Професійна і непрофесійна практична психологія

Оскільки йдеться не лише про вибір психологічної науки, а саме – про вибір професії психолога,правомірно задати запитання: чим принципово відрізняється психолог-професіонал від психолога-любителя? Проблема полягає в тому, що і на любительському рівні багато людей (і навіть підлітки) надають один одному допомогу у розв’язанні життєвих проблем і часто роблять це достатньо ефективно. Ось і постає запитання, навіщо ж тоді потрібні спеціалісти- психологи. Таке запитання може стати значущим для майбутнього психолога. Наприклад, студент на різних етапах своєї освіти запитує себе: «Чи можу я вважати себе психологом чи ще ні?». Цікаво, що іноді ми зверталися з таким запитанням не тільки до студентських аудиторій, але і до аудиторій вже працюючих фахівців, що навчаються на курсах підвищення кваліфікації: «Хто вважає себе психологом, підніміть руки». Іноді декілька рук все-таки підіймалися. Все дуже непросто.

Умовно можна виділити наступні принципові відмінності психолога-професіонала від «психолога-любителя»:

По-перше, фахівець, володіє систематизованими, узагальненими уявленнями про психіку та особистість і, зокрема, про умови, закономірності та механізми їх функціонування і розвитку. У любителя можуть бути достатньо обширні, але несистематизовані та неглибокі психологічні знання. Він хоч і придбав собі безліч книг і навіть прочитав їх, але часто не має загального уявлення, хоч може «пишатися» в різних компаніях своїми пізнаннями та ерудицією.

На жаль, величезну кількість різноманітних, але не систематизованих знань можна порівняти зі звалищем, де кожна окрема банка-пляшечка, навіть по-свому красива, але разом вони є купою непотребу, яким складно користуватися у розумінні та розв’язанні життєвих проблем. Навіть окреме, конкретне психологічне знання часто залишається таким, що не зрозуміле до кінця, поки воно не буде співвіднесене з іншим знанням, і особливо це важливо у психології, де, порівняно з іншими науками, ще дуже далеко до повної чіткості і зрозумілості. Тому фахівець-психолог просто змушений мати узагальнене орієнтування в багатоманітному і проблемному психологічному знанні (а не просто знати окремі випадки і явища, забавні історії і факти, а також правильно вимовляти деякі екзотичні прізвища відомих авторів).

По-друге, фахівець спирається на метод наукового пізнання, що дозволяє йому не тільки орієнтуватися у різноманітних наукових проблемах, але й уміти знаходити їх для себе там, де любитель їх просто не здатний побачити. Без методу наукового пізнання психолог, навіть, коли він володіє систематизованими знаннями, часто є безсилим що-небудь зрозуміти у проблемах навколишнього світу. Знання неначебто і є, але допомогти вони ніяк не можуть. Це чимось нагадує ситуацію з тими молодими юнаками («качками»), які вважають, що для життєвого успіху важливо накачати свої м'язи, а там буде видно. У підсумку виходить, що сила без розуму так і залишає цих юнаків, у кращому разі, охоронцями і шестірками босів.

Ерудована людина лише володіє різними знаннями, але нездатна (без наукового методу) використовувати їх для професійного розв’язання психологічних проблем. Завдання вищої освіти полягає не в тому, щоб зробити людину розумнішою, але в тому, щоб зробити її розум культурнішим, ушляхетнити його засвоєнням методу наукового знання, навчити його науково ставити запитання і спрямовувати його на пошук відповіді. Метод наукового пізнання використовується фахівцем відносно самого себе, і до своєї науково-практичної діяльності, що складає основу для його бачення себе з боку (тобто професійної рефлексії). Це є методологічна основа діяльності психолога.

По-третє, фахівець використовує спеціально розроблені у психології засоби – методики та методи. Ці методи повинні бути науково обгрунтовані та перевірені у практиці конкретних видів діяльності, спрямованих на досягнення певної мети – наукової, діагностичної, розвивальної. Методика розширює можливості дослідника (емпірика, теоретика) і практика. Якщо любитель в основному спирається на свої наявні таланти (шарм, досвід, інтуїцію тощо), то фахівець у разі потреби компенсує можливу відсутність у себе певних талантів вдало вибраною методикою. Наприклад, за природою нецікавий, тобто недостатньо яскравий у спілкуванні, психолог повинен справити враження на аудиторію, встановити з нею емоційно-довірливий контакт або просто сподобатися цій аудиторії. Коли наявних талантів і здібностей у нього для цього явно недостатньо, і тоді він вибирає якусь цікаву ігрову процедуру, інтригуючу вправу або розказує якусь цікаву історію. Після цього аудиторія може навіть позитивно оцінити такого психолога: «Який же він цікавий (веселий, привабливий тощо).

