Основні етичні принципи діяльності психолога

Умовно можна виділити два основні рівні етичних принципів. По-перше, очевидні (самоочевидні), і навіть в чомусь «банальні принципи», типу не «кричи на клієнта», не «бий клієнта», не «нанось йому ран» і т.д. Такі правила є самі собою зрозумілі, але, на жаль, іноді і вони порушуються. Наприклад, психолог-консультант невиправдано ображає клієнта, доводячи його до істерики, або використовує в деяких випадках абсолютно не адекватні методи (був випадок, коли один вельми «солідний фахівець» у профконсультації під виглядом «інновацій» застосував метод акупунктури, та ще в затемненій кімнаті, при свічках і з напівоголеним тілом приголомшеного підлітка). Тому виділення такого «самоочевидного рівня» все-таки правомірне. По-друге, це професійні етичні принципи. У психології на сьогоднішній день немає єдиної, загальновизнаної системи етичних принципів, хоч спроби створення таких систем неодноразово робилися і робляться. На підставі аналізу та узагальнення різних етичних систем можна виділити найбільш часто згадувані етичні принципи.

Не нашкодь! Стосовно багатьох напрямів практичної психології цей принцип відноситься швидше до очевидного рівня, як саме собою зрозуміло. Було б дивним, якби психологи звітувалися, скільком людям вони не нашкодили. Оскільки професійне самовизначення по суті своїй конструктивне, на відміну від психіатрії і психотерапії, де успіхом вважається навіть стабілізація захворювання, то для психолога даний принцип можна переформулювати: зроби краще.

Не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (у тому числі і позитивних) працювати неможливо, іноді цей принцип уточнюють: “не навішуй ярликів”! Або ще простіше: не вимовляй негативних оцінок вголос! А ще краще так організувати роботу, щоб на якомусь її етапі сам клієнт, прозрів і почав розказувати про свої недоліки, а психолог-консультант ще б і пояснював йому, що, мовляв, не все так вже і погано.

Приймай людину такою, якою вона є. Цей принцип все-таки потребує особливого коментаря. Л. А. Петровська, аналізуючи підходи К. Роджерса, пише: «Коли у Роджерса йдеться про таку установку терапевта, як «безумовне позитивне прийняття», слід мати на увазі, що вона стосується відчуттів клієнта і зовсім не передбачає схвалення всієї його поведінки. Йдеться про визнання права клієнта на будь-яку завгодно гамму власних відчуттів без ризику втратити повагу психолога, терапевта». При цьому людина (клієнт) може володіти справді огидними якостями і «безумовне позитивне ухвалення» такого клієнта виглядало б просто самообманом (в К. Роджерса,тому і сказано — «не передбачає схвалення всієї її поведінки»). Щоб уникнути непорозумінь і спекуляцій у «тлумаченні», цей принцип слід дещо переформулювати: «Психолог зобов'язаний зрозуміти кожного клієнта», що довірився йому.

Відомі психотерапевти, наприклад, В. Франкл, закликають допомагати людині в «самотрансцендентуванні, тобто забезпечувати для нього умови виходу за межі самого себе, а не просто залишатися таким, яким вона вже є. «Якщо ми прийматимемо людей такими, які вони є, ми зробимо їх гіршими, - говорить В. Франкл. Якщо ми поводитимемося з ними як з тими, ким вони хочуть бути, то ми приведемо їх туди, куди їх слід привести». Вся логотерапія (допомагає в пошуку сенсу життя) зорієнтована на це «бути - могти». Отже, проблема прийняття і розуміння іншої людини не так вже і проста.

Дотримуйся професійної таємниці (принцип конфіденційності). Цей принцип теж не слід розуміти буквально. Наприклад, в умовах роботи психолога у школі все-таки доводиться повідомляти якісь результати своєї роботи (найзагальнішого плану) адміністрації, яка також має право знати, що саме робить психолог з ввіреними їй (адміністрації) учнями. Проте категорично забороняється повідомляти відомості про школярів, які можуть завдати їм хоч якої-небудь шкоди, навіть тоді, коли самі школярі заявлятимуть, що їм «все одно, що про них розказуватимуть». Але щоб з’ясувати, що може завдати шкоди клієнту і що не завдасть йому шкоди, потрібен досвід і професійне чуття.

Поважай своїх колег по роботі, їх право на професійну творчість і самостійний вибір методів роботи. Критика і дискусії повинні проводитися аргументовано, тактовно і конструктивно. Ідеальний варіант конструктивної критики - допомогти своєму колезі зробити з поки що недосконалої нової методики (або психолого-педагогічного прийому) щось ефективне та цікаве. Але на це не кожен здатний, оскільки у цьому випадку доведеться подолати в собі заздрість щодо того, хто наважився творити, а також вийти за межі існуючих стереотипів діяльності та навіть у поки що слабкі ідеї зуміти побачити перспективні моменти.

Не з'ясовуй стосунки з колегами по роботі у присутності клієнтів чи учнів. Звичайно, якщо таке з'ясування проводиться з Вами у грубій формі, то клієнт (учень, студент) зрозуміє, що Вас ображали, але і довіра до Вас також може дещо знизитися, оскільки Ви допускаєте щодо себе таке ставлення. У будь-якому випадку насамперед слід відвести свого колегу з очей клієнта в інше приміщення.

Принцип професійної компетентності: не передавай складні психологічні методики непідготовленим фахівцям і сам не використовуй методики, якими не володієш належним чином. Якщо ж виникає необхідність залучити до своєї роботи колег-суміжників (зацікавлених педагогів, соціальних працівників і ін.), то психолог повинен підготувати їх до самостійного використання деяких своїх методів і повністю відповідати за коректність їх використання в роботі.

Дотримуйся міри взаємного одкровення з клієнтом, не дозволяй йому розказувати про себе найінтимніші свої таємниці (у кожної людини завжди повинен залишатися хоч невеликий тайник душі, недоступний нікому), а також сам зберігай деяку дистанцію з клієнтом, інакше можна втратити його повагу та довіру.

Не забирай у клієнта права самому відповідати за свої права і вчинки. Найважливішою метою психологічної допомоги є не просто розв’язання конкретної проблеми клієнта, але прагнення розвинути у нього здібності і почуття відповідальності за свою долю. Тільки у тому випадку, коли клієнт явно не готовий до такої відповідальності (або психолог усвідомлює, що він сам не готовий у цьому допомогти даному клієнту), психологу доведеться взяти основну відповідальність за прийняття рішення на себе. Але і ця відповідальність реально не замінює відповідальність самої людини за своє життя.

Не виставляй свої знання напоказ, прагни допомагати клієнту спочатку самостійно формулювати ті або інші думки, здогадки і висновки. Психолог повинен кожного разу переставати говорити, коли клієнт схоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог ще не договорив, і навіть тоді, коли клієнт хоче сказати якусь нісенітницю.

Не дезінформуй клієнта. Іноді психолог заради «збереження честі мундира» або для підтримки свого іміджу говорить про те, чого сам не знає, боїться признатися в раніше сказаній неправді тощо. Це може призвести до схвалення клієнтом невірних рішень і сильно ускладнити для нього життя. Якщоумови експерименту вимагають дезінформації або обману досліджуваного, психолог повинен переконатися в тому, що це не призведе до шкоди для учасників дослідження. Експериментальний характер і необхідність приховати правду повинні бути розкриті із закінченням експериментальної програми. У психологічному консультуванні теж виникають ситуації, коли відверта правда може сильно травмувати клієнта та ускладнити для нього життєву ситуацію. Даний принцип (відмова від дезінформації клієнта) вступає в деяку суперечність з іншими важливими принципами, наприклад, з принципом не нашкодь!, або з принципом не оцінюй клієнта! (Не навішуй на клієнта ярликів!). Даний принцип перекликається з іншим принципом: Не обманюй клієнта.

Принцип добровільної участі клієнта у психологічних процедурах. Одночасно реалізація даного принципу в умовах школи може привести до того, що значна частина учнів просто не приходитиме на психологічні і профорієнтаційні заняття психолога. Тому даний принцип можна поточнити: поєднуй принцип добровільності (у проведенні індивідуальних профконсультацій, особистих опитувальників, ігрових і психотерапевтичних форм роботи) з принципом обов'язковості (у проведенні загальних семінарів і лекційних форм роботи). У школярів не повинно бути сумнівів з приводу того, куди можна не ходити, а де треба бути обов'язково. Природно, що у консультуванні дорослих клієнтів принцип добровільності повинен реалізовуватися повніше (за винятком випадків обов'язкового проходження співбесіди з профконсультантом, де у клієнта також залишається право добровільно вибирати той або інший ступінь відвертості і глибини розгляду своїх проблем з психологом).

Поважай себе як людину і як фахівця. Часто можна почути наступні красиві слова: «Головний засіб роботи психолога — це його власна особистість». Але особистість є вищою цінністю і тому вона не повинна виступати як «засіб». Людина, її особистість виступають як засіб досягнення яких-небудь цілей і людина, і її особистість виступають як засіб лише за спотвореного розуміння ринкових відносин, коли все, що завгодно може бути товаром, засобом для збагачення або для отримання благ. Перефразовуючи фразу Е. Фромма «Я такий, який я вам потрібен», де людина самостійно бере на себе роль товару на «ринку осіб», можна було б сказати так: «Моя особа буде такою, якою вона потрібна для розв’язання ваших проблем, але не такою, якою вона потрібна мені для власного розвитку». Якщо психолог до самого себе ставиться як до «засобу», то чи може він повноцінно допомагати іншим людям? Власне як засоби повинні розглядатися спеціальні психологічні методики, у тому числі і так звані внутрішні засоби професійної діяльності психолога (його знання, досвід, вербальні і невербальні засоби спілкування і ін.). Поважаючи себе, ми починаємо краще розуміти і поважати наших клієнтів.

Отже головний етичний орієнтир для психолога можна сформулювати так: культивування права кожного на уявлення про своє неповторне щастя, що не ущемляє таких же прав інших людей. У багатьох етичних Кодексах і Статутах підкреслюється «первинність інтересів клієнта». До цього обов'язково необхідно додавати і інтереси тих людей, з якими клієнт вступає в реальні стосунки і за рахунок інтересів і гідності яких він міг би вирішувати свої проблеми. В іншому випадку, ми допомагатимемо одним людям («нашим клієнтам») і обмежуватимемо такі ж права інших людей, які з різних причин не стали нашими клієнтами або пацієнтами. При цьому особливо важливо, щоб не постраждало сумління самого психолога, щоб потім йому не було соромно за те, що він не стільки допомагав людині самовизначитися, скільки просто маніпулював нею.

Найскладніші проблеми в реалізації такого орієнтиру полягають у тому, що, по-перше, багато людей займають пасивну, споживацьку позицію і просто чекають, коли психолог підкаже їм, як треба поступати у тих або інших ситуаціях; по-друге, багато психологів із задоволенням приймають роль «мудрого порадника» та навіть не намагаються вирішувати складніше завдання - активізувати творчий потенціал особистості; по-третє, все це загострюється ринковими відносинами, в які часто вступають психолог-консультант (продавець послуг) і клієнт (покупець послуг, діючий за принципом: «Раз я вам заплатив, то ви просто зобов'язані розв'язати мою проблему»).

Отже, існують певні рівні регуляторів професійної діяльності психологів (правовий, рівень суспільної моралі, індивідуальної моралі та духовний). У цій діяльності існують етичні суперечності та спокуси. Вони мають місце у науково-дослідній і практичній психології. Особливою проблемою є проблема оплати психологічних послуг. У своїй діяльності психолог має дотримуватися етичних принципів («Не нашкодь», «Не оцінюй», «Приймай людину такою, якою вона є» тощо).

Запитання. Завдання.

1. Охарактеризуйте основні рівні розгляду етичних проблем у психології.

2. Які моральні проблеми виникають у науково-дослідній діяльності психолога?

3. Охарактеризуйте основні “спокуси” у практичній психології.

4. Які психологічні та моральні аспекти виникають у сфері оплати послуг практичного психолога?

5. Охарактеризуйте основні етичні принципи роботи практичного психолога.