Проблеми соціальної роботи з людьми похилого віку

 

Соціальна робота з людьми похилого віку є важливим напрямком та складовою системи соціального захисту населення. Значний обсяг допомоги та підтримки зазначеній категорії громадян здійснюється безпосередньо установами та закладами, що підпорядковуються Міністерству соціальної політики України. Ось чому особливої уваги заслуговують питання, пов’язані із особливостями соціальної роботи з людьми похилого віку, особливо з огляду на тенденції у демографічній ситуації держави.

 

Варто зазначити, що серед актуальних проблем соціально-демографічного розвитку нашої країни неабияке місце займають питання, пов’язані із постарішанням нації, збільшенням частки людей похилого та престарілого віку до загальної кількості населення, а також загострення соціальної, економічної, соціально-психологічної та ін. проблематики даної категорії. Подібними тенденціями характеризуються і демографічні показники й інших європейських

 

країн. Тому проблеми суспільного становища, ролі та місця в структурі соціальних відносин, соціального обслуговування та піклування, медико-соціальної реабілітації літніх людей мають виключне значення як в нашій державі, так і в усьому світі.

 

Відомо, що існує ціла низка наук, в межах яких вивчаються процеси протікання старості та різноманітні особливості літніх людей. Зокрема, це – геронтологія, її основні та суміжні галузі: геріатрія, геронтогігієна, геронтопсихологія та ін. Власне, і наукові доробки стосовно дослідження старості і старіння відповідно носять медичний, біологічний, валеологічний, рідше – соціально-психологічний характер. Зокрема, відомими дослідниками зазначеної проблематики у вітчизняній геронтології були такі відомі вчені, як М.М.Амосов, О.О.Богомолець, І.В.Давидовський, І.І.Мечников, В.В.Фролькіс, Д.Ф.Чеботарьов та інші.

 

Так, видатний вчений, геронтолог І.В.Давидовський розділяв поняття «старість» і «старіння», причому, він підкреслював, що ніяких визначених «дат» настання старості немає, а біологічний та календарний вік людини часто не співпадають. Процес старіння, за І.В.Давидовським, розвивається хвилеподібно і нерівномірно як в часі, так і в локалізації по органам людського організму. Детермінується цей процес спадковістю і реактивністю, а також зовнішніми чинниками, зокрема, оточенням.

 

Вагомий внесок у становлення вітчизняних соціально-психологічних уявлень про людей літнього віку було здійснено у 70-ті роки завдяки виходу у світ книги М.Д.Александрової «Соціальна та психологічна геронтологія», в якій наголошувалось на пріоритетності розгляду не стільки особливостей самого процесу старіння, скільки на фокусуванні уваги на особистості людини похилого віку. Подібні думки у сучасних джерелах підтримують і розвивають такі автори, як О.В.Краснова, О.Г.Лідерс, Є.І.Холостова та інші [131 та ін.].

 

Згідно з класифікацією Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я особи у віці від 60 до 74 років відносяться до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 років – старих, а 90 років і старші – довгожителів. На практиці людьми похилого віку в Україні вважаються люди, що досягли 55 – 60 років (строку виходу на пенсію згідно Закону України ―Про пенсійне забезпечення ―). Загалом, більшість авторів, доходять думки про те, що процес старіння у різних людей протікає по-різному і залежить від цілої низки чинників - біологічних, психологічних, екологічних, соціальних; способу та рівня життя; умов праці та відновлення; становища в сім'ї; особистого ставлення до вікових змін тощо.

