Утворення сьогунату Токугава

До влади прийшла династія Токугава (див. Додаток 2).

Перемігши у битві при Секігахара в 1600 р. коаліцію об'єдналися проти нього фердальних князів, будинок Токугава фактично з цього часу починає управляти всією країною. У 1603 р. Іелсу привласнює титул сьогуна

Своєрідність феодальних виробничих відносин Японії знайшло відображення в двоїстої структурі влади: імператор - «живий бог» - царював, але не керував, шанування його було пов'язано з релігійним культом - синтоїзмом, реальної ж владу мав сьогун.

Основною адміністративно-господарською одиницею в країні були феодальні князівства. Можновладні князі, в переважній більшості знаходяться в залежності від будинку Токугава, і поділися на категорії згідно з доходами - за кількістю зборів та їх володіннях рису. Землі в Японії були як державні (володіння сьогуна), так і приватні (володіння князів, храмів і монастирів).

Селяни, прикріплені до земельних ділянок, в князівствах вели самостійне господарство на правах спадкового тримання. Характерною рисою феодальних виробничих відносин Японії була відсутність відкритих форм кріпацтва. Феодал не міг продати або купити селянина, хоча й існувала особиста залежність - прикріплення до певного феодальні влади ділянці землі.

Основною формою землекористування виступала оренда, а основною формою повинностей - рисова рента (ненгу) (див. Додаток 1); іноді феодал стягував податок грошима.

Будинок Токугава і перш за все сам Іеясу приступили до серії реформ, спрямованих на закріплення успіху. Даймьо, яких до цього часу налічувалося близько 200, зберегли деякі традиційні права, включаючи суд та адміністративну владу в межах свого володіння.

Іеясу провів і аграрну реформу, ще раз закріпивши селян за їхніми землями. Він же суворо розмежував стану, налагодив систему поліцейського нагляду в країні і виступив проти католицької церкви.

Аналізуючи соціально-економічний і політичний лад Японії токугавского періоду, К. Маркс писав: «Японія з її чисто феодальноїорганізацією землеволодіння і з її широко розвиненим і дрібноселянське господарством дає набагато більш вірну картину європейського середньовіччя, ніж усі наші історичні книги, пройняті здебільшого буржуазними забобонами»

Токугава, так само як і Хідейосі, був змушений розглядати проблему взаємин з іноземцями. Він прагнув використовувати технічні знання іноземців, ввезення різних товарів, у тому числі і зброї. Однак можливість використання зброї південними феодалами-сепаратистами проти бакуфу викликала значні побоювання Токугава. Турбувала влади та активна діяльність іноземців, які намагалися зміцнити вплив у країні, а також, використовуючи князів, які прийняли християнство, проникнути в державний апарат.

У 1636 р. під страхом смертної кари японцям було заборонено залишати територію своєї країни, а також будувати великі кораблі, які могли б використовуватися для далеких плавань. Іноземцям суворо було заборонено займатися місіонерською, політичною діяльністю.Купці зобов'язані були давати спеціальне зобов'язання займатися тільки торгівлею.

У 1637 р. у Сімабара (поблизу Нагасакі) відбулося селянське повстання, викликане утиском місцевих дайме. Будучи антифеодальним за своєю сутністю, воно внаслідок широкого поширення християнства на Кюсю проходило під християнськими гаслами. Селяни були озброєні вогнепальною зброєю, отриманими від місіонерів. Повстання швидко охопило значний район Кюсю. Сегунской армія протягом декількох місяців не могла придушити повстання. Тільки допомогу голландських кораблів бомбардували з моря замок Хара, де зосередилася чинить опір тридцяти-тисячний армія повстанців, дозволила військам Токугава взяти його штурмом.

Токугавской режим, остаточно сформувався як політична система при третьому сьогуна Іеміцу (1632-1651), проводив і політику жорсткого і скрупульозно розробленого соціального контролю і над класом феодалів.

Токугава Іеясу розділив дворянство на кілька розрядів і категорій. Куге - придворна кіотоская аристократія номінально становила найвищий розряд феодального дворянства, інша його частина була віднесена до категорії буке (військові будинки), які й представляли панівний в країні клас військово-феодального дворянства. Буке в свою чергу ділилися на можновладних князів (дайме) і рядових дворян (буси), що не мали, як правило, земельних володінь. Власники великих князівств стали об'єктом пильної уваги сьогунів. Самий верхній шар дайме становили сімпан, пов'язані з будинком сьогуна родинними узами. Решту, в залежності від їх участі в битві при Секігахара на боці Токугава або його супротивників, Іеясу поділив на дві категорії: фуду-дайме і тодзама-дайме. Фуду-це прямі васали сьогуна, понад 150 князів, пов'язаних з Токугава ще до приходу його до влади. З них складалися вищі урядові органи, заповнювалися вакансії намісників в провінції. Тодзама-дайме були опальної угрупованням вищого дворянства. 80 феодальних князів, більш багатих і сильних, ніж фуду, і не поступалися з економічної силі сьогунського дому, розглядалися Токугава як постійні і небезпечні суперники [1, с. 202].

Сьогунським будинок створював нові репресивні системи. Найбільш серйозно підривають міць і вплив тодзама були конфіскація і перерозподіл земельних володінь і заручництва. Перше велике втручання в систему земельних володінь дайме Токугава Іеясу здійснив відразу ж після захоплення влади. З 1600 по 1602 р. були повністю конфісковані володіння 72 дайме, 61 дайме були переведені з одного району в інший зі збільшенням володінь; у володіннях багатих тодзама, таких, як Морі, Уесугі, Гатаке, Акіта була проведена конфіскація земель; тільки 60 дайме були не порушені обмежувальними заходами. За дворічний період більше половини князівств токугавской Японії змінили своїх власників.

Сьогунат не обкладав податком феодальні князівства, але періодично за заведеним звичаєм князі підносили сьогуну «дари» - золоті та срібні монети (від декількох сотень до декількох тисяч - «дар» найбільшого тодзама Маеда Тосіе). Незважаючи на існуючий верховний контроль бакуфу, князь мав велику самостійність, особливо це стосувалося його взаємин з представниками інших соціальних верств - селян, городян-торговців і ремісників. Нижній шар військово-феодального дворянства складали хатамото (Додаток 1). Вони не мали земельних ділянок і отримували платню в рисовому численні. З них формувалося чиновництво державного апарату, велика система розшуку і нагляду, набиралося сегунекое військо. Особливе місце займали чиновники мецуке (дивляться), діяльність яких була спрямована на виявлення порушень інтересів сьогуна. Будучи незалежними, від посадових осіб і поєднуючи функції поліцейського та прокурорського нагляду, мецуке здійснювали таємну і явну стеження не тільки за служивим самурайства центрального і місцевого апарату, але перш за все за князями.

В умовах тривалого миру змінилося становище самого численного шару - служилого дворянства. Згідно з кодексом самурайської честі, японський князь не мав права займатися в житті що-небудь, крім військової справи. Тепер же князі більше не потребували сильних і численних дружин, а крім того, укази сьогунату наказували значне їх скорочення [5, с. 93].

Офіційною ідеологією, покликаної освячувати створений токугавской династією сьогунів громадський порядок, було конфуціанство.

Таким чином, режим, встановлений династією сьогунів Токугава, мав мету створення та збереження стабільного соціального порядку, заснованого на пануванні військово-дворянського стану (самураїв) і підпорядкованому, пригнобленому становищі всіх інших верств населення, порядку, здатного встояти як перед небезпекою чужоземних завоювань, так і перед збройними селянськими повстаннями.