\Зв'язки, що визначили виникнення Шовкового шляху зародилися тисячоріччям раніше. Зародженню цих зв'язків Китаю з країнами середньоазіатського регіону сприяла розробка напівкоштовних каменів, на території сучасного Ірану.
Лазурит гірського Бадахшана і нефрит з району ріки Яркенд доставлялися в Китай по стародавніх кочових шляхах із другої половини першого тисячоріччя. Нефрит - мінерал, що цінувався за свою красу і, як вважалося, чарівні і цілющі властивості. З нього виготовляли державні регалії, різноманітні прикраси і предмети побуту. У той час китайці одержували нефрит через численних посередників, однак, самі не мали представлень про розташування районів його видобутку. Шлях, по якому він доставлявся в Китай, одержав назву Нефритового і багато сторіч зв'язував князівства Північного і Центрального Китаю з Хотаном.
В епоху Воюючих царств китайці вже ходили далеко на захід, але ця дорога вважалася важкою і небезпечною. У "Ши цзи" говориться, що "добути нефрит дуже важко. Для того щоб досягти гір Куньлунь, треба переправитися через дві ріки і шість озер. Тільки сто з тисячі і десять зі ста (мандрівників) повертаються додому непошкодженими". Інша значна дорога в системі Великого Шовкового шляху називалася Меридіональним або Західним шляхом. Він зв'язував Південний Сибір, Центральну Азію і північний захід Китаю з південно-західним Китаєм, В'єтнамом і Бірмою. Північний відрізок цього шляху називався Киргизьким шляхом. По цій дорозі переміщалися часом цілі народи, здебільшого степові кочівники або біженці від арабських завоювань. Вони рухалися як на захід, так і на схід. З ними приходили в Китай нові релігії: маніхейство, зороастризм, іслам і християнство.
Буддизм також прийшов у Китай по Шовковому шляху, і саме розширення торговельних зв'язків з Індією визначило його поширення в Піднебесній. Відкриття для китайців шляху на захід зв'язано з подорожами Чжан Цяня, що у часи імператора У-ди (друге століття до н.е.) по Західному шляху досяг середнього плину ріки Сирдарьї і Бактрії і потім повернувся по Нефритовому шляху в Китай. Він "бачив там бамбукові ціпки з Цюн і полотна із Шу і запитав, відкіля вони одержують це. Жителі царства Дася (Бактрії) сказали мені, що їхні купці ходять торгувати в Шэньду." Чжан Цянь подорожував з дипломатичними цілями і ситуація, коли головна на той момент політична сила Середньої Азії (гуни) вступила з Китаєм у дипломатичні і торговельні відносини, сприяла активізації торгівлі і розширенню географії Великого шовкового шляху. З'явилися Степовий і Киргизький шляхи.
Склад предметів торгівлі, перевезених по Шовковому шляху, сформувався на початку його функціонування. Якщо китайців споконвічно цікавив в основному нефрит, то для їхніх торговельних партнерів важливий був шовк. Коли саме почався вивіз шовку з Китаю, однак відомо, що в Середній Азії він з'явився до середини другого тисячоріччя до н.е., а в п'ятому столітті до н.е. - у Греції. Розкішний одяг із шовку Аристофан називає "аморгаськими хітонами"; багато сучасних дослідників вважають, що саме їхній зображували деякі античні скульптори. Аристотель у своїй "Житті тварин" розповідає: "З великого хробака, що має великі роги, чим він відрізняється від інших, у першому перетворенні виходить лялечка, потім гусениця і, зрештою, кокон. Усі ці перетворення відбуваються за шість місяців. Від цієї тварини жінки відокремлюють і розмотують кокони і потім прядуть їх". Після походів Олександра Македонського, що розширили границі Грецького світу до Персії й Індії, уперше з'являються перші зведення про Шовкову країну - Серіке. Існують зведення, що Клеопатра носила плаття із шовку, а в Римі, за повідомленням Марциала, був спеціальний ринок, де торгували шовком. У 380 році Аммиан Марцелин пише: "Шовк, розповсюджений лише в колі знаті, тепер носять у всіх шарах суспільства без розходжень, навіть найнижчі".