 

Але, не дивлячись на відмінності у протіканні зазначених вікових змін, загальновизнаними є наступні проблеми літніх людей:

 

- розрив основних соціальних зв’язків, зумовлений зниженням соціальної активності, працездатності, виходом на пенсію, віддаленням від батьків дорослих дітей, звуженням інтересів, кола спілкування тощо;

 

- проблеми, пов’язані зі здоров'ям (включаючи матеріальні та психологічні аспекти, неможливість самообслуговування), наближенням (переживанням) смерті;

 

- соціально-психологічна та ціннісна дезадаптація в суспільстві внаслідок зміни сучасної системи цінностей (включаючи ідеологію, мораль та ін.), зниження рівня толерантності особистості, втрати близьких, і як наслідок, – самотність, самоізоляція, проблеми у спілкуванні;

 

- зміна соціального, економічного статусу (престижність особистості, погіршання матеріального становища, збільшення залежності від інших тощо);

 

- проблеми організації вільного часу та відпочинку;

 

- переживання відсутності життєвої перспективи та інші психологічні проблеми особистості.

 

Особливе місце серед проблем літніх людей в аспекті соціальної роботи займають також проблеми «ейджизму» та жорстокого ставлення до представників даної вікової групи з боку деяких представників суспільства.

 

Ейджизм розглядається авторами як «дискримінація за віком і означає негативне або принижуюче ставлення до будь-якої вікової групи» [108, с.107]. Хоча, як зазначають автори, найчастіше йдеться саме про неналежне ставлення до представників похилого віку. Не можна не погодитися з точкою зору західних психологів, що переважна орієнтація сучасного суспільства на молодих і є проявом ейджизму. Причому, в цьому контексті існує й інше визначення ейджизму як демонстрація власної сили через вікові взаємини. Варто зазначити, що українському менталітетові завжди було притаманне поважливе ставлення до осіб літнього (старшого) віку, однак, внаслідок прискореного поширення глобалізаційних та інформаційних міжкультурних процесів, доводиться визнавати, що подібне негативне ставлення до старших присутнє і в нашому сьогоденні.

 

Близька до ейджизму і проблема вияву жорстокості до літніх людей. Причому, виділяють декілька різновидів подібного ставлення: фізичну жорстокість (побиття, погрози, сексуальне насильство тощо); психологічну жорстокість (словесні образи, формування страху і боязні, ізоляція, здирництво, грубість, безжалісність та ін.);

 

експлуатація – економічна жорстокість (відмова в утриманні, підтримці, обмеження

 

доходів, крадіжки грошей, незаконне відбирання помешкань, нанесення ущербу тощо); порушення прав; зневага та інші.

 

Зрозуміло, що наведений перелік проблем не є вичерпним. Але і зазначені групи негараздів переконливо свідчать про те, наскільки складно літній людині адаптуватися до нових для неї (пов’язаних з віковими соціалізаційними процесами) умов існування. Ось чому соціальна робота з особами похилого віку є досить складною, напруженою діяльністю, від ефективності якої значною мірою залежить нормальне існування та продовження життя людини.

 

Слід зазначити, що у суспільстві існують усталені роками форми і методи соціальної роботи з вище означеною категорією. Зокрема, умовно їх можна поділити на такі групи:

 

1. Матеріальне забезпечення, яке включає пенсії та грошову допомогу.

 

2. Натуральна підтримка у вигляді продуктів харчування, палива, медикаментів, засобів гігієни, організації гарячого харчування тощо.

 

3. Покращення соціальних умов завдяки наданню соціальних послуг вдома та в стаціонарних установах.

 

4. Психолого-соціальна підтримка у вигляді консультацій різного характеру, організації культурного дозвілля тощо.

 

Відмітимо, що у літературі немає чітко сформульованих поглядів і розробок, що характеризують соціально-психологічні особливості соціальної роботи з певною категорією взагалі, і з людьми похилого віку, зокрема. Зупинимося більш детально на соціально-психологічних засадах надання різних видів послуг літнім людям.

 

Перш за все, звернемося до законодавчого визначення понять, що розглядаються. Згідно ст. 3 Закону України «Про соціальні послуги» психологічні послуги визначаються як «надання консультацій з питань психічного здоров'я та

 

поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад тощо» [7, ст. 3].

