Особистість практичного психолога і його спосіб життєдіяльності

Ефективність професійної діяльності людини пов’язана як із її схильністю до професії, так і з розвитком специфічного для кожної професії комплексу особистісних якостей і стилю організації власного життя. У професіях, пов’язаних із взаємодією з людьми, особливої ваги набуває особистісний аспект підготовки професіонала. Характеризуючи спеціальності соціонімічного типу, в яких є міжособистісна взаємодія, Є.А.Клімов указував на їх головну ознаку, яка полягає у “подвоєності предмета праці”. З одного боку, основний їхній зміст становить взаємодія між людьми, а з іншого – професії цього типу вимагають від людини знань, умінь, навичок у конкретній галузі науки, техніки, мистецтва та ін. Це, як зазначають дослідники, (Г. Абрамова, О.Бондаренко, Є.Клімов, В.Г.Панок, Н.І.Пов’якель, О.Саннікова, Н.Чепелєва, Т.Шевченко та ін.) особливо стосується діяльності психолога.

Професійне становлення особистості розглядається як вагома складова загального розвитку особистості та її життєдіяльності. Ця складова пов’язана з індивідуальною неповторністю особистості, яка займається професійною діяльністю. Виникає індивідуальна своєрідність взаємозв’язків і співвідношення властивостей, що входять у структуру особистості професіонала, а також взаємозв’язок професійної діяльності з людиною у цілісній системі її життєдіяльності.

Досліджуючи вимоги до професійних та особистісних якостей практичного психолога, В.Г.Панок стверджує, що достатній рівень професійної підготовки майбутнього фахівця може бути забезпечений лише за умови розвитку та самореалізації його особистості, що сприяє успішності професійної діяльності. Особистісна характеристика психолога-практика включає знання психологічних аспектів власної особистості, практично-інструментальне (а не особистісне) заглиблення у проблематику людини, з якою він працює, орієнтацію на розв’язання психологічних проблем, уміння аналізувати поведінку інших і робити практично значущі висновки.

Вимоги щодо особистості професіонала-психолога охоплюють емоційну, інтелектуальну, спонукальну сфери, психічні процеси, характерологічні, морально-естетичні аспекти. Професія психолога потребує таких якостей особистості, які забезпечували б успішну взаємодію з людьми. Особливу увагу дослідними приділяють таким якостям, як емпатія, емоційна зрілість, відсутність невротизації, довільне акцентування уваги на іншій людині. Ці якості дозволяють розвивати професійну позицію, зорієнтовану на пізнання внутрішнього світу клієнта.

Які ж загальні вимоги ставить до особистості та її життєдіяльності професія психолога? По-перше, це гармонійність і цілісність розвитку особистості (духовні та моральні цінності, цілісність та гармонійність Я-концепції, розвинута особистісна рефлексія, адекватна самооцінка, сензитивність та емпатійність взаємодії з іншими людьми, толерантність до фрустрації, відсутність внутрішніх конфліктів, які зумовлюють спотворене сприйняття іншої людини).

По-друге, він повинен володіти високим потенціалом людини: духовним, фізичним, а також психічним здоров’ям. Його психічна та особистісна сфери мають бути несуперечливими та інтегрованими. Загалом, йому притаманна цілість особистості, цілість життя, цілість вершинних і глибинних переживань. Якраз духовна і моральна спрямованості психолога унеможливлюють використання манупілятивної стратегії поведінки.

По-третє, сам психолог не має внутрішніх особистісних проблем, комплексів, неврозів, психозів, гострих неусвідомлених внутріособистісних суперечностей, внутрішньої психічної напруги. У нього немає інфантильних причин (травматичних переживань дитинства) для деструктивних захистів Я.

По-четверте, відсутність інфантильності особистості практичного психолога, яка проявляється у неадекватності самооцінки, концентрації на індивідуальних способах самовираження, завищеною вимогливістю до емпатійних впливів з боку соціуму щодо нього, різноманітними компенсаторними реакціями, зниженою здатністю до рефлексії.

Професія практичного психолога – це спосіб життя. Як проявляється спосіб життєдіяльності у різних структурах особистості? Системний аналіз теоретичних узагальнень інших авторів, а також професійного та життєвого досвіду практичних психологів дозволив представити спосіб життєдіяльності на рівні спонукальної, пізнавальної та емоційно-почуттєвої сфер, а також на рівні життєвого досвіду.

На рівні спонукальної сфери спосіб життєдіяльності практичного психолога проявляється у володінні глибоким сенсом життя, чистоті сумління, високих духовних потребах і цінностях. Психолог спрямований на творення добра для себе, для своїх рідних, для інших людей, для загального блага та одночасно бореться зі злом у всіх його проявах. Він, як зріла та інтегрована особистість покладає на себе відповідальність за своє життя, за свої життєві вибори, цінності, ідеали, конкретну поведінку. Психолог переконаний, що ніхто та ніщо поза ним самим не може надати сенсу життю, і що тільки повна незалежність і відмова від міщанства можуть стати умовою для найефективнішої діяльності, що спрямована на служіння своєму ближньому. Він розуміє, що для досягнення цієї мети необхідні особистісні зусилля, дисциплінованість, реалістичність.

Психологу повинні бути притаманні високий рівень життєвих домагань, спрямованість на досягнення професійного статусу, сталість і одночасно багатство інтересів і вподобань. Він повинен бути здатним до конструктивного, адекватного та морального самовираження, самореалізації, зорієнтований на постійний прогрес, здатний до постійного розвитку. У нього є велика потреба у встановленні, збереженні і здійсненні позитивних дружніх, товариських стосунків з оточуючими людьми, прагнення до особистісного (інтимно-емоційного) зближення з людьми, оптимістичність, життєлюбство, прагнення до повноцінної психологічної (зовнішньої та внутрішньої) свободи, що поєднана з особистісною відповідальністю. Різнобічний (бо всесторонній розвиток забезпечити неможливо) і постійний розвиток власної особистості – вища мета його життя. При цьому він одночасно розуміє, що тільки не багатьом вдається досягнути досконалості в усіх напрямах.

На рівні пізнавальної сфери спосіб життєдіяльності проявляється у володінні цілісною та оптимістичною картиною світу, несуперечливим світоглядом та несуперечливим уявленням про свій життєвий шлях. Психологу притаманна творчість, інтуїція, ерудованість. У нього адекватні життєві цілі, він упевнений у собі та у прийнятті життєво важливих рішень, наполегливий.

Спосіб життєдіяльності проявляється у життєвому досвіді. Психологу притаманний оптимальний (автентичний, конгруентний) життєвий стиль. Він успішно здійснює саморегуляцію власного життя, володіє мовними, комунікативними, акторськими, творчими та організаторськими здібностями, займається доброчинністю. Загалом психолог має великий, переважно позитивний життєвий досвід, що є основою для адекватного сприймання, інтерпретації і розв’язання проблем клієнта. Для подолання життєвих криз він використовує такі стратегії: а) кон­структивний психологічний захист; б) стратегію самовдосконалення з метою посилення духовного, соціального, психологічного і фізичного потенціалів своєї особистості, щоб подолати виникаючі життєві кризи; в) творення нових життєвих смислів та вибір нових цілей (переосмислення особистістю себе, своїх можливостей, стосунків, знаходження нового сенсу життя, переоцінка цінностей тощо); г) звертання за допомогою до інших людей у розв’язанні своїх проблем.

Практичний психолог веде здоровий спосіб життя, якому притаманно: 1) конструктивність (спрямованість активності на конкретний результат); 2) гармонійність життя, в якому відсутні антогоністичні суперечності та тенденції; 3) життєва наполегливість та ін.

Він постійно займається розвитком власної особистості, здатний до саморегулювання внутрішніх станів, поведінки.

На рівні емоційно-почуттєвої сфери спосіб життєдіяльності проявляється у вершинних переживаннях (переживання сенсу життя, вічних цінностей) і глибинних переживаннях (переживання своєї неповторності, глибин свого Я). Йому властивий високий рівень життєлюбства, емоційна зрілість, конструктивна емоційна спрямованість особистості. Психолог має переживати тиху радість, почуття безпечності, почуття ідентичності і впевненості в собі, що грунтуються на вірі в те, що він живе, що він є, на внутрішній потребі в любові, прив’язаності, зацікавленості, єдності зі світом, що приходить на зміну деструктивному бажанню мати, володіти, панувати над світом і таким чином бути рабом своєї власності.

Негативними особистісними якостями практичного психолога є вимушеність, безтурботність, надмірно висока самооцінка, необгрунтованість у прийнятті рішень; нецілеспрямована активність; висока соціальна інтроверсія; заглибленість у свої внутрішні переживання; інертність у виборі рішень і розв’язанні життєвих і професійних проблем і суперечностей.

Для практичного психолога бажаними є такі особистісні риси:

• концентрація на клієнті, бажання і здатність йому допомогти;

• терпимість до відмінних від власних поглядів і думок, гнучкість;

• емпатійність, сприйнятливість, здатність створювати атмосферу емо­цій­ного комфорту;

• автентичність поведінки, тобто здатність пред'являти групі справжні емоції та переживання;

• ентузіазм і оптимізм, віра у здатність учасників групи до зміни і розвитку;

• врівноваженість, терпимість до фрустрації та невизначеності, високий рівень саморегуляції;

• упевненість в собі, позитивне самоставлення, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних сфер душевного світу, потреб, мотивів;

• багата уява, інтуїція;

• високий рівень розвитку інтелекту.

Отже, особистість практичного психолога є невіддільною від його професії та життєдіяльності загалом, єдність яких зумовлює професійні успіхи, задоволеність активним життям і постійний розвиток особистості і вдосконалення способу життя.