Під культурою розуміється історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях. У перекладі з латинської «культура» розуміється як «оброблення», «виховання», «освіта», «розвиток», «шанування». Отже, у загальнолюдському розумінні культура – комплексне поняття, що характеризує різні аспекти життя, діяльності, поведінки людей, їхніх об'єднань (груп), суспільства в цілому на певному історичному етапі свого розвитку.
Культура є багатогранним явищем. Вона пронизує всі сфери життєдіяльності людини, у тому числі й економічну, підприємницьку діяльність. Підприємницька діяльність здійснюється на підприємствах та організаціях.
Підприємства, як відомо, існують для того, щоб виробляти матеріальні блага та послуги. Це виробництво зв'язане в певний технологічний ланцюжок. Для приведення в дію всіх ланок цього ланцюжка на підприємстві діє адміністративна система або система управління, в якій весь персонал виконує функції керівників і підлеглих. Однак діяльність підприємств не може здійснюватися тільки на основі технології або управлінської ієрархії. На підприємствах, в організаціях діють люди. А це означає, що у своїй діяльності вони керуються якимись конкретними цінностями, здійснюють певні обряди і т.п. У цьому сенсі кожне підприємство або організація являє собою культурний простір. Ми маємо розібратися в тому, що являє собою культура підприємства, або організаційна культура, і яку роль вона відіграє в його функціонуванні.
Кожне підприємство створюється для реалізації поставленої підприємцем мети, для здійснення якоїсь справи. Спосіб, яким здійснюється підприємницька діяльність в організації, спосіб, яким ведуться справи, надає організації індивідуального забарвлення, персоніфікує її. Із цих позицій культуру підприємств можна охарактеризувати як специфічну, характерну для цієї організації систему зв'язків, дій, взаємодій і відносин, які здійснюються в межах конкретної підприємницької діяльності, способу постановки й ведення справ. У руслі такого підходу перебуває визначення організаційної культури, або культури підприємства, надане американським соціологом Е.Н. Шийном: «Організаційна культура є набір прийомів і правил вирішення проблеми зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції працівників, правил, що виправдали себе в минулому та підтвердили свою актуальність сьогодні. Ці правила та прийоми являють собою відправний момент у виборі співробітниками прийнятного способу дії, аналізу та прийняття рішень».
Зміст організаційної культури не є чимось надуманим або випадковим, а виробляється в ході практичної підприємницької діяльності, зв'язків, взаємодій і відносин як відповідь на проблеми, які ставить перед організацією зовнішнє та внутрішнє середовище. Цей зміст діє досить довго, він пройшов випробування часом. Але для кожного конкретного члена організації він існує як щось дане. Таким чином, культура підприємства відбиває певні колективні уявлення про цілі та способи підприємницької діяльності цього підприємства.
Французький соціолог Н. Деметр підкреслює, що культура підприємства – це система уявлень, символів, цінностей і зразків поведінки, прийнята всіма його членами. Це означає, що на підприємстві кожен зв'язаний загальним поглядом на те, що являє собою це підприємство, яка його економічна та соціальна роль, яке місце воно займає стосовно своїх конкурентів, які його зобов'язання перед клієнтами тощо.
Основна функція бізнес-культури – створити відчуття ідентичності всіх членів організації, образ колективного «ми».
Окрім формування цих загальних поглядів, культура підприємства забезпечує гармонізацію колективних та індивідуальних інтересів. У формах організаційної культури кожен співробітник підприємства усвідомлює свою роль у його системі, те, чого від нього чекають та як щонайкраще він може відповісти на ці очікування. У свою чергу, кожен знає, чого йому слід очікувати від підприємства, якщо він буде плідно виконувати свою місію. Нарешті, кожен знає або відчуває, що якщо він порушить писані або неписані норми підприємства, то буде покараний, і що ця погроза походить не тільки від керівництва, але й від його товаришів. Таким чином, культура підприємства мобілізує енергію його членів і направляє її на досягнення мети підприємства.