Система доріг Шовкового шляху не була постійна, так, в епоху Хань шлях розділяється на три дороги: Північну, Південну і Середню. Довжина кожної складала до двох тисяч кілометрів. В епоху Тан (7-8 вв.) активізується повідомлення по Середній дорозі і Степовому шляху, китайські вироби знаходять у похованнях того часу на Кавказу й Алтаєві. З'явився новий шлях в Індію через Тибет і Непал. Через арабських купців і торговців суахілі китайська порцеляна попадала в Південну Африку.
Повсюдно китайські товари цінувалися незвичайно, їм приписували чарівні властивості. Існували навіть специфічні "дипломатичні" прийоми, коли за шовк купували світ і укладали союзи. З Китаю вивозили, в основному, шовк, порцеляну і різні прикраси, увозили ж усілякі незнайомі китайцями дивини: килими, дорогоцінну посуд, екзотичних тварин, слонову кістку, коштовні породи дерева, хутра, кольорове скло, ювелірні прикраси, предмети розкоші і рабів (факірів, фокусників, танцюристів). Завдяки торгівлі на великому Шовковому шляху китайцям стали відомі такі робітники тварини, як осли, мули і верблюди. Коня, у яких Китай завжди випробував недолік, використовувалися в адміністративних або військових цілях, тому на Уйгурскому шляху велася активна "торгівля конями і шовком". Шовковий шлях не завжди діяв з однаковою інтенсивністю, не завжди зберігав свою цілісність. В роки ослаблення центральної влади Китаю торгівля на шляху трохи загасала. А часом обсяг торгівлі досягав величезних розмірів, як у першій половині 18-го століття.
Великий Шовковий шлях був каналом не тільки для торговельного обміну, але і для обміну технологіями і художніми прийомами. Так, у Китаєві знаходять місцеві судини характерної середземноморської форми і предмети, декоровані у властивому індоєвропейським культурам "звіриному стилі", а на Алтаєві, на Кубані і на Дону - виробу, виконані в стилі китайських майстрів. По Шовковому шляху в Китай потрапила бавовна, що цінувалася настільки ж високо, як і шовк у європейців. У древньому Римі існувало представлення про те, що шовк виготовляють з пуху, зібраного з дерев, а китайці думали, що бавовну роблять з вовни баранів, що ростуть на деревах (Сун Ин, III в.). З розвитком торговельних зв'язків у Китаєві стали з'являтися нові матеріали і технології, такі як льон, обробка вовни і килимове виробництво.
У Китаї існувала заборона на вивіз шовковичних хробаків і обмеження обсягів імпорту металевих виробів, тому споконвічно вивозилися браковані тканини і предмети побуту, що вийшли з уживання, і прикраси. Прикладом можуть служити знамениті китайські дзеркала, що продавалися за кордон. Пізніше предметом торгівлі став шовк із Середньої Азії, куди, відповідно до легенди, шовк потрапив з Китаю в бамбукових ціпках буддійських ченців. Особливістю товарообміну на
Шовковому шляху була так називана "дипломатична торгівля", коли під видом обміну подарунками або приношення дарунків при обміні дипломатичними місіями велася завуальована торгівля. Так, у правління Чен-ди з'явилося посольство з дарунками з держави Цзибинь (сучасний Кашмір). Імператор мав намір відправити відповідне посольство, однак сановник Ду Цинь у листі повідомив государеві, що "серед тих, хто привіз дарунки немає членів царської родини або знаті. Це всі купці або люди низького походження. Їхній намір - обмінюватися товарами і вести торгівлю під видом надсилання дарунків". Інший приклад подібної дипломатії утримується в "Записках історика": "Ло з Уші розводив худобу. Коли худоби ставало багато, він продавав його і здобував різні цінності і шовкові тканини, що посилав як подарунки правителеві жунов. Правитель у відповідь обдаровував його худобою, що вдесятеро перевищує ціну подарунків." Великою подією для Китаю стало прибуття в 166 році римського посольства, дарунки, привезені послами, порахували даниною. Фань Е записав це так: "Аньдунь, правитель держави Дацинь (Римська імперія), відправив посольство, яке прибуло через Жинань і піднесло слонову кісту, носорожий ріг і панцири черепахи". Однак римські джерела не повідомляють про подібне посольство і, як видно, тоді в Китай прибули торговці.
