Землекористування на забруднених територіях

Враховуючи нинішній стан земельних ресурсів України, зокрема значну розповсюдженість негативних явищ, треба визначатися в принципових підходах щодо раціонального землекористування та механізмів їх реалізації. Нова концепція екологічно безпечного землекористуван­ня має ґрунтуватися на:

· значному збільшенні площ під еколого стабілізуючими вгіддями (лісами, луками, пасовищами, заповідним фон­дом та ін.) та істотному зменшенні площ під еколого дестабілізуючими вгіддями, насамперед ріллею.

В Україні, на жаль, недооцінюється екологозберігаюче значення лісів, луків, пасовищ, заповідних територій та й навіть сільськогосподарських культур суцільної сівби. Тому поширюється ерозія, зникають малі річки, зменшується біологічне різноманіття, втрачається естетична привабли­вість ландшафтів, руйнуються екологічно відтворювальні функції ґрунтів щодо водного, теплового й газового режимів, погіршується клімат, який стає більш жорстким і конт­растним. У науково-виробничих колах країни вже сформува­лась прогресивна думка про неприпустимість розорювання сільськогосподарських угідь в таких як нині масштабах. Треба розробити диференційований по зонах, обґрунто­ваний довготерміновий план скорочення площ ріллі і заміна її на різні еколого стабілізуючі вгіддя. Враховуючи складність цієї роботи, план слід реалізувати поетапно. Перший із них, який стосується найбільш уражених земель, треба здій­снювати негайно, тобто,

· дотриманні екологічно обґрунтованих нормативів усіх видів антропогенних навантажень на земельні ресурси — меліоративних, хімічних та ін.

Земельні ресурси України потерпають здебільшого від надмірної розорюваності, забруднення і не завжди обґрунтованої меліорації. Стан ґрунтів внаслідок так званої інтен­сифікації землеробства значно змінився, причому характер негативних змін несподівано набув широкого розповсюдження. Головною причиною цього є ігнорування параметрів допустимих меж навантаження на земельні ресурси. На жаль, існуючі нині нормативи стосуються лише деяких наванта­жень хімічної природи. Нормативи щодо механічних та інших навантажень взагалі відсутні. Такого роду екологічні нормативи щодо будь-яких аспектів діяльності людини, також диференційовані за ґрунтово-кліматичними і госпо­дарськими умовами, треба розробити;

· забезпеченні розширеного відтворення родючості ґрунту, продуктивності і охоронних властивостей лісів, луків, пасовищ, створенні сприятливих умов для формування стійких агроландшафтів, розвитку біологічного й адап­тивного (менш виснажливих для земельних ресурсів) землеробства, повної реалізації потенціалу земельно-кліма­тичних ресурсів, сортів рослин, порід дерев.

Сучасні світові тенденції в землекористуванні (ефективне використання угідь без негативних екологічних наслідків) треба взяти на озброєння і в Україні. Таке гармонійне ощадливе землекористування досягається за рахунок реалі­зації потенціалу території, а також максимально можливого вкладання ресурсів на фоні оптимального господарювання. Важливе значення при цьому має все те, що сприяє під­вищенню родючості земель, їхньому захисту від ерозії та інших видів деградації, що менше виснажує ґрунти, підтри­мує в них бездефіцитний баланс елементів живлення. Кож­ний технологічний захід (як і всю систему землекористуван­ня) треба оцінювати з енергетичного боку, забезпечити міні­мальні втрати потенціальної (що працює на перспективу) родючості землі. Взагалі, балансовий метод у землекористуванні треба опанувати на всіх рівнях владних і виробничих структур;

· диференціації принципів використання земельних ресур­сів, в основу яких покладено ландшафтно-геохімічні властивості та кліматичні особливості, а також де­тальне мікрорайонування місцевості (замість загально­прийнятого нині мікрорайонування).

Сучасне використання земельних ресурсів ґрунтується на принципах макроекологічного районування і надмірно уніфіковане на досить великих площах. Такий підхід не враховує повною мірою неоднорідності природних і господарських умов і потребує доопрацювання. Останнє повинно розвиватися у напрямку детальнішого мікроекологічного районування тобто більш точного знання особливостей місцевості, даних про якісний склад ґрунтів, порід, водних ресурсів, підприємств, характеру і напрямків геохімічних міграцій, особливостей погоди;

· створенні економічних стимулів для екологічно нормова­ного використання земельних ресурсів, формуванні меха­нізмів економічної й адміністративної відповідальності природокористувачів за порушення екологічних вимог.

Декларації про екологічні пріоритети над економічними, які вже увійшли до багатьох державних і галузевих постанов, треба доповнити механізмами реалізації. Крім того, доцільно розробити систему важелів, які б, з одного боку, заохочували компетентної (нормативно обґрунтованої) природоохоронної діяльності, а з іншого - забороняли (впровадження рішучої економічної, адміністративної і навіть кримінальної відповідальності) діяльність, яка зумовлює екологічно негативні наслідки щодо землекористування;

· систематичному (базовому) і кризовому моніторингу, активному використанню їх результатів в управлінських рішеннях, розробці довго і короткострокових програм для перспективних й оперативних заходів поліпшення стану земельних ресурсів й особливо усунення чи призупинення кризових явищ.

Екологічно безпечне землекористування неможливе без організації систематичного і особливо кризового моніторингу, формування автоматизованих державних та обласних сумісних баз даних, опрацювання системи заходів для вдосконалення діагностичних (наземних і дистанційних) методів, нормативів, прогностичних моделей, експертних управлінських рішень. Поточна інформація створить умови для оптимального планування (перспективного й оперативного) та інвестування заходів щодо керування земельними ресурсами з метою їх охорони і використання, в тому числі і як об'єкта ринкових відносин;

· використанні міжнародного досвіду природоохоронної діяльності і землекористування. У світі накопичено чимало прикладів прогресивного землекористування, які заслуго­вують вивчення і максимально можливого поширення в Україні.

Наприклад, у СІЛА є значний досвід організації агро-ландшафтів і моніторингу земель; Японії, Голландії і Шве­ції - в галузі хімізації (насамперед щодо усунення негатив­них її наслідків для земельних ресурсів); Японії і Швеції - радіологічних досліджень і втіленні їх результатів у землеробстві, тваринництві, переробці сільськогосподарської про­дукції та плануванні сільськогосподарської діяльності; Ні­меччині та Японії - маркетингу природоохоронних технологій; СІЛА і Болгарії - використання обчислювальної техніки для цілей моніторингу; Франції й Австрії - контролю якості продукції; Франції і Великобританії - організації і доведенні до споживачів оперативної інформації про стан земельних ресурсів; Німеччині і Швейцарії - еколого виховної роботи в галузі охорони земельних, водних і лісових ресурсів.

Отже, для реалізації зазначеного вище доцільно провести додаткові обґрунтування. Однак уже зрозуміло, що треба:

· розробити Генеральну схему охорони і раціонального використання земельних ресурсів, включаючи галузеві схеми для всіх категорій земель і надати їй статусу Закону України;

· здійснити комплексну еколого-економічну оцінку те­риторії України і згідно з нею виділити землі для диференційованого використання, впровадження охо­ронних заходів, консервації деградованих земель;

· удосконалити розміщення сільськогосподарського ви­робництва з урахуванням сучасних тенденцій спеціа­лізації;

· переглянути прийняту в попередні роки Урядову прог­раму розвитку землеробства з урахуванням вимог зе­мельної реформи і сучасного стану земель, особливо їх деградованості та забруднення.

Реалізація зазначеного безумовно створить передумови для стійкого розвитку в подальшому економіки України.