Розвиток особистості психолога у професії

Проблема розвитку фахівця невіддільна від Сама ідея «моделі фахівця», тим більше застосована до такої творчої і складної професії, як психолог, викликає іноді сумнів. Звичайно наводиться приблизно таке обгрунтовування: неможливо втиснути в «модель» усі характеристики професійної діяльності, що необхідно передбачає імпровізацію у праці, а також неможливо виділити загальновизнаний, стандартно-зразковий перелік «профіль особистісних і професійних якостей фахівця», під яку можна було б «підганяти» майбутніх психологів. Швидше за все такий профіль повинен включати якості типу доброта, уміння спілкуватися, любов до людей (або до дітей), порядність та ін. Але, як відомо, деякі (якщо не більшість) з відомих психологів володіли нелагідним і навіть скандальним характером (наприклад, 3. Фройд) та були далекі від зразка зовнішньої добродійності і пристойності, не були прикладом внутрішньої порядності і наукової сумлінності.

Відомий психолог А. К. Маркова виділяє наступні основні складові моделі фахівця: 1) професіограму, тобто опис самої діяльності психолога; 2) професійно-посадові вимоги (мінімально необхідні знання та уміння для виконання певних професійних функцій); 3) кваліфікаційний профіль (знання і уміння працівника відповідно до тарифних розрядів оплати праці). Особливо важливо для психологічного розуміння основних вимог до психолога опис самої діяльності психолога, а також опис діяльності з різних психологічних спеціальностей.

Автор також виділяє: 1) модель уже працюючого, сформованого фахівця і 2) модель підготовки фахівця (на основі аналізу навчальної діяльності майбутніх фахівців та їх орієнтації на модель вже сформованого фахівця). У описі моделі спеціаліста виділяються: модель діяльності фахівця, а також - модель особистості фахівця. У описі моделі підготовки фахівця розглядаються вимоги до різних освітньо-вікових груп слухачів, що навчаються чи підвищують свій кваліфікаційний рівень, а також враховується їх життєвий і професійний досвід.

У складанні моделі фахівця однією з найгостріших проблем є виділення моделі особистості фахівця. Традиційно психологи з допомогою тестів виділяють найбільш виражені за різними шкалами параметри особистісних якостей фахівців, що успішно працюють і, таким чином, неначебто і виходить «особистісний профіль фахівця». Але як виміряти в балах здатність до творчості, яка сама по собі перекреслює всі норми і стандартизовані оцінки? Як виміряти любов до людей, правдивість, професійну і людську совість? Адже все це є нерідко більш важливими складовими професійного успіху психолога, ніж його знання та володіння витонченими і складними методиками.

Щоб знайти вихід з тупикової ситуації, дослідники іноді йдуть від протилежного, намагаючись виділити явні протипоказання для роботи психологом. Такими протипоказаннями для психолога є:

Нелюбов до людей, прагнення мстити їм незрозуміло за що. На жаль, є такі озлоблені люди, які самі потребують психологічної допомоги, і яких самих до людей краще не підпускати. Тим більше жахливо, коли такі людиноненависники одержують дипломи про вищу психологічну освіту та займаються психологічною практикою.

Психічне нездоров'я. Зрозуміло, що психічно хворий «психолог» просто може виявитися небезпечним для своїх клієнтів, особливо, коли він працює з дітьми і підлітками. Навіть, самі школярі, відповідаючи на питання, «з яким психологом, з якими негативними якостями Ви не хотіли б мати справи?», в більшості випадків виділили такі характеристики, як невміння спілкуватися і психічні захворювання.

Невміння спілкуватися, нездатність вибудовувати з людьми стосунки взаємоповаги. У проведенні співбесід зі вступниками на психологічні факультети відразу впадають в очі ті з них, хто поводиться нахабно і зухвало, а головне – постійно перебиває співрозмовника, прагнучи підкреслити свою перевагу. У майбутній професійній діяльності психолога неприпустима нетактовність або невихованість, бо це перешкода для побудови справді діалогічної взаємодії з клієнтом (або з колегами), це основа майбутньої маніпуляції свідомістю клієнта, що для психолога повинно розглядатися як найстрашніший професійний злочин.

Небажаними якостями майбутнього студента-психолога є лінь, безініціативність, а також пасивна установка на те, що викладачі повинні постійно інтригувати та розважати студентів на своїх заняттях. При цьому студентам залишається лише оцінювати, який викладач зумів їх більше захопити, хто більший, а хто менший чарівник і з яким викладачем їм взагалі найцікавіше. Можна уявити собі такого студента-психолога, який на лекції тих викладачів, які, будучи визнаними авторитетами у своїй галузі психології, ніколи не заграють зі студентами та навіть не прагнуть їм неодмінно сподобатися. Втім, викладач-професіонал – тим більше викладач психології – повинен вміти спілкуватися із студентами, проте це не потрібно плутати з популізмом.

