Утворення Монгольської імперії

Здобувши перемоги над татарами та кераітов, Темуджін зайнявся упорядкуванням свого народу-війська. Взимку 1203-1204 років був підготовлений ряд реформ, що заклали основу Монгольської держави. Найважливіша реформа стосувалася реорганізації армії, яка була розділена на тисячі, сотні й десятки. Таким чином удосконалювалася керованість і дисципліна, а головне - викорінювати родовий принцип організації військ. Тепер просування по службі визначалося особистими здібностями і відданістю ханові, а не близькістю до родової аристократії.Темуджін також витяг уроки з недавньої війни, коли йому вдалося практично безперешкодно захопити без охорони ставку Ван-хана. Був створений спеціальний корпус кешіктенов, свого роду особистої гвардії хана, який ділився на дві частини: тургаудов - денну варту, і кебтеулов - нічну (відповідно 70 і 80 осіб).Крім того було організовано елітний підрозділ з тисячі Багатурія - кращих воїнів, яке отримували це почесне звання за бойові заслуги. Розгром Найманов і Меркіти і страта Джамухи восени 1205 підвели риску під довгою степової війною. У Темуджіна не залишилося суперників у східній частині Великого степу, монголи готові були з'явитися на арені світової історії.У березні 1206 недалеко від витоків річки Онон зібрався курултай, де Темуджін був обраний великим ханом з титулом Чингіз-хан. Проголошувалося створення Великого монгольської держави. Принцип децимальний поділу розповсюджувався не тільки на армію, а й на весь народ. Тисячею, сотнею і десятком називалося тепер така кількість населення, яке повинно було виставити відповідне число воїнів. "Нехай записують у Синю розпис" Коко Дефтера-Бічік ", пов'язуючи потім у книги, розпису по разверстанію на частини всеязичних підданих". Всі устрій держави підпорядковувалося головної мети - війні.

30. Монгольські завоювання - війни і походи армії Чингізхана та його нащадків у XIII ст. в Азії та Східній Європі. Завоювання Монгольської імперії призвели до спустошення обширних регіонів, підкорення багатьох народів, руйнування міст і пам'яток культури. На захоплених територіях виникли держави: Золота Орда, держава Хулагуїдів і ін.

31. Монголія після епохи “великих завоювань”. Монгольські завоювання XIII ст. закінчилися в 1276 р. Правда, Хубілай зробив спроби підкорити країни Південно-По-стічної Азії і Японію, але не домігся успіхів. Походи монгольських військ у В'єтнам, Тямпу, Бірму і на про-Ява в останній чверті XIII ст. не привели до завоювання цих країн. Монголи здійснили два походи (у 1274 і 1281 роках) на Японію. Але їм не вдалося навіть висадитися на острови. В успіхах монгольських військ, майже всюди одерживавших перемоги, істотну роль зіграли полководницьке мистецтво і дипломатичні та організаторські здібності самого Чингісхана і Хубілая із його наступників, так само як і військовий талант монгольських полководців Субэдэя, Де&эбэ, Мухали, Баяна та ін. Але основним фактором цих успіхів було те, що завойовники мали справу з феодальними державами, розривання внутрішніми протиріччями, де правителі в умовах класових зіткнень, етнічної роз'єднаності і політичної роздробленості не могли організувати оборону своїх країн. Однак у цей період ханський двір, природно, більше цікавився іншими частинами імперії, тільки що завойованими, особливо розташованим близько Китаем.Монголия після великих завоювань... Для вищих верств монгольських завойовників XIII-XIV ст. були характерні дві основні протилежні політичні тенденції в політиці в підкорених країнах. Вони найяскравіше проявилися в Китаї. Перша підтримувалася більшістю монгольської кочовий знаті. Історія монголії має свій внесок в історію всього світу. Це були, за висловом В. П. Петрушевского, «шанувальники монгольської старовини і кочових традицій, прихильники полупатриархально-напівфеодального ладу», захисники відсталих форм господарства, вороги осілого життя і землеробства. Вони хотіли лише грабувати осіле населення підкорених країн, неважливо як - шляхом захоплення військової здобичі в боях або хижацьких поборів після завоювання. Друга була представлена невеликою групою монгольської знаті і місцевої цивільної бюрократією, яка перейшла на службу до монгольського Великого хана. Провідники її виступали за відновлення зруйнованих в ході воєн продуктивних сил в підкорених країнах, заступництво містах і торгівлі, точну фіксацію податків і повинностей для правильного надходження доходів у ханську скарбницю, зміцнення центральної ханської влади в імперії і приборкання відцентрових прагнень монгольської кочовий знаті.