 

Як бачимо, нормативне визначення соціальних і психологічних послуг включає в себе такі основні форми і методи, як консультацію, регулювання процесу міжособистісної взаємодії, психодіагностику, медико-соціальну та психологічну реабілітацію, сприяння в адаптації та ін. Зазначимо, що усі ці форми соціально-психологічної допомоги можуть надаватися у спеціалізованих відділеннях територіальних центрів обслуговування одиноких непрацездатних громадян, геріатричних будинках-інтернатах, центрах по організації дозвілля, інших

соціальних службах для осіб похилого віку. Спробуємо деталізувати деякі з перерахованих видів соціально-психологічних послуг.

 

Методи психодіагностики, на нашу думку, слід дуже обережно використовувати по відношенню до людей похилого віку, оскільки для багатьох з них заповнення бланків і діагностичних форм є досить складним заняттям і може призвести до втоми, роздратування, небажання брати участь у спеціальних процедурах. Доречним буде з діагностичною метою використання методів спостереження, вивчення документів, застосування менш громіздких та складних для сприймання та розуміння методик.

 

Одним із таких, що є найбільш уживаним, на нашу думку, є метод соціально-психологічної консультації. Причому, можуть здійснюватися різні види консультативної допомоги: сімейне консультування (для сприяння вирішення проблем у сім'ї, родині), індивідуальне консультування (для пом’якшення особистісних, проблем вікового розвитку, зокрема, переживання вікової кризи тощо), за потреби, - професійна консультація та ін. Різні види консультування допомагають розвивати у літніх людей здатність більш адекватно та повно сприймати себе та інших, змінювати та робити більш гнучкою систему внутрішньо особистісних переживань і міжособистісних відносин. Практики називають наступні проблеми, з якими літні люди звертаються до психологів: вплив соматичних захворювань на життєдіяльність престарілої людини, різні прояви психоемоційних станів (страхи, тривога, депресія, апатія), смерть близької людини, переживання самотності, проблеми між поколінних взаємин, конфлікти, проблеми виховання внуків та ін.

 

Ще одним методом для покращання міжособистісних стосунків може бути тренінг, як активний і дієвий соціально-психологічний вплив, спрямований на зняття наслідків різноманітних психотравмуючих ситуацій, міжособистісної напруги, поліпшення навичок спілкування, формування особистісних передумов для допомоги в адаптації та ін. Тематика тренінгів може стосуватися різноманітних проблем і ситуацій, в залежності від наявної діагностованої проблематики.

 

Не менш дієвою формою соціально-психологічної допомоги людям старшого віку є реабілітація. В загальному розумінні соціальна реабілітація – це комплекс соціально-економічних, медичних, юридичних, професійних та інших заходів, спрямованих на забезпечення необхідних умов існування та залучення означених груп до повноправного життя в суспільстві. Медична форма реабілітації передбачає надання послуг лікувального характеру, проведення бесід щодо здорового способу життя, особливостей харчування літніх людей, придбання різноманітних пристроїв,

що допоможуть у пересуванні тощо. Звичайно, не менш важливою умовою соціальної реабілітації престарілих у сучасний період переходу до ринкових відносин стає і підтримка рівня життя за рахунок підвищення розмірів пенсій як за рахунок держави, так і за рахунок інших джерел. Зауважимо, що для повноцінного життя літніх людей, для підвищення ефективності їх медико-соціальної реабілітації, необхідна гуманістична установка суспільства на максимально тривале забезпечення соціальної активності літніх людей, а також на покращення матеріального становища означених груп.

 

Процеси реабілітації і адаптації особистості до життя в старості можуть протікати, принаймні, у двох основних формах, - активній і пасивній. У першому випадку йдеться про так звану «активну старість». Її проявами можуть бути:

 

Творча старість – настає тоді, коли люди йдуть на заслужений відпочинок, і, відійшовши від професійної діяльності, продовжують брати участь у