Суть системиведення сільського господарства полягає в науково обґрунтованих організаційних, економічних і технологічних принципах побудови і управління сільськогосподарським виробництвом у конкретних умовах з метою задоволення потреб суспільства в сільськогосподарських продуктах.
Система землеробства - це комплекс взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, підвищення родючості ґрунту, вирощування високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. Вона передбачає використання не лише орних земель, а й лук і пасовищ, заболочених земель та чагарників, а також непридатних для землеробства угідь, якщо їх можна окультурити.
Система землеробства повинна забезпечити найбільш продуктивне використання сільськогосподарських угідь, створити умови для підвищення родючості ґрунту, сприяти охороні навколишнього середовища.
Основоположниками вчення про системи землеробства в Росії були А. Т. Болотов, І. М. Комов, В. О. Левшин, Д. М. Полторацький, І. І. Самарін та інші.
У першій половині XIX ст. вчення про системи землеробства розвивали відомі вчені агрономи М. Г. Павлов, П. М. Преображенський, Я. А. Ліновський, С. М. Усов. У післяреформений період великий внесок у розвиток вчення зробили О. В. Советов, О. М. Енгельгардт, О. П. Людаговський, І. О. Стебут. Для розробки агротехнічного аспекту цього вчення багато зробили вчені В. В. Докучаєв, П. А. Костичев, К. А. Тімірязєв, В.Р. Вільямс, Д. М. Прянишников та інші.
На початку розвитку системи землеробства формувалися емпірично, їх створення не було пов'язане з агрономічною наукою.
Розробляючи та впроваджуючи системи землеробства, беруть до уваги велику різноманітність природних, економічних і соціально - економічних умов, необхідність застосування певних заходів і способів за різних погодних умов, на неоднакових ґрунтах і відмінностях рельєфу при різному матеріально - технічному забезпеченні господарства.
Ознакою всіх систем землеробства є способи використання землі і підвищення родючості ґрунту. Спосіб використання землі визначається співвідношенням земельних угідь і структури посівних площ, а підвищення родючості ґрунту - комплексом агротехнічних і меліоративних заходів відповідно до складу вирощуваних культур.
3 розвитком землеробства змінюються і способи відновлення та підвищення родючості ґрунту. Якщо на ранніх етапах його розвитку переважали природні процеси відновлення продуктивності землі, то в інтенсивному землеробстві вирішальне значення має активна цілеспрямована діяльність людини. Основними способами зберігання і підвищення родючості ґрунту е застосування добрив, меліорації (зрошення, осушення земель, агролісомеліорація, хімічна меліорація тощо), нової техніки, автоматики, хімічних і біологічних заходів захисту рослин тощо. Водночас використовуються і біологічні методи підвищення родючості ґрунту (сівба трав, сидерація тощо).
Розрізняють примітивні, екстенсивні, перехідні та інтенсивні системи землеробства.
При примітивних системах землеробства обробляли і займали посівами незначну частину придатних для оранки земель (звичайно не більше 1/4 -1/5%) і, як правило, виключно під зернові культури. Родючість ґрунту відновлювалася внаслідок природних процесів під впливом рослинності, яка з'являлась при залишенні ріллі в заліж або переліг після 3 - 4-річного використання. До примітивних систем землеробства належать заліжна, перелогова, підсічно-вогнева і лісопільна.
Заліжна система була поширена дуже давно в степових районах, де були великі земельні площі і незначна заселеність. Суть цієї системи полягає в тому, що під посіви використовували землі, які раніше ніколи не оброблялися. Такі ґрунти мали сприятливі фізичні властивості, високий вміст органічних речовин, були чистими від бур'янів і забезпечували значні врожаї. Але з часом поля заростали бур'янами, погіршувалися фізичні властивості ґрунту, знижувалася його родючість, що призводило до зменшення врожайності культур. Коли урожайність зменшувалась настільки, що вже не окупалися затрати праці, земельний масив залишали і під посіви розорювали нові ділянки.
Підсічно - вогнева система. Суть її полягала в тому, що ліс вирубували і використовували для будівництва, на дрова, а хмиз і пеньки спалювали. На звільненій площі висівали культурні рослини.
