у вересні 1982 р. У період 1984-1991 рр.. офіційної цільової моделлю перетворень було створення системи соціалістичного планового товарного господарства, а з 1992 р. в цій якості фігурує створення і вдосконалення системи соціалістичної ринкової економіки. У 1982-1984 рр.. було зроблено кілька спроб повернути «птицю ринку» в «клітку плану». У датованому 25 лютого 1982 р. Загалом проект реформи господарської системи було відсутнє положення про з'єднання планового регулювання економіки з ринковим, яке фігурувало у проекті 1979 р., А характеристика соціалістичної економіки Китаю на даному етапі як товарного господарства, яка містилася в проекті реформи від 3 вересня 1980 р., Була замінена визначенням «планове господарство з існуванням товарного виробництва та обміну». Беззастережний пріоритет плану був закріплений в Конституції КНР 1982 р., Констатував: «Держава здійснює планове господарство на основі соціалістичної суспільної власності». При цьому згадки про ринковий регулювання і товарному господарстві відсутні зовсім. Нарешті, в 1984 р. прихильники сильного планового початку внесли пропозиції про розширення номенклатури централізовано розподіляються ресурсів і підвищення частки централізованого розподілу в загальному обсязі обороту матеріальних ресурсів. Акцент на адміністративні важелі, натуральне розподіл, жорстке директивне планування виробництва, постачання і реалізації всієї промислової продукції, що входить в державний план, мотивувався необхідністю виконання в період до 1990 р. масштабних завдань зі спорудження ключових об'єктів капітального будівництва і труднощами з досягненням справжньої фінансової та матеріальної збалансованості. Відповідно, в цілому пропонувалося не поспішати з реформами.