Курс А. Садата та його наслідки для країни (1973 – поч. 80 – х рр. ХХ ст.

Майже відразу ж після приходу до влади Садат почав відходити від проводилася Абдель Насером політики арабського націоналізму і арабського соціалізму. Після того як послідовники ідей Абдель Насера ​​спробували створити опозицію новому режиму, у травні 1971 багато осіб з оточення колишнього президента були арештовані. У політичній лексиці Єгипту ці переслідування отримали назву «виправній революції». У липні 1972 з країни були вислані всі радянські військові радники. Тим самим Садат дав зрозуміти США, що Єгипет позитивно поставиться до ініціатив Вашингтона щодо врегулювання арабо-ізраїльських відносин та укладення миру між Єгиптом та Ізраїлем. Садат вважав, що обмежена військова операція проти Ізраїлю допоможе ліквідувати дипломатичний глухий кут і створити умови для початку переговорів. Виходячи з цих міркувань, 6 жовтня 1973 єгипетська і сирійська армії зробили раптовий напад на Ізраїль. Єгипетська армія форсувала Суецький канал і на першому етапі бойових дій добилася значних успіхів, але контрнаступ ізраїльських військ призвело до позиційних діям двох армій по обох берегах Суецького каналу. У листопаді 1973 були відновлені розірвані в 1967 дипломатичні відносини між Єгиптом і США. За посередництва американської дипломатії в січні 1974 між Єгиптом і Ізраїлем було досягнуто угоду про розлучення військ. Ізраїль відвів свої війська на схід від Суецького каналу, Єгипет відновив контроль над вузькою смугою вздовж його східного берега, і в буферній зоні між єгипетськими та ізраїльськими військами були розміщені підрозділи надзвичайних сил ООН. Незабаром Великобританія, США та Єгипет приступили до розробки проекту з відновлення роботи Суецького каналу. У вересні 1975 Єгипет і Ізраїль уклали друга угода, яке включало зобов'язання обох сторін про взаємне припинення ворожих дій. Єгипет дозволяв проходження по Суецькому каналу невійськових вантажів, що призначалися для Ізраїлю або вивозяться звідти. У свою чергу Ізраїль поступався Єгипту частина території Синайського п-ова, де була встановлена ​​система раннього оповіщення, яка належала США. У березні 1976 Садат в односторонньому порядку денонсував договір про дружбу і співробітництво між СРСР та Єгиптом. Переорієнтація зовнішньої політики супроводжувалася усиливавшейся залежністю Єгипту від США. У 1974 Садат приступив до реалізації політики «відкритих дверей» (інфітах). Залученню іноземних інвесторів сприяли вигідна для них система оподаткування та урядові гарантії проти націоналізації приватного капіталу. Крім того, уряд прийняв на себе зобов'язання з модернізації системи комунікацій і транспортної мережі країни. Для отримання позик уряд Єгипту повинно було піти на скорочення бюджетного дефіциту, урізавши для цього державні субсидії на продукти харчування і паливо, що означало зростання цін на товари першої необхідності. У січні 1977 уряд оголосив про різке зменшення субсидій на хліб, але коли слідом за цим по країні прокотилася хвиля бунтів, змушений був відмовитися від цього плану. У листопаді 1977 Садат зробив безпрецедентний державний візит до Ізраїлю, ставши першим арабським лідером, офіційно визнала цю державу. Надії Садата на досягнення всеосяжного миру на Близькому Сході не виправдалися, коли Ізраїль відмовився повернути окуповані їм арабські землі і надати режим самоврядування палестинцям. У вересні 1978 на організованої за посередництва США зустрічі Садата і прем'єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіна в Кемп-Девіді (США) було підписано угоду про основи мирного договору між Єгиптом та Ізраїлем, і 26 березня 1979 договір був підписаний. Ізраїль погодився на поетапний, протягом трьох років, виведення військ з території Синайського п-ова і прийняв на себе зобов'язання розпочати переговори про надання автономії населенню Західного берега р. Йордан і сектора Газа. Зі свого боку Єгипет погодився нормалізувати політичні, економічні та культурні відносини з Ізраїлем після завершення першого етапу виведення ізраїльських військ з території Синайського п-ова і досягнення певного прогресу в переговорах про палестинської автономії. У лютому 1980 обидві держави обмінялися дипломатичними представниками. Більшість арабських країн оголосили Єгипту політичний і економічний бойкот. Такий крок з боку багатих нафтовидобувних держав посилив залежність Каїра від США. Садат заявив, що в порівнянні з насеровского його режим більш демократичний. Разом з тим він не був готовий допустити сильної опозиції. Коли опозиція звинуватила офіційні особи в корупції, Садат ввів обмеження на політичну діяльність. Невдоволення виявляли й ісламські фундаменталісти, що підсилили свою активність після поразки Єгипту у війні 1967. Фундаменталісти люто відкидали американізацію культурної та ідеологічної життя Єгипту, і їх вороже ставлення до коптському християнському меншини не раз призводило до безладів. У вересні 1981 Садат віддав розпорядження про арешт ок. 1,5 тис. видних опозиціонерів, включаючи ісламських фундаменталістів, коптських священнослужителів і політиків, які дотримувалися лівих переконань. 6 жовтня 1981 Садат був убитий в Каїрі групою ісламських фундаменталістів, що належать до екстремістського політико-релігійної організації «Джихад». Його наступником на посаді президента став віце-президент Мухаммед Хосні Мубарак.