В результаті, удобрення попелом ґрунт збагачувався на елементи живлення. Крім того, попіл сприяв нейтралізації кислої реакції ґрунтів. Азот утворювався при розкладанні лісової підстилки, залишків трав'янистої рослинності, а також у результаті життєдіяльності мікроорганізмів. Все це давало можливість у перші 1 - 2 роки вирощувати досить високі врожаї зернових культур або льону. Однак після збирання 1 - 2 урожаїв ґрунт швидко втрачав родючість. Погіршувалися також його фізико - хімічні властивості, сповільнювалися мікробіологічні процеси. Після цього землероби залишали цю ділянку і освоювали іншу.
Перелогова система. З виникненням приватної власності на землю у міру збільшення площі ріллі виникла необхідність у розорюванні земель які раніше використовувалися. Це призвело до еволюції заліжної системи в перелогову. Остання майже не відрізнялась від заліжної - так само залишали землю після кількох років її використання. Слід зазначити, що при такій системі використовували не цілинні землі, а ті, які 10 - 20 років тому вже використовували (перелоги).
Лісопільна система є аналогом перелогової системи у лісовій зоні, суть її полягає в тому, що під посіви повторно використовували ділянки землі через багато років (коли вони вже заросли лісом).
Отже, примітивні системи землеробства передбачали нетривале використання ґрунтів (при виснаженні поля залишали). Під впливом природної рослинності, яка поступово змінювалася, поле очищалося від бур'янів, у ґрунті збільшувався вміст гумусу і азоту, він поступово ставав структурним і відновлювалася його родючість. Такі самі, але менш виражені процеси відбувалися і при заростанні полів лісами (особливо листяними).
При екстенсивних системах землеробства половина і більше придатних земель використовувалася під посіви. Серед вирощуваних культур переважали зернові, високопродуктивні кормові і технічні культури зовсім не вирощувалися або їх було дуже мало.
Для відновлення родючості ґрунту використовували такі заходи, як обробіток парів, травосіяння, внесення гною. Використання мінеральних добрив і машин було незначним. Майже не здійснювалися меліоративні заходи.
Серед екстенсивних систем землеробства виділяють парову і багатопільно-трав'яну.
Парова система. Розвиток феодального суспільства, збільшення кількості міського населення, а звідси й попиту на сільськогосподарську продукцію, перехід великих площ землі у приватну власність, особливо поміщиків, подрібнення земельних ділянок селян, зменшення площ під перелогами, поява нових, більш досконалих знарядь для обробітку ґрунту, розвиток учення про позитивний вплив чергування культур на врожайність - усе це спричинило появу нової системи землеробства. На зміну перелоговій прийшла парова система землеробства. Період перелогу при цьому скоротився до одного року. Однорічний переліг почали називати паром, а систему землеробства, при якій родючість ґрунту відновлювалася в паровому полі,- паровою.
Багатопільно - трав'яна система. УXVII і XVІІІ ст. у деяких країнах Західної Європи і в окремих маєтках російських поміщиків робилися спроби поліпшити парову систему землеробства. Поступово змінювалася структура посівів. У сівозмінах почали вирощувати багаторічні трави, коренеплоди, картоплю. При цьому зменшувалися площі під чистим паром, розорювалися малопродуктивні луки.
У зв'язку зцим подекуди сформувалася вигінна, або багатопільно - трав'яна система землеробства.
У нашій країні багатопільно-трав'яна система не мала поширення у чистому вигляді, але окремі її елементи (багатопільно - трав'яні, кормові, ґрунтозахисні сівозміни) успішно застосовуються в поєднанні з сівозмінами інших систем.
При перехідних системах землеробства використовують усі орнопридатні землі, в сівозмінах переважають зернові з багаторічними травами або просапними культурами і чистим паром. Серед перехідних розрізняють поліпшену зернову, плодозмінну і травопільну системи.
Поліпшена зернова система. Одним із засобів удосконалення парової системи землеробства було запровадження у сівозміні поля просапних культур (цукрові буряки, картопля, кукурудза, соняшник тощо).
При плодозмінній системі землеробства не більше половини площі ріллі займають посіви зернових, а решту - просапні та бобові культури. У сівозмінах планомірно чергуються зернові, бобові і просапні культури, які потребують різного обробітку ґрунту і удобрення.