Звичайно, і любитель використовує різні методики, взяті з доступних книг, але часто ці методики використовуються необгрунтовано - це швидше гра у психологію. А ось для фахівця важливо вибирати методики, що відповідають поставленим завданням. Але для цього він повинен орієнтуватися у всьому різноманітті наявних психолого-педагогічних засобів роботи з різними групамиклієнтів.

По-четверте, на психолога-професіонала покладається особлива відповідальність за результати своєї діяльності. Любитель», допомагаючи своїм знайомим, звичайно бере всю відповідальність на себе (і багатьом людям це подобається, оскільки знімає відповідальність з них самих). Завдання професіонала складніше - поступово формувати відчуття відповідальності у своїх клієнтів. Це не всім подобається, що значно ускладнює діяльність справжнього психолога.

По-п’яте, психолог-професіонал підтримує зв'язок з своїми колегами, а також - з колишніми одногрупниками, викладачами, з суміжними фахівцями та ін. Це дозволяє йому постійно бути ознайомленим з новинами у психології, обмінюватися досвідом завдяки діяльності психологічних професійних співтовариств і через неформальні контакти, зрештою, просто одержувати морально-емоційну і професійну підтримку та допомогу у разі невдач і труднощів. Природно, що всього цього позбавлений психолог-любитель.

По-шосте, у психолога-професіонала є диплом про вищу психологічну освіту. Не дивлячись на те, що ця відмінність, здавалося б, є формальною (справді, деякі професіонали можуть поступатися у багатьох позиціях навіть любителям), але для більшості клієнтів дуже важливо, хто їх консультує, справжній психолог чи несправжній. Отримання диплому вимагає певних зусиль від студента, і зовсім задарма рідко кому дістається. Диплом служить ознакою професіоналізму.

По-сьоме, психологу-професіоналу притаманний особливий професійний такт і дотримання професійно-етичних норм. Любитель часто невихований, у розмові перебиває іншу людину і, головне, позбавляє її права самостійно вирішувати свої проблеми (головне гасло «ефективного» любителя – «Будь спокійний! Покладися на мене!»... «Але і не заважай, не супереч мені!»...). Завдання ж професійного психолога – створити умови для самостійного вирішення клієнтом своїх життєвих проблем і труднощів, а в ідеалі – навчити його взагалі обходитися без психолога як би важко це не здавалося. Саме у цьому виявляється справжня пошана до особистості клієнта, що грунтується на вірі в його власні можливості бути суб'єктом вирішення своїх проблем. Недаремно, ще з давніх-давен говорили: «Важливо не просто нагодувати голодного рибою, важливо самого його навчити ловити рибу».

По-восьме, дипломований психолог здатний до професійного розвитку і саморозвитку. Звичайно, і любитель купує і читає книги з психологіюї, але його саморозвиток часто носить безсистемний характер, хоч старанності та бажання може бути достатньо багато. А ось психолог-професіонал повинен уміти не просто мобілізуватися для самостійного засвоєння знання чи нової методики, але робити це осмислено, цілеспрямовано і, головне, систематично. Досвід показує, що кращою умовою справжнього професійного саморозвитку є захопленість якоюсь ідеєю. І тоді виявляються справжні чудеса: книга, яку раніше не міг прочитати протягом двох-трьох місяців, раптом засвоюється буквально за один-два вечори.

По-дев’яте, психолог-фахівець дотримується професійної психогігієни праці. Перед любителем звичайно не постає проблема збереження свого здоров'я у наданні іншим людям психологічної допомоги, адже це не є основною справою любителя, і він просто не встигає виснажитися емоційно і психічно (хоча і у любителів бувають винятки). А психолог іноді за одну півторагодинну консультацію може виснажитися так, що на відновлення сил будуть потрібні декілька годин, а то й доби. На жаль, в самій психології (і в медицині) проблемою збереження психічного здоров'я психологів надається недостатньо уваги. Тому сам психолог-професіонал просто змушений бути психотерапевтом для самого себе, інакше є ризик самому виявитися пацієнтом відповідних установ. Йдеться не тільки про психічне здоров’я, але і про фізичне. Ставлення психолога до свого здоров'я в цілому надзвичайно важливе з професійної точки зору. Підтримка доброї фізичної форми робить психолога працездатнішим і стійкішим у різних стресових ситуаціях, яких в його професійній діяльності чимало. Психолог, хоче він того чи ні, часто виступає для тих, з ким працює, деякою «моделлю оптимальної людини», на нього орієнтуються, отже, у цьому плані він повинен відчувати відповідальність.