Існує досить багато моделей професійної діяльності практичного психолога (Р. З. Абрамова, До С.Пряжников, В. Ю. Меновщиков та ін.). В більшості випадків йдеться про моделі, що описують лише один з напрямів роботи психолога (консультанта, діагноста, терапевта). Сукупність характеристик кваліфікованого практичного психолога порівняно з некваліфікованим безвідносно до конкретного виду професійної діяльності була представлена в наступній моделі (Е. Аллен, Р. З Абрамова).

Таблиця

Модель діяльності практичного психолога за Алленом – Абрамовою

Досвідчений фахівець володіє індивідуальним стилем діяльності, який неможливо підігнати під якісь загальноприйняті стандарти і профілі. Формування стилю професійної діяльності психолога передбачає наступні важливі моменти: 1) спочатку психолог спирається на свої здатності і уміння, поступово пристосовуючи їх до розв’язання професійних завдань; 2) згодом на основі наявних якостей і умінь виробляються нові, раніше відсутні якості; 3) нарешті, поступово формується складна взаємозв'язана система адаптованих і нових професійно важливих якостей, яку В.З. Мерлін називав «симптомокомплексом». «Індивідуальний стиль діяльності слід розуміти не як набір, окремих властивостей, а як доцільну систему взаємозв'язаних дій, з допомогою якої досягається певний результат. Окремі дії утворюють цілісну систему саме завдяки доцільному характеру їх зв'язку».

Для повноцінного формування фахівця-психолога найважливішу роль відіграє орієнтація на конкретну мету (або навіть ідею), яка й мобілізує різні знання та уміння, що набувалися у процесі навчання у ВНЗ, так і поступово накопиченому досвіді самостійної практичної роботи. Відсутність такої ідеї не дозволяє звести систему у наявні знання і уміння, узагальнити свій досвід, так і залишаючись на рівні несистематизованих рецептів, не пов'язаних спільною ідеєю.

Практичний психолог повинен бути частково артистом, частково вченим, що поєднює відчуття та інтуїцію з професійним знанням методів і концепцій. З розвитком професійної самосвідомості, зростанням досвіду і знань у сфері психологічної практики зростає надійність інтуїції. Теоретичні положення, осмислення психологом спостережуваних елементів професійної поведінки служать йому основою для перевірки відчуттів і надійності інтуїції. І навпаки, теоретичні положення та методи, що використовуються без урахування інтуїції і відчуттів, призводять до формування ригідного, негнучкого стилю діяльності.

Психолог має бути інтелігентом. Це певна моральна та духовна позиція, це опозиційність всьому антигуманному, це небайдужість до всього, що відбувається у суспільстві. Як писав філософ А. Ф. Лосев, «якщо інтелегент не є критично мислячим громадським діячем, то такий інтелігент, не уміє проявити шарму інтелігентності, тобто перестає бути інтелігентом». Але якщо людина з розвинутою моральністю не володіє освітою і елементарно не вихована, то її також важко назвати інтелігентом.

Інтелігент поєднує в собі фундаментальну освіту і вихованість з активною моральною позицією, тобто він не байдужий до того, що відбувається у суспільстві і у всьому світі. Справжньому інтелігенту не тільки до всього є справа, але він, завдяки своїй освіті і становищу у суспільстві, може хоч якось вплинути на ситуацію, хоча б спробувати поліпшити її.

Інтелігентність - це розвинуте почуття обов'язку перед своїм народом, перед суспільством, яке пов’язано зі скромністю. Таке почуття обов'язку перед суспільством, а також перед менш вдалими людьми, яким з різних причин не вдалося досягти життєвого і професійного успіху - це результат розуміння несправедливості у стартових можливостях різних людей. Наприклад, хтось народжується у повноцінній, культурній сім'ї, у великому культурному центрі, навчався у спеціалізованих (елітних) школах тощо, а інший народжується в сім'ї алкоголіків, далеко від культурних центрів, з дитинства знаходиться в атмосфері злості і насильства. Природно, у першої людини набагато більше можливостей отримати якісну освіту і зайняти певний статус у суспільстві, а друга людина, швидше за все, такої освіти і виховання не отримає, і її становище у суспільстві буде несприятливим. Але вона (з менш вдалою професійною долею) навіть приноситиме користь суспільству і часто у збиток самому собі створювати можливості для того, щоб хтось з більш сприятливими стартовими можливостями отримав освіту і став інтелігентом.