Сучасні інтенсивні системи землеробства передбачають високопродуктивне використання придатних земель для вирощування найбільш цінних і високоврожайних культур, сортів і гібридів, широке запровадження ефективних методів підвищення родючості ґрунту з урахуванням найновіших досягнень сільськогосподарської науки, передового досвіду. При інтенсивних системах землеробства родючість ґрунту поліпшується в результаті застосування добрив, меліорації, вдосконалення знарядь тощо.
Визначаючи суть сучасних інтенсивних систем землеробства, доводиться користуватися старою термінологією за так званим провідним фактором, який недостатньо визначає ефективність системи і форму використання землі (пар, заліж, плодозміна, травосіяння). В сучасному землеробстві вдосконалено багато старих і з'явилися нові заходи і засоби впливу на родючість ґрунту та зовнішні умови життя рослин. Це - застосування різних мінеральних і бактеріальних добрив, стимуляторів росту, меліоративні заходи, обробіток ґрунту на різну глибину з переміщенням генетичних горизонтів, використання хімічних засобів захисту посівів від бур'янів, хвороб та шкідників сільськогосподарських культур, полімерних матеріалів, які забезпечують створення водостійкої структури ґрунту тощо. За своєю дією у певних умовах вони часто не поступаються перед багатьма давно визнаними у землеробстві засобами, а іноді й перевершують їх. Однак слід зазначити, що всі ці засоби впливу можуть бути тільки складовою системи землеробства і лише тоді, коли мають найбільше значення (зрошення, меліорація, пари, плодозміна тощо).
Сучасні системи землеробства більш інтенсивні, ніж системи землеробства, які впроваджували в дореволюційній Росії, тому визначення «інтенсивна» в даний час мало про що говорить. Оскільки сучасні системи землеробства розробляються на основі глибокого аналізу і всебічного врахування природних і економічних умов сільськогосподарського виробництва, то в основі їх визначення повинна бути насамперед природна зональність, яка б відображувала місцеві ґрунтові, кліматичні і ландшафтні умови, особливості землеробства.
Одночасно звизначенням системи за природною зональністю для детальнішої характеристики її треба підкреслювати і найбільш важливі моменти, які визначають загальний напрям (незрошуване землеробство, зрошуване, ґрунтозахисне, на меліорованих землях, гірське тощо).
Кожна сучасна система землеробства, як правило, включає комплекс ланок чи елементів, спрямованість та інтенсивність вираження яких визначає її особливості. В. П. Нарцисов виділяє такі ланки сучасних систем землеробства:
1) порядок використання, землі у сівозмінах (польових, кормових і спеціальних), а також на ділянках поза сівозмінами (культурні пасовища і сіножаті, вивідні поля, паркові, пасовища в лісах тощо). Це - центральна
ланка будь-якої системи;
2) система механічного обробітку ґрунту (зяблевого, передпосівного і догляду за посівами);
3) система застосування добрив (органічних, мінеральні і бактеріальних);
4) меліоративні і культуртехнічні заходи (зрошення, боротьба зі перезволоженням, несприятливою реакцією ґрунтового розчину, суховіями закам'янілістю, снігомеліорація, агролісомеліорація тощо);
5) комплекс агрохімічних і хімічних заходів боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур, з бур'янами в посівах і забур'яненістю ґрунту;
6) система запобіжних заходів щодо ерозії ґрунту і боротьби з її наслідками;
7) заходи охорони навколишнього середовища від забруднення, а корисної мікро- і макрофлори — від знищення;
8) система сортового насінництва посівів найбільш продуктивних у місцевих умовах культур і сортів.
9) спеціальні агротехнічні заходи;
Значення кожної з ланок, звичайно, неоднакове, і в різних умовах в межах однієї ланки можуть застосовуватися різні культури, сорти, добрива, заходи і способи обробітку ґрунту залежно від того, які конкретні завдання вони вирішують, наскільки обґрунтовані і ефективні умови їх застосування.
Максимальної ефективності освоєння системи землеробства можна досягнути лише за умови, що всі її ланки освоюються високоякісно, своєчасно і взаємопов'язано.
Загальнотеоретичною основою системи землеробства є закони землеробства і рослинництва. Вміле їх використання забезпечує високий агротехнічний і економічний ефект не тільки окремих ланок, а й системи землеробства в цілому.