Провідну роль у культурі підприємств відіграють організаційні цінності. Організаційні цінності – це предмети, явища та процеси, спрямовані на задоволення потреб членів організації, у тому числі тих, що визнаються в якості таких більшістю членів організації. На підприємствах, як і в інших соціальних організаціях, існує досить велика кількість цінностей. Які головні з них?
1. Насамперед, будь-яка організація створюється для реалізації якихось цілей: виробництва продукції, надання послуг населенню тощо. Тому цілі самі по собі становлять коло особливих цінностей.
2. Цілі діяльності організації формуються якимись конкретними замовниками – іншими організаціями, які потребують продукцію цієї організації. Не буде замовників – відпадуть умови функціонування цієї виробничої організації. Працювати «на склад» довго неможливо. Інакше звідки візьмуться засоби для діяльності організації?
Але організації потрібен не просто замовник. Задовольнивши запити цього замовника, організація знову має потребу в замовниках. Будь-якій виробничій організації потрібна стабільність, стійкість функціонування, певні гарантії її необхідності в майбутньому. Отже, стабільний замовник, довгострокові стійкі відносини із цим замовником також є важливою організаційною цінністю.
3. Для виробничої організації істотне значення має також те, якими витратами досягається результат її діяльності, яка економічна ефективність господарювання, чи є виробництво тієї або іншої продукції збитковим чи воно приносить прибуток. Максимальна економічна ефективність, одержання прибутку є важливою організаційною цінністю в умовах товарного виробництва.
4. Функціонування виробничих організацій пов'язане із взаємодією двох складових: засобів виробництва та робочої сили. Якість робочої сили, її відтворення пов'язані із задоволенням різноманітних потреб працівників підприємств. Це задоволення здійснюється в межах соціальної політики виробничих організацій. Кількісний та якісний рівень соціальної політики підприємств, безсумнівно, належить до значних організаційних цінностей.
Окрім загальних цінностей, які визначають функціонування виробничих організацій, існує ще цілий набір внутрішньоорганізаційних цінностей. Організація добре виконує покладені на неї цілі лише за умови дотримання в ній певного функціонального та структурного порядку, що є чинником її стабільності. Порядок в організації підтримується трудовою поведінкою працівників, дотриманням ними трудової та технологічної дисципліни. Дисципліна і являє собою одну з важливих внутрішньоорганізаційних цінностей. Сюди ж відноситься і така риса трудової поведінки, як ретельність, високе почуття відповідальності за виконання своїх професійних і статусних обов'язків, стабільність поведінки як окремого працівника, так і цілих колективів.
Дисципліна, відповідальність, стабільність – усі ці цінності виступають у якості консервуючих властивостей виробничої організації. Але в організації є потреба у впровадженні нововведень, у зміні структури, технологій, відносин, функцій. Різноманітні інновації також широко визнаються необхідною організаційною цінністю. А це означає, що новаторство, ініціативність, схильність до творчості певною мірою можуть виступати як внутрішньоорганізаційні цінності. Разом з тим, емпіричні соціологічні дослідження показують, що посадові особи, які мають статус керівників, на словах дуже високо цінують новаторство, ініціативу, але у своїх підлеглих віддають перевагу таким якостям, як особиста відданість, конформізм, слухняність тощо. Отже, і ці якості варто розглядати, як внутрішньоорганізаційні цінності.
Існують загальні цінності підприємств, які об'єктивно виростають із умов підприємницької діяльності. І ці цінності є складовою частиною культури підприємств. Однак на кожному підприємстві ці цінності мають свої модифікації: ці модифікації можуть проявлятися в розміщенні різних акцентів, а деякі із цих цінностей здобувають на цьому підприємстві характер найважливіших принципів. Здатність підприємства створити ключові цінності, які об'єднають зусилля всіх структур того або іншого підприємства, на думку американських фахівців з організаційної культури П. Пітерса та Р. Уотермена, є одним з найглибших джерел успішної діяльності підприємства.
Формування ключових цінностей або принципів діяльності підприємства має на меті створення в навколишньому середовищі та в очах співробітників підприємства його граничного образу або, як прийнято зараз казати, «іміджу підприємства».
Ці принципи гучномовно проголошуються в промовах засновників або президентів компаній, різного роду інформаційних документах, включаючи і рекламні ролики, вивіски, табло та ін. Ці принципи, об'єднані в систему, визначаються як «кредо» підприємства, його «символ віри». Сукупність таких принципів найчастіше називається «філософією» цього підприємства. Так, відома американська компанія з виробництва електронної техніки – ІBM – як найважливіші принципи своєї діяльності насамперед висуває три: 1) кожна людина заслуговує поваги; 2) кожен покупець має право на найкраще обслуговування, яке тільки можливе; 3) домагатися досконалості у всьому. За свідченням заступника головного менеджера ІBM Дж. Роджерса, ці принципи були проголошені засновником компанії Томасом Дж. Уотсоном-старшим і неухильно втілювалися в життя протягом всієї історії існування цієї компанії.
Підприємство проголошує, як правило, ряд визначальних принципів. Однак серед них виділяють один, найбільш важливий, у вигляді ключової цінності підприємства. Задекларована підприємством ключова цінність формулюється в гранично стислій формі, у вигляді гасла. У цих гаслах проголошується основна спрямованість підприємницької діяльності підприємства. Найчастіше компанія декларує свою прихильність роботі для клієнта. ІBM у якості найважливішого виділяє другий принцип свого «кредо». У стислій формі він звучить так: «ІBM – означає сервіс».
Керівництво компаній приділяє велику увагу пропаганді та впровадженню своїх основних принципів. Вони мають стати надбанням внутрішнього світу всього персоналу компанії. Для цього розробляється складна та розвинена система пропаганди. Наприклад, кожен службовець американської компанії «Тандем Комп’ютінг» під час вступу на роботу одержує книгу за назвою «Зрозуміти нашу філософію», у якій засновник фірми Джимі Трейбінг детально пояснює принципи та логіку функціонування компанії. Всі нові працівники компанії проходять двотижневий семінар, на якому, серед іншого, важливе місце приділяється роз'ясненню цих принципів. Аналогічні заходи практикують ІBM та інші провідні північноамериканські компанії. Велике значення в справі поширення основних принципів культури підприємства приділяється вивченню історії підприємства та її пропаганді. Із цією метою великі фірми нерідко укладають контракти з університетами. До цієї роботи залучаються не тільки солідні вчені, але і молоді випускники, які за тему своєї дипломної роботи обирають історію того або іншого підприємства.
Яку роль у справі формування культури підприємства відіграє його історія? Основна мета звертання до історії – це не наукова фіксація фактів еволюції організації, а прагнення з позицій минулого мотивувати діяльність персоналу в сьогоденні. Історія підприємства відіграє роль посередника між минулим і нинішнім колективом. Знання її допомагає людям адаптуватися до сучасних умов функціонування підприємства. Історичні дослідження, «екскурс в історію», дозволяють задовільно пояснити, чому так, а не інакше склалися теперішні справи, звідки узялися ті або інші культурні цінності тощо. В історичному дослідженні неодмінно відбиваються такі важливі моменти, як історія становлення та розвитку самої організації: обставини її створення, можливі факти злиття з іншими підприємствами, найбільш значні дати та події, історичні особистості. Тут може йти мова про засновника підприємства, його принципи і заповіді, страйки і т.п.
Важливе місце відводиться опису еволюції виробничої діяльності, продукції, що виробляється, із чого почалося виробництво, яким чином відбувався розвиток виробництва, на виробництві яких товарів компанія досягла найбільших успіхів.
Велика увага у функціонуванні відповідної культури підприємства приділяється його керівництвом кадровій політиці. Ця політика проявляється, насамперед, у відборі персоналу. Провідні компанії із задоволенням беруть на роботу членів родини персоналу або за рекомендацією своїх службовців. Для визначення можливостей вписатися в ту або іншу культуру фахівцями підприємств – кадровиками, психологами – розробляються та впроваджуються спеціальні методики. На це працюють бізнес-школи при компаніях, відбір відбувається і в університетах, завдяки різним формам співробітництва зі студентами, починаючи з перших курсів. При цьому велика увага приділяється не тільки інтелектуальним можливостям студентів, їхнім технічним компетенціям, але і їхній здатності пристосовуватися до людей, до існуючої моделі культури компанії.
Культура підприємництва – це певна, сформована сукупність принципів, прийомів, методів здійснення підприємницької діяльності суб'єктами згідно з діючими в країні (суспільстві) правовими нормами (законами, нормативними актами), звичаями ділового обороту, етичними та моральними правилами, нормами поведінки під час здійснення цивілізованого бізнесу.
Як відомо, підприємницька діяльність – це вільна діяльність дієздатних громадян і(або) їхніх об'єднань. Але економічна свобода в здійсненні підприємницької діяльності не означає, що її учасники вільні від невиконання встановлених принципів і методів регулювання підприємницької діяльності. Держава встановлює певні перешкоди для обмеження прояву всілякої економічної свободи окремими представниками підприємницької діяльності в ім'я захисту інтересів та економічної свободи інших учасників підприємництва та інших суб'єктів ринкової економіки, суспільства в цілому.
Першим загальним елементом культури підприємницької діяльності є її законність. Другим елементом – жорстке виконання зобов'язань та обов'язків, що випливають із правових актів, договірних відносин і законних угод, зі звичаїв ділового обороту, що проявляється в ненанесенні не тільки майнової, але і моральної шкоди партнерам, конкурентам, споживачам, найманим робітникам.
Наступним важливим елементом культури підприємництва є чесне ведення його суб'єктами свого бізнесу. Чесне відношення до людей, споживачів, партнерів, держави – це дійсно провідна ознака культури підприємництва.
Важливе також дотримання підприємцями загальних етичних норм, що охоплюють професійну етику, етичні кодекси фірми, загальноприйняті правила здійснення бізнесу, рівень культури та виховання підприємців, ступінь їх вподобань, дотримання звичаїв, що діють у суспільстві, рівень знань, необхідних для здійснення законного бізнесу та ін.
Культура підприємництва як прояв правових і етичних критеріїв (норм) включає наступні відносини: з державою, із суспільством, зі споживачами, зі службовцями, з партнерами, з конкурентами та іншими господарюючими суб'єктами, а також дотримання діючих правових актів, стандартів, правил, норм, що прямо або опосередковано впливають на розвиток підприємництва.
Підприємницька діяльність спрямована на систематичне досягнення прибутку, але не будь-якими шляхами та методами, а тільки на законних підставах. Культура підприємництва означає, що підприємці, створивши власну справу, здійснюють законний бізнес і одержують доход (прибуток) на законних підставах, у іншому випадку вони будуть «баронами удачі», про що свідчить історія розвитку підприємництва. Так, М. Вебер вважав, що становлення цивілізованого підприємництва пов'язане з новою, протестантською, аскетичною духовною традицією, що підприємцеві, вирощеному цією традицією, «далекі показна розкіш і марнотратство... задоволення владою. Підприємцеві такого типу багатство нічого не дає, хіба що відчуття добре виконаного обов’язку в межах свого покликання».
Таким чином, культура організації підприємницької діяльності визначає клімат, стиль взаємовідносин, цінності підприємства.
Призначення культури підприємництва пов'язане з вирішенням двох основних проблем: виживанням у цьому соціально-економічному середовищі та забезпеченням внутрішньої інтеграції для досягнення поставлених цілей. На кожному великому підприємстві відділи, управління, адміністрації мають різні субкультури, що повторюють структуру самого підприємства. Розходження обумовлюється різноманіттям галузей виробництва та сфер людської діяльності. Це може бути культура вигідних угод, інноваційна, адміністративна культура тощо. Наявність різних культур, субкультур може призвести до напруженості, зіткнень. Тому важливим завданням для будь-якого підприємства є зближення та інтеграція різних організаційних частин підприємства, які мають свої різні субкультури.
Отже, залежно від галузі, регіону, історії підприємства, людей кожне підприємство має свою культуру.
