Будівництво соціалізму в КНР (1953 – 1957 рр. ) 8 зїзд КПК та його рішення.

Ідейно-політична перемога Мао Цзедуна в цій внутрішньопартійній боротьбі призвела до принципових змін в соціально-економічній політиці КПК, і перш за все в аграрній сфері. До 1953 р. ясно виявилася нездатність пореформеного сільського господарства, незважаючи на його швидке відновлення, забезпечити країну в достатній мірі продовольством і сировиною. Основні причини цього пов'язані, перш за все, з низьким рівнем розвитку продуктивних сил села, з малоземеллям, з перенаселеністю, зі слабким розвитком сільської інфраструктури, з нерозвиненістю ринкових відносин. Соціальні наслідки аграрної реформи, і перш за все опосередкування села, загострювали ця криза недовиробництва, так як вони збільшували селянське споживання і зменшували товарність сільського господарства. Ось як сам Мао Цзе-дун аналізує цю ситуацію: «Зараз селян не задовольняє той союз, який ми встановили з ними раніше на базі аграрної революції. Отримані в цей раз вигоди вони в якійсь мірі почали забувати. Тепер їм потрібно дати нові вигоди - соціалізм». Вже в жовтні 1953 р. ЦК КПК приймає рішення про введення в країні хлібної монополії. Приватним особам було заборонено торгувати зерном. У містах вводилася карткова система. На наступний рік була введена державна монополія на торгівлю бавовною і бавовняними тканинами, а також державна монополія на рослинну олію. Незабаром карткова система була поширена на всі основні предмети споживання. Здійснення цих рішень зіткнулося, природно, з великими труднощами, перш за все з опором селянства. Ламаючи цей опір, потужна державна машина зуміла забезпечити значне зростання заготівель зерна. Селяни віддавали державі все товарне зерно, віддавали не тільки весь додатковий продукт свого господарства, а й частину необхідного. У результаті порушувався фізичний мінімальний рівень споживання китайського селянина, село залишалася на напівголодному пайку. Причому зерно закуповувалося державою, як правило, нижче собівартості, селяни не могли відшкодувати свої продуктивні витрати. Це було по суті справи ще одне додаткове непряме оподаткування селянства. Здійснюючи централізовані заготівлі зерна та інших продуктів, держава акумулювало в своїх руках значну частину виробленої селом продукції, що створювало видимість економічної потужності уряду. Але це була саме видимість, бо реальні можливості держави сприяти розвитку продуктивності сільського господарства знижувалися. Справа, зокрема, і в тому, що уряд був змушений майже дві третини заготовленого зерна направлятиму назад у село - рятувати від голодної смерті селянство найбільш бідних районів. Однак зростання заготовок вів до зниження зацікавленості селянства у збільшенні виробництва, а які потребують державної допомоги ставало все більше. Політичні рішення Всекитайського фінансово-економічної наради і багато в чому обумовлене цими рішеннями введення хлібної монополії стали поворотним моментом в соціально-економічному розвитку КНР. Китай, що розвивалася до цього в руслі природних, ринкових (хоча і обмежених) процесів, різко повернув на шлях командно-адміністративного функціонування народного господарства і зробив це в історично найкоротші терміни.У міру проведення аграрної реформи КПК прагнула залучити селянство в різні типи колективної праці і перш за все у тимчасові (сезонні) і постійні групи виробничої взаємодопомоги, організація яких певною мірою спиралася на общинні традиції трудової взаємодопомоги. До 1952 р. в такі групи (в основному тимчасові, створені на один сільськогосподарський рік) було залучено приблизно 45% селянських господарств. В експериментальному порядку почали створюватися виробничі кооперативи. У лютому 1953 р. ЦК КПК приймає рішення про розвиток трудової взаємодопомоги і сільськогосподарської виробничої кооперації, в якому визначаються соціальні орієнтири політики партії на селі. У грудні 1953 р. ЦК КПК приймає ще одну постанову, конкретизувати шляхи і методи перетворення на селі. У постанові наголошувалося на поступовість цих перетворень, які повинні були спочатку групами (бригадами) трудової взаємодопомоги охопити все селянство, а потім через виробничі кооперативи нижчого перейти до виробничих кооперативів вищого типу («соціалістичним», з колективною власністю на землю і знаряддя виробництва, з розподілом доходів по праці). Постанова виходило з розуміння складності цього процесу, припускаючи до 1957 р. в кооперативи нижчого типу залучити приблизно 20% селянства. У селі також активно розвивалася постачальницько-збутова кооперація, створювалися і перші кредитні кооперативи. КПК наполегливо шукала шляхів соціально-політичного контролю за селянством, китайське село була на порозі радикальних змін своєї соціально-економічної структури.

38. Великий стрибок у КНР та його наслідки. (1958 – 1960 рр.)

«Великий стрибок» - назва особливого курсу Китайської Народної Республіки часів Мао Цзедуна. На засіданні Політбюро ЦК Комуністичної партії Китаю у серпні 1958 р. Мао Цзедун проголосив новий політичний курс, який передбачав будівництво соціалізму, «великий стрибок» і створення народних комун. Передбачалося, що протягом 7-10 р. Китай зможе випередити СРСР та США і стати світовою державою. Ставку було зроблено на виснажливу екстенсивну працю багатомільйонного народу, який мав у величезних розмірах збільшити обсяги виробництва. Так, зростання кількісних показників виплавлення металів було забезпечено маленькими кустарними печами, що були побудовані мало не в усіх селянських подвір'ях.У сільському господарстві розгорнувся всезагальний перехід від кооперативів до народних комун, де усуспільнювалося все, навіть предмети домашнього вжитку. «Державі належить усе, крім зубної щітки» - таким був девіз. Селян позбавили особистого господарства. Було запроваджено зрівнялівку у розподілі та безкоштовне харчування. Але незабаром стала відчутною гостра нестача продовольства та інших речей, необхідних для життєзабезпечення. Проголосивши причиною поганих урожаїв птахів і майже винищивши їх, країну довели до екологічного лиха. Знизився життєвий рівень, зросла смертність (вона досягла 30 млн), повсюдно лютував голод. До 1960 р. «Великий стрибок» поставив економіку країни на межу катастрофи. За таких умов у 1961 р. було прийнято курс на «врегулювання» рівня усього народного господарства. Основою став принцип простого соціалістичного господарського розрахунку. До 1965 р. ціною неймовірних зусиль наслідки «Великий стрибок» вдалося ліквідувати. Проте у 1966 р. Мао Цзедун, проголосивши«велику культурну революцію», зробив нову спробу повернутися до радикальної політики, реалізувати ідеї «казарменого комунізму».