І нарешті, по-десяте, важливою характеристикою психолога-професіонала є обережне і критичне ставлення до традиційно використовуваних і нових методів, що претендують часто на те, щоб вважатися психологічними, але орієнтуються на системи уявлень, що найчастіше тією чи іншою мірою є популістськими, антинауковими, антиморальними. Йдеться про астрологію, хіромантію, діанетику та ін. Це не означає, що ці напрями неварті уваги психолога; навпаки, знати суть цих (і багатьох інших) підходів потрібно – хоча б через те, що вони складають значну частину сучасної міфології і часто включені в індивідуальні уявлення та мову клієнтів. Крім того, у практиці езотеричних і містичних напрямів виникають явища, які потребують психологічного пояснення, але поки що його не знаходять. Не випадково, багато психологів надають серйозну увагу особливим станам свідомості.

Професійна психологія, яка тривалий час боролася за визнання своєї науковості, повинна утримувати чітко визначеним свій предмет і наукові критерії аналізу психологічних явищ. Навіть, якщо визнати існування непізнаних психологічних явищ у трактуваннях перерахованих (і багатьох інших) ненаукових підходів, психологи повинні володіти відчуттям власної (професійної і наукової) гідності. Проблеми виникають тоді, коли у частини клієнтів вже сформувалося переконання в тому, що добрий психолог – це неодмінно «майже астролог» або «майже парапсихолог». По-перше, в роботі з такими клієнтами зовсім не обов'язково критикувати перераховані навколонаукові напрями (клієнт-пацієнт просто образиться і піде). По-друге, психологу було б непогано трохи краще самому познайомитися з цими напрямами (щоб швидше знаходити спільну мову з клієнтом, а потім більш природньо переходити до власне психологічних проблем і відповідних науково-практичних методів роботи). По-третє, якщо психолог (або студент-психолог) все таки відчує, що, наприклад, астрологія йому ближча і зрозуміліша, то краще не обманювати самого себе та своїх клієнтів і колег, а просто піти зі сфери психології і чесно назватися астрологом. Психолог-астролог – це вже не просто любитель, він ближчий до звичайного шарлатанства і, що ще страшніше, до самообману.

Фахівець повинен знати межі своєї професійно-психологічної компетентності та утримувати предмет психології, вміти відрізняти у своїй діяльності позицію психолога-професіонала від інших позицій (поета, художника, філософа, релігійного мислителя і ін.), які безперечно мають право на існування, але не мають права втручатись у професійну діяльність психолога.

Природно, повною мірою відповідати всім характеристикам справжнього психолога-професіонала можуть навіть далеко не всі реально працюючі психологи-фахівці. Зрештою, деякі психологи-любителі все-таки можуть наближатися до справжніх професіоналів. Дані відмінності були виділені умовно і є швидше орієнтиром для професійного саморозвитку психолога, що прагне до свого життєвого, психологічного досвіду додати знання і досвід психологічної науки і практики.

Професіоналізаціявзагалі, і становлення психолога-професіонала зокрема, є тривалим та суперечливим процесом. Професіоналізм грунтується на професійних знаннях і професійних уміннях та навичках, між якими існують досить складні співвідношення. Знання частіше носять усвідомлений характер (і тому вони отримуються набагато швидше). А ось уміння – менш усвідомлювані та вимагають тривалішого часу для їх вироблення. Спочатку уміння освоюються на рівні свідомості (хоч фахівець-початківець ще не володіє справжнім умінням, але він вже знає, як треба працювати).

Із засвоєнням вміння все менше усвідомлюється та все більше автоматизується, адже неможливо кожного разу задумуватися над всіма своїми діями і конкретними операціями. Тому дуже часто доброму фахівцеві складно пояснити, як і чому йому так добре вдається розв’язувати професійні проблеми. Але іноді необхідно все-таки задумуватися над своєю діяльністю (наприклад, щоб удосконалювати її) і тоді виникає проблема поєднання усвідомленого знання з неусвідомлюваним умінням, що вимагає по-новому усвідомити те що вже засвоєно.

Постійний роздум про самого себе і свою діяльність складає основу професійної рефлексії і багато в чому визначає рівень творчості та саморозвитку професіонала-психолога. При цьому, краще за все ця проблема розв'язується тоді, коли професіонал починає сам комусь пояснювати, як краще працювати, тобто займається викладанням або наставництвом. Мабуть, тому Е.А. Клімов вважає вищим рівнем розвитку професіонала рівень наставництва, коли фахівець не просто добре сам працює, але і здатен передати свій кращий досвід іншим фахівцям. Але при цьому фахівець і сам продовжує свій розвиток (продовжується його професіоналізація), оскільки, пояснюючи щось іншим, він починає краще все розуміти. І це є своєрідним парадоксом професіоналізації.

Психолог-професіонал повинен бути готовий не тільки до труднощів встановлення стосунків з клієнтами (а також колегами, адміністрацією, замовниками та ін.), але і до внутрішніх труднощів, пов'язаних з власним професійним становленням та подоланням об’єктивних криз професійного зростання.Лякатися цих криз не слід, адже тільки долаючи якусь складність, можна розраховувати на справжній власний розвиток не тільки як професіонала, але і як особистості. Необхідно реалізувати цей шанс для розвитку, адже кризи, на жаль, іноді ламають людину. Кризи не треба боятися, до них треба готуватися, а вже коли вона наступила, треба змобілізувати усі сили, щоб подолати її та мати при цьому неабияке задоволення.

Що може стати на перешкоді для повноцінної самореалізації у психологічній професії? Е.А. Клімов виділив, наступні основні забобони про працю психолога:

По-перше, це ідеал «легкої праці». Таким ідеалом, наприклад, може стати образ психолога, що не докладає ніяких зусиль у своїй роботі (тоді запитання, навіщо йому потрібні здібності, уміння), не напружуючи свою пам'ять (навіщо тоді знання і способи орієнтування у світі науки), не переживаючи і не хвилюючись за результат діяльності (навіщо тоді потрібні почуття). Саме здатність переживати, мучитися (муки творчості), ризикувати, мобілізовувати свою волю відрізняє людину від машини, від робота. Але все це вимагає необхідних зусиль.

По-друге, це прагнення зменшити рівень невизначеності (наївний антиентропізм), що виявляється у тенденції все розкладати по порядку і перетворювати складні об'єкти та явища у прості (і навіть примітивні) схеми. Але коли все буде розкладено по поличках, у всьому створено примусовий порядок, будь-яка ініціатива, будь-яка творчість руйнують цей порядок. Власне, творчість значною мірою і є рух «не в ногу», відмова від стереотипу – тобто від звичного бачення порядку речей.

Будь-яка жива система (у тому числі психологічна), разом з тенденцією до самозбереження, прагне розвитку, знаходиться в русі, а співвідношення між частинами цієї системи мінливі та суперечливі. Саме це забезпечує людині проживання справжнього життя з його проблемами і труднощами, радощами і невдачами. Тому праця психолога не зводиться до того, щоб у всьому виявляти та усвідомлювати лад. Завдання психолога цікавіше – допомагати іншій людині знаходити суперечності життя (включаючи і суперечності власної душі) та використовувати енергію цих суперечностей для саморозвитку.

По-третє, душевна сліпота, що виявляється у нездатності співпереживати іншій людині». Оскільки психіка безпосередньо не спостерігається, психологу доводиться спостерігати за зовнішніми проявами і висловами, за аналізом різних обставин складати правдивий образ іншої людини. Дуже часто психолог спирається не тільки на свої методики (тести, опитувальники), але й на дані бесід, спостережень, на свою здатність зрозуміти та пережити проблеми даної людини, при цьому, як стверджує М.Савчин, любов – це царська дорога до душі іншої людини.

По-четверте, це презумпція переваги вченого над практиком, коли ті, що вважають себе вченими, починають вчити практиків, хоч останні часто мають набагато більший (і навіть узагальненіший) досвід розв’язання людських проблем. Насправді йдеться лише про взаємозбагачення психологічної науки і психологічної практики. Багато видатних психологів, вихідці зпрактики. Історія підтверджує, що в радянській Росії, де тривалий час деякі напрями психологічної практики були під забороною (як «непотрібні»), багато психологів, самі вимушено ставали теоретиками і дослідниками, одночасно відносились до практики з великою повагою та надією. Так, у 20-ті і на початок 30-х рр., коли в РРФСР активно розвивався такий практичний напрям, як психотехніка (так тоді називалася психологія праці), а її успіхи були високо оцінені світовою психологічною спільнотою. Багато сучасних вітчизняних психологів про це можуть тільки мріяти. Справжня наукова психологія шанобливо ставиться до практики.

Але професія психолог – це більше, ніж професія. У 70-тих роках ХХ ст. психологів готували в основному в університетах і давалася їм універсальна освіта, тобто крім чистої психології читалося багато курсів з інших дисциплін (біологічних, математичних, філософських, соціологічних та ін.). Головна ідея такої універсальної підготовки психолога - формування фахівця, здатного орієнтуватися у всьому розмаїтті проблем навколишнього світу і на цій основі краще розуміти проблеми людей, що працюють у різних сферах виробництва і проявляють себе у різних сферах життєдіяльності.

Мабуть, найнебезпечніше для психолога – перетворитися на вузького фахівця, здатного лише використовувати окремі методики або уміти читати лише конкретні курси і спецкурси, але не розуміти, що відбувається у навколишньому світі. Відомий американський соціолог Р. Міллс писав про те, що саме суспільні проблеми часто лежать в основі особистих турбот і труднощів багатьох людей, тому «...завдання ліберальних інститутів, як і завдання широкоосвічених людей, полягає в тому, щоб постійно перетворювати особисті проблеми людей у суспільні проблеми і розглядати суспільні проблеми під кутом зору їх значущості для життя індивідів».