Хоч теоретично у кожній сфері життєдіяльності психолог може знайти собі застосування, але є сфери, де ефективно працюють «свої» фахівці, які претендують навіть на розгляд і вирішення тих проблем, які можна віднести до традиційно психологічних. До таких сфер можна віднести наступні:
- література і мистецтво: кожен серйозний письменник за своїм призначенням вже є людинознавцем і тут конкуренція з боку психологів йому особливо не загрожує. Творець в літературі і мистецтві в порівнянні з психологом володіє важливою перевагою (хоча ця перевага іноді і перетворюється на недолік). Він, наприклад, більшою мірою використовує інтуїцію і відчуття, що дозволяє йому зрозуміти та пережити те, що майже недостуне багатьом психологам, що покладаються лише на традиційні і часто дуже недосконалі засоби (тести, опитувальники, анкети). Не випадково багато видатних психологів (особливо в останні десятиріччя) закликають сміливіше засвоювати та використовувати методи герменевтики, що ґрунтуються на розумінні та переживанні іншої людини. Правда, іноді все-таки необхідно провести об'єктивне дослідження, використовуючи тести та опитувальники;
- сфера релігії, куди психологи часто самі не ризикують втручатися: дуже делікатною є сфера віри, надії та ідеалів, а також сфера забобонів на певні людські бажання. Проте деякі філософи та навіть психологи намагаються зрозуміти психологічні основи віри, що і дозволяє іноді виділяти в якості окремої сфери психологію релігії (В.П.Москалець). Це, звичайно, не схвалюють не тільки священики, але і багато віруючих людей, оскільки це своєрідне досягнення на святині;
- сфера філософії. Проблема співвідношення душі і тіла неабиякою мірою якраз філософська і багатьох найвідоміших філософів, що намагалися осмислити цю проблему, самі психологи вважають своїми колегами. Очевидно, що найвідоміший філософ Р. Декарт сам себе більше вважав математиком, хоч фактично був не тільки видатним філософом і психологом, але і фізіологом. Усе це свідчить про те, як складно залишатися в межах якоїсь однієї науки (наприклад, психології), коли намагаєшся розв’язувати справді складні проблеми життя людини.
Але є і ще один важливий аспект взаємовідношення психології і філософії. Деякі психологи вважають, що сама психологія не може визначити свою мету, і тому вона змушена звертатися до філософії. Зокрема, відомий психолог Г. Мюнстерберг пише в своїй книзі «Психологія і вчитель» про те, що «ніяка наука про факти не може сказати нам, що ми повинні робити. Етика, а не психологія повинна розв`язувати проблеми про ті цілі, до яких виховання повинне вести дитину», й «сама педагогіка виявляється, таким чином, частиною етичного дослідження». «Але етика може говорити нам тільки про цілі та наміри, – продовжує Р. Мюнстерберг. Якщо ж вчитель бажає зрозуміти ті засоби, з допомогою яких мета може бути досягнута, ті факти, з допомогою яких можна впливати на дитину, що формується, він повинен від етики звернутися до психології».
У свій час один з видатних російських педагогів-мислителів З. І. Гессенназвав свою основну працю «Основи педагогіки. Вступ до прикладної філософії», вказавши в самій назві книги нерозривний зв'язок практичної педагогіки з філософією. Він, зокрема, пише: «...Будучи прикладною етикою, теорія етичної освіти врешті-решт перетворюєтсья в етику, що служила їй раніше теоретичною основою... Педагогіка, етика і політика виявляються тісно пов'язаними одна з одною, ніби виростаючими з єдиного кореня. Відірвана від етики і політики, педагогіка засихає, вироджується у вузьку, мало значущу рецептуру. Не випадково всі великі теоретики педагогіки - Платон, Локк, Руссо, Песталоцці, Фіхте, І. Франко - були одночасно і філософами моральності, і політиками».
На жаль, у психології ставлення до філософії та етики дуже неоднозначне, починаючи від визнання зв'язку з філософією і закінчуючи твердженнями про те, що психологія повинна бути «чистою» від етики. Але там, де є проблема, там психолог може знайти можливість для реалізації своєї творчості, а також можливість самому зробити свій етичний та науково-практичний вибір;
- сфера педагогіки. Коли йдеться про «важкодоступність» педагогіки для психології, то йдеться про теоретичний аспект проблеми. У цьому плані ці дві науки і сфери практики були пов'язано найтіснішим чином і повинні взаємодіяти, взаємозбагачуючись. На жаль, часто самі психологи ставляться до педагогів дуже гордовито, звисока, й навіть обгрунтовують таке своє ставлення тим, що, мовляв, ми, психологи, науково обгрунтовуємо роботу педагогів. Педагог зорієнтований на виховання. Але психологи розглядають і етичні проблеми, і проблеми особистісного розвитку, тобто фактично (самі цього не помічаючи) входять у сферу філософії і етики.
Упередженість психологів щодо педагогів робить сферу педагогіки «малодоступною» для вивчення (і розуміння) і для співпраці. Свого часу У. Джеймс писав про те, що «психологія - наука, а викладання - мистецтво» і що «науки ніколи не виробляють прямо з себе мистецтво».
Психологія в освіті хоч і повинна враховуватися, але вона не «диктатор», оскільки життя педагогів і дітей зумовлене соціально-педагогічними умовами, що визначають і психологічні закономірності розвитку особистості. Співвідношення педагогіки і психології є складними та неоднозначними, оскільки реально і педагоги, і психологи намагаються вирішувати дуже близькі проблеми, пов'язані з формуванням повноцінних громадян суспільства. Можна лише дуже умовно розвести сфери докладання зусиль педагогів і психологів у вирішенні найскладніших проблем виховання нових поколінь. Традиційно педагоги більше працюють з класом, а психологи більше зорієнтовані на індивідуальні підходи до виховання особистості дитини. Хоч реально і педагоги використовують метод індивідуальної роботи, і психолог працює з цілим класом. Щоб якось зміцнити лінії співробітництва психологів з педагогами, у психології виник навіть особливий напрям - педагогічна психологія;
- соціологія. Останніми роками в Україні з'явилася ще одна близька для психологів професія - соціальний педагог, головною метою роботи якого є створення освітньо-виховного середовища (не тільки шкільного, але і мікросередовища району мешкання дітей) для повноцінного розвитку особистості дитини. У цивілізованих країнах Заходу ця професія вважається навіть важливішою і впливовішою, ніж традиційна робота психолога чи педагога.
Соціологіябільше орієнтована на дослідження громадської думки на рівні великих груп людей, де думка однієї (конкретної) людини розглядається лише як одна з одиниць суспільної маси (контингенту, електорату з менталітетом тощо). Психологія ж більше зорієнтована на дослідження конкретної особистості чи на дослідження певних груп, наприклад, в соціальній психології. Проте і в психології виділяється поняття «колективний» або навіть «соціальний суб'єкт»; де окрема особа ніби втрачається і у цьому значенні, психологія (зокрема, соціальна психологія) ніби зливається з соціологією. І знову виникають непрості відношення між різними (хоч і близькими науками) за розділ сфер діяльності.
Отже, психолог просто приречений на пошук спільної мови з представниками різних наук і сфер життєдіяльності суспільства та окремого індивіда, але найгострішою є проблема пошуку взаєморозуміння і співпраці щодо суміжних наук і сфер життєдіяльності.
Отже, одним з важливих напрямів діяльності практичного психолога є психопрофілактична і психогігієнічна робота у різних типах організації. Він застосовує свої професійні знання, уміння та навички у сферах освіти, охорони здоров’я, бізнесу, реклами, менеджменту, наданні психологічної допомоги сім’ї та ін. Малодоступними сферами діяльності практичного психолога є література і мистецтво, релігія, філософія, педагогіка тощо.
Запитання. Завдання.
1. Охарактеризуйте зміст профілактичної діяльності психолога.
2. Які основні засоби збереження психічного здоров’я людини?
3. Які особливості діяльності практичного психолога у сфері бізнесу, реклами і менеджменту?
4. Охарактеризуйте особливості психологічної допомоги сім’ї.
5. Які є доступні сфери діяльності практичного психолога?
