Рано чи пізно перед кожним психологом постає питання про те, як продуктивно надати психологічну допомогу людині: через індивідуальну роботу або шляхом включення її в тренінгову (корекційну, терапевтичну) групу. Цей вибір зумовлений професійними уподобаннями практичного психолога. Які переваги і недоліки мають групова та індивідуальна форми психологічної допомоги.
Однією з головних переваг психологічної роботи у групі є те, що груповий досвід блокує відчуження клієнта від світу, від інших людей, від самого себе. Таке відчуження може виникнути за індивідуальної роботи з психологом. Клієнт, взаємодіючи тільки з консультантом, часто не може позбутися відчуття, що його проблема єдина у своєму роді. Там, за стінами кабінету психолога, - щасливі і безтурботні люди, що не відають, як йому самотньому важко. Опинившися у тренінговій чи психотерапевтичній групі, людина уникає непродуктивного замикання в собі зі своїми труднощами та усвідомлює, що її проблеми не унікальні, що й інші люди переживають подібне. У групі людина зустрічає людей, в яких є такі ж проблеми, в порівнянні з якими власна - це просто „квіточки”. А вони - ці інші учасники групи, що мають ще більші труднощі - живуть, діють і не втрачають оптимізму. Для багатьох людей таке відкриття саме по собі виявляється могутнім психотерапевтичним чинником. Проте, якщо життєві труднощі, що переживаються людиною, насправді значно серйозніші, ніж у інших учасників, то робота у тренінговій групі може виявитися для неї менш корисною, ніж індивідуальні консультації.
Ще одна важлива відмінність групової взаємодії від діадичної (в парі з психологом) полягає в тому, що у групі відображається суспільство в мініатюрі, у ній стають очевидними такі приховані чинники, як тиск партнерів, соціальний вплив і конформізм (погодження з нормами інших). По суті, у групі моделюється система стосунків і взаємозв'язків, що характерна для реального життя учасників. Це дає їм можливість побачити і проаналізувати в умовах психологічної безпеки психологічні закономірності спілкування та поведінки інших людей та самих себе, що не такі очевидні у реальних життєвих ситуаціях. Адже у групі можна, наприклад, зайнятися рольовими іграми і буквально відтворити конкретні життєві ситуації когось з учасників, наприклад, поставити сцену звичного шкільного конфлікту, що включає кількох учасників і програти різні варіанти його протікання, випробувати різні стратегії поведінки. За індивідуальної психологічної роботи змоделювати складний простір людських відносин в соціумі майже неможливо, хоча б тому, що самих «акторів» замало.
У групі учасники тренінгу мають змогу отримати зворотній зв'язок і підтримку від людей зі схожими проблемами. Зворотний зв'язок у спілкуванні - це процес і результат отримання інформації про стани партнера по спілкуванню та його сприйняття поведінки у тренінговій групі. Як правило, використовується безоціночний зворотний зв'язок, тобто таке повідомлення, яке йде від учасників, і відображає, перш за все, відчуття, що переживаються людиною у сприйнятті поведінки іншого. Наприклад: «Коли я бачу, як ти звертаєшся до Сергія, мені стає соромно та образливо». Ніяких оцінок, ярликів і тверджень типу «Знаєш, Миколо, ти людина нахабна та недалека» - у цій ситуації вони не використовуються. Це вже оцінне судження.
У реальному житті далеко не всі люди мають шанс отримувати щирий, безоціночний зворотний зв'язок. Буває, що вражень та думок про себе на роботі, і вдома людина наслухалася вдосталь. Але думки ці категоричні, явно оцінні, часто упереджені. Суб`єктивно не можуть бути прийняті людиною, бо у цій ситуації спрацьовує захисний психологічний механізм заперечення. Трапляються і ситуації, коли в буденному житті людина просто не має нагоди почути думки про себе - немає поряд людей, яким можна повністю довіритися, немає близьких, здатних на щирість. Та і близькі не завжди нас шанують.
У тренінговій групі створюється атмосфера, що дозволяє побачити своє віддзеркалення в очах інших людей, які по-іншому розуміють єство твоїх переживань, оскільки самі вони переживають майже те ж саме. Кожна людина може виступити для нас «дзеркалом», що дає нам наше віддзеркалення. Напевно, є серед цих “дзеркал” є “криві”. Але те, що у тренінговій групі є ціла галерея «живих дзеркал», де можна розглянути себе. Це є, мабуть, найважливішою перевагою групової психологічної роботи. Коли людина взаємодіє тільки з психологом у індивідуальній консультації, вона теж може отримати зворотний зв'язок. Але при цьому у неї відсутній вибір - існує думка лише одного. У групі думки можуть бути різні, і тут вже людина сама може вирішувати, з яким зворотнім зв'язком погодитися, а який відкинути.
Отримуючи психологічну допомогу від групи, людина може навчатися новим вмінням, експериментувати з різними стилями поведінки серед рівних партнерів. Якщо в реальному житті подібне експериментування завжди було пов'язане з ризиком нерозуміння, неприйняття та навіть покарання, то тренінгові групи виступають в якості своєрідного «психологічного полігону». У групі можна спробувати поводитися інакше, ніж звичайно, «приміряти» нові моделі поведінки, навчитися по-новому ставитися до себе і до інших людей. І все це відбувається в атмосфері доброзичливості, схвалення і підтримки. Група дає можливість для «репетиції поведінки» у тих чи інших ситуаціях, щоб надалі перенести кращі із знайдених варіантів у своє реальне життя. У разі індивідуальної роботи «експериментування» із стилями стосунків полягає тільки у промовлянні та обговоренні з психологом можливих наслідків їх перенесення в реальність. Але попередньої апробації у спільноті різних за типом (яка можлива у тренінговій групі) не відбувається.
У групі учасники можуть ставати на позицію іншого (ідентифікувати себе з іншими), «зіграти» роль іншої людини для кращого розуміння цього іншого та себе і для знайомства з новими ефективними способами поведінки, які використовують інші люди. В результаті ототожнення себе з іншою людиною, свідомого уподібнення себе йому, виникає емпатія (емоційний зв'язок, співпереживання). Ці переживання сприяють особистому зростанню і розвитку самосвідомості. Учасники групи не є «учнями ведучого (психолога)», вони вчаться один в одного способам подолання труднощів, ефектним вмінням спілкування і взаємодії, переймають цінності та погляди, якщо визнають їх прийнятними для себе. Механізм уподібнення, що є одним з механізмів стихійного розвитку особистості, стає у групах надійною опорою змін, які відбуваються з людьми. Робота віч-на-віч з психологом, зрозуміло, також включає ототожнення. Проте тут знову знаходимо той же недолік: ідентифікуватися клієнту окрім як з психологом більше ні з ким, а чи завжди особистість психолога влаштовує клієнта? У групі все ж таки особистості різні, і в кожного можна знайти щось, з чим можна ототожнитися.
Взаємодія у групі часто створює емоційне напруження, яке допомагає виявити і з’ясувати психологічні проблеми кожного. Цей ефект не виникає у індивідуальній психокорекційній і психотерапевтичній роботі - в усякому разі, тією мірою, в якій це проявляється у тренінговій роботі. Створюючи додаткові труднощі для ведучого, психологічна напруга у групі може (і повинна) відігравати конструктивну роль, підживляти енергетику групових процесів. Завдання ведучого - не дати напрузі вийти з-під контролю і повністю зруйнувати стосунки у групі. Дійові, реальні, спрямовані на позитивний результат продуктивні конфлікти допомагають з`ясувати стосунки між людьми, навчити їх виражати справжні почуття, сприяють знаходженню неординарних способів взаємодії, задають динаміку групового розвитку. За індивідуальної психологічної роботи конфлікти між психологом і клієнтом розглядаються звичайно як деструктивне явище, що трактуються з психоаналітичних позицій як ефект перенесення незадоволення щодо іншої людини на психолога.
Група більшою мірою, ніж індивідуальне консультування, полегшує процеси саморозкриття, самодослідження та самопізнання. Відкриття себе іншим і відкриття себе собі дозволяє зрозуміти себе, змінити себе і підвищити впевненість в собі. Робота у тренінговій групі відкриває перед учасником групи можливості, ймовірно, недосяжні йому в інших умовах. Взаємодіючи у спеціально створених умовах з іншими людьми, клієнт вільно аналізує свої думки, почуття, переживання, наміри, потреби, цілі, ідеали, сенс свого життя і тим самим вивільняє свої особистісні ресурси (інтелектуальні, вольові, здібності тощо). Така робота розширює поле своєї свідомості, зміцнює віру у свої сили, розвиває творчі здібності, здатність до спілкування, закладає моральні та духовні основи практичної поведінки.
Тренінг у групі відбувається шляхом особистих відкриттів - людина здійснює самовідкриття. Таке самовідкриття породжує саморозкриття для інших. Для того щоб людина виявилася здатна розкрити себе іншим, спочатку вона повинна відкрити себе собі - такою, якою вона є в своєму існуванні (екзистенціальному єстві). Звичайно ж, таке самовідкриття ще поверхове та невиразне. Взаємодія з іншими дозволяє їй виявити невиразний образ свого Я. У випадку індивідуальної роботи з психологом цей процес буде тривалішим у часі.
І, нарешті, порівняння групової та індивідуальної форм психологічної роботи було б неповним без звернення до економічного аспекту. Якщо психолог займається приватною практикою, то психологічна допомога через групу для нього вигідніша - і за часом, і за підсумковою оплатою. Важливо, що групова форма необхідніша і клієнтам: учасникам дешевше обходиться участь у тренінгу, ніж оплата за індивідуальну терапію (і для багатьох тренінгова робота ефективніша).
Учасниками тренінгів можуть ставати практично всі люди, що не страждають важкими психічними розладами. Одночасно є люди, які абсолютно не налаштовані до роботи у групі. Не підходять для участі у груповій роботі надмірно емоційні люди, з дуже високою тривожністю, здатні до сильних проявів агресивності, люди з низькою самооцінкою (за винятком спеціальних тренінгів упевненості в собі), конфліктні особистості. Швидше за все, яскраво виражені інтроверти відчуватимуть себе у групі незатишно. Для клієнтів з вказаними особливостями, ймовірно, більш ефективнішою буде індивідуальна психологічна робота.
Зупинимося детальніше на особливостях психологічного тренінгу як методу практичної психології.
Тренінгові групи – це спеціально створені малі групи, учасники яких за сприяння ведучого-психолога включаються у своєрідний ритм інтенсивного спілкування, зорієнтований на надання допомоги кожному членові групи в вирішенні різних психологічних проблем самовдосконалення, у розвитку самосвідомості тощо.
Груповий психологічний тренінг - це сукупність активних методів практичної психології, які використовуються з метою формування навичок самопізнання та саморозвитку. Тренінгові методи можуть застосовуватися як в межах клінічної психотерапії у лікуванні неврозів, алкоголізму та деяких соматичних захворювань, так і в роботі з психічно здоровими людьми, що мають психологічні проблеми, з метою надання їм допомоги в саморозвитку.
Розширення сфер застосування цього методу зв'язано, перш за все, із збільшенням діапазону цілей, значно ширшого в порівнянні з цілями, що раніше визначалися (розвиток компетентності у спілкуванні). Так, цілями спеціально організованих тренінгів стають особистісне зростання, навчання новим психологічним технологіям або відпрацювання нових способів поведінки.
Специфічними властивостями тренінгів, що дозволяють виділяти їх серед інших методів практичної психології, є дотримання ряду принципів групової роботи:
• спрямованість на психологічну допомогу учасникам групи в саморозвитку. Допомога надається не тільки (а деколи і не стільки) ведучим, скільки самими учасниками;
• наявність більш-менш постійної групи (звичайно від 7 до 15 осіб), що періодично збирається на зустрічі або працюють безперервно протягом двох-п`яти днів (так звані групи-марафони);
• певна просторова організація (частіше - це робота у зручному ізольованому приміщенні, де учасники тривалий час проводять у своєму колі);
• акцент на стосунках між учасниками групи, які розвиваються та аналізуються в ситуації «тут і тепер»;
• використання активних методів групової роботи;
• виявлення (об'єктивування) суб'єктивних відчуттів і емоцій учасників групи щодо один одного, словесне вираження (вербалізація) особистісної та міжособистісної рефлексії;
• атмосфера розкутості і свободи у спілкуванні учасників, клімат психологічної безпеки.
В основу тренінгу завжди покладена певна парадигма того напряму, поглядів якого дотримується психолог, керівник тренінгового заняття. Таких парадигм можна виділити декілька:
1. Тренінг як своєрідна форма тренування, за якої жорсткими маніпулятивними прийомами з допомогою позитивного підкріплення формуються потрібні способи поведінки, а з допомогою негативного підкріплення блокуються шкідливі, непотрібні, на думку ведучого;
2. Тренінг як тренування, в результаті якого відбувається формування і відпрацювання умінь і навичок ефективної та адекватної поведінки;
3. Тренінг як форма активного навчання, метою якого є, перш за все, передача психологічних знань, а також розвиток деяких умінь і навичок;
4. Тренінг як метод створення умов для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів розв`язання власних психологічних і життєвих проблем.
Наведені парадигми розташовані у списку за степенем зменшення рівня маніпуляції ведучого клієнтом і зростання усвідомленості учасників групи, відповідальності за те, що відбувається на тренінгу.