На жаль, часто благополуччя одних людей будується на відносному неблагополуччі інших людей, а думка, що кожен є «ковалем свого щастя», справедлива не для всіх випадків. Наприклад, в умовах теперішньої України одні фахівці (більшість лікарів і вчителів) одержують мізерну зарплату, а фахівці з інших сфер, пов’язані з легалізованою спекуляцією (з тим, що називають «бізнесом»), одержують в десятки, а то й у сотні, тисячі разів більше. Але це явно несправедливо.

На жаль, несправедливість буквально пронизує все, що пов'язане з побудовою кар'єри і досягнення життєвого успіху. Наприклад, в більшості випадків абсолютно різні можливості є для побудови кар'єри у тих психологів, які живуть в Києві, і у тих, хто виявився жителем віддалених провінційних містечок (а в деяких містах взагалі складно одержати повноцінну психологічну освіту, навіть не дивлячись на велику кількість психологічних факультетів і їх філіалів у приватних ВНЗ).

І якщо кандидат у інтелігенти не розуміє свого обов’язку перед тими, за рахунок кого він забезпечив собі професійний успіх, то це вже не справжній інтелігент. Наприклад, освічена та зовні вихована людина заявляє, що вона нікому і нічого не зобов'язана, їй байдуже до тих, хто не зумів добитися успіху. Їм треба було менше скаржитися і більше працювати. Але розуміти мало: треба ще прагнути хоч щось зробити для того, щоб у всіх людей розширилися можливості і для отримання повноцінної освіти та виховання, і для скорочення соціального розриву між благополучними і менш благополучними групами суспільства, та залучити якомога більше людей до цінностей культури.

Не дай Бог психологам виявитися у становищі псевдо-інтелігентів. Найстрашніше - не використовувати шанс допомагати людям знаходити своє місце в суспільстві, спираючись на наявні знання, досвід і можливості своєї професії. Ще А. Адлер вважав, що головне для людини - бути прийнятою в суспільстві, знайти у ньому своє місце і сприяти благополуччю інших. І навпаки, якщо людина не задоволена своїм становищем у суспільстві та не може внести свій вклад у загальну справу, то вона долатиме відчуття власної неповноцінності прагненням до переваги над іншими людьми, у тому числі, демонструючи свої (невикористані) можливості. «Немає дурнів більш нестерпних, ніж ті, які були не зовсім позбавлені розуму» (Ф.Ларошфуко). Але «дурень, який пізнав, що віндурень, це вже не дурень» (Ф.М.Достоєвський). Але як це усвідомити людині, яка здобула гуманітарну вищу освіту і що здала всі екзамени з психології на «відмінно» (адже вона вже за визначенням — «розумна»)? Її не турбує те, що відбувається у світі, у країні і у культурі.

Найстрашніший гріх для освіченої людини, та ще з вищою гуманітарною освітою - це соціальна, моральна байдужість, а для психолога - це перша ознака професійної неспроможності, адже вона, за вимогами своєї професії, якраз і повинна допомагати людям самовизначатися у суспільстві. Тому найважливішою проблемою для самих психологів є усвідомлення реальної небезпеки перетворитися на освічених фахівців, що розуміються у різних і екзотичних концепціях особистісного розвитку особистості, знають багато розумних і важковимовних слів, але не вміють використовувати все це для допомоги іншій людині у справжньому особистісному і професійному її самовизначенні.

Отже, основні вимоги до особистості психолога-професіонала охоплюють емоційну, інтелектуальну та спонукальну сфери, психічні процеси, характерологічні та морально-естетичні аспекти. Професія практичного психолога невіддільна від його способу життя. Сам психолог повинен постійно розвиватися. Існують певні протипоказання для роботи психологом (психічне нездоров’я, егоїзм, невміння спілкуватися, нездатність вибудовувати з людьми стосунки взаємоповаги, аморальність, лінь тощо). Досвідчений фахівець виробляє у себе індивідуальний стиль діяльності.

Запитання. Завдання.

1. Сформулюйте основні вимоги до особистості практичного психолога.
2. Як співвідноситься професійна діяльність практичного психолога з його життєдіяльністю?
3. Охарактеризуйте основні напрями у розвитку особистості психолога у професійній діяльності.
4. Які є протипоказання для роботи практичного психолога?
5. Охарактеризуйте модель діяльності практичного психолога.
6. Порівняйте основні характеристики діяльності кваліфікованого та некваліфікованого практичного психолога.
7. У чому проявляється інтелигентність практичного психолога?