32. Джунгарське, Зюнгарське або Дзюнгарське ханство — держава кочових ойратських племен (калмиків), яка існувала у XVII — XVIII сторіччах. Держава була розташована у так званій Джунгарії (від монгольського словосполучення “зун гар”) — ліва сторона, це території в районі Алтаю, Тянь-Шаню та Гобі. Населення:Основу ханства складав союз 4 монгольських племен: чорос, дербе, хошо, торго. В подальшому торго відділилися, їх місце зайняли хой. Ці племена зосереджували владу над іншими народами, які мешкали на території Джунгарії, та збирали з них данину. Кожне з 4 племен мало свого Великого князя-тайчі, але чоросський Великий тайчі був головним, його називали ханом - контайчі або хунтайджи. Кочів'ячоросів знаходились у центрі держави, навколо якого розташовувались споріднені племена ойратів. Зовнішній круг складали різні підкорені народи: тюркські племена Алтаю та Урянхаю, східні киргизи, казахи лівого відділу, міста східного Туркестану.

33. Корея на світанку середньовіччя. Питання про час виникнення перших держав у Кореї та їх соціально-економічної сутності залишається в історичній науці дискусійним. Не відомо, чи існувала в Кореї рабовласницька формація, і якщо - так, то коли. Деякі історики схильні вважати раннекорейскіе держави рабовласницькими.У джерелах є повідомлення про райони розселення різних племен або племінних груп на території Корейського півострова. На півночі мешкали племена Когурьо, емек, окчо, а південну частину (на південь від р.. Ханган) населяли племена хан, що підрозділяються на три Еетві: маха (або просто хан), Чінхан, пенхан. Населення півострова розводило домашніх тварин, займалося полюванням, риболовлею і морськими промислами, але головним заняттям було землеробство. Сіяли всі основні сільськогосподарські культури - так звані «п'ять хлібів» (просо, ячмінь, боби, рис і коноплі). Для одягу виготовляли полотна і шовкові тканини.Розвиток продуктивних сил вже підготувало складання феодальних відносин, але цей процес йшов нерівномірно.

34. Держава Корьо.. ПеріоддинастіїКорі (918 - 1392)ЗасновникдинастіїКорі (918 - 1392) Ван Гон (877 - 943) в якостістолиціобравСонакен (сучаснемістоКесон в ПівнічнійКореї). У 935 р. він включив Сілла до складу новоїдержави, а в 936 р. розгромив держава Хубекче (ПізнішеПекче), завершивши тим самим повторнеоб'єднаннякраїни. При династіїКоріособливимшануваннямкористувався буддизм, а зовнішняполітика ставила своїмзавданнямпросування на північ, внаслідокчогоземлідержавибулирозширені. У пізнійперіоддинастіїКорікраїнапіддаласянавалімонголів (династія Юань в Китаї), і правлячийбудинокКореї, потрапивши в підлегле становище відзавойовників, ледьзберігавсвоєавтономнеіснування.Скориставшись смутою в Китаї, викликаноївтратоювладидинастією Юань і затвердженнямдинастіїМін, Корівідновилодержавнийсуверенітет. Однак з посиленнямвпливувійськових і появою сильного лідера на ім'яЛі Сон Ге трон перейшов до нього, а династіяКоріприпиниласвоєіснування. Вона правила країною 474 року, і за цей час на престолівстиглипобувати 34 монарха.

35. Держава Чосон. (1392 - 1910)Династія Чосон (1392 - 1910) була заснована висунувся з середовища військових Лі Сон Ге (ванТхечжо) за підтримки спирався на ідеї конфуціанства (чжусианство) реформаторського крила правлячого шару. Вважається, що колишня династія була зміщена не грубою силою, а зреченням від престолу, причиною чому послужила втрата Ваном Мандата Неба в силу своєї недобродетельний. Період правління династії Чосон унікальний тим, що хоча правитель і був наділений абсолютною владою, у нього існував противагу в особі Конфуціанський освічених чиновників і вчених. Тому, навіть називаючись монархом, він був зобов'язаний і в особистих, і в державних справах педантично слідувати положенням політичної філософії того часу. У державі Чосон отримали широкий розвиток як культура, так і техніка, прикладом чого можуть послужити створення корейського алфавіту і винахід дощомір. З іншого боку, прихильність умовностей і церемоніалом укупі із зайвою прискіпливістю в тому, що стосувалося теоретичних викладок, привели суспільство до стагнації. Наслідком проводилася протягом довгого часу політики ізоляціонізму з'явилася нездатність реагувати на виклики епохи в Новий час. Ставши жертвою суперництва великих держав, Корея в підсумку підпала в 1910 р. під колоніальний гніт імперіалістичної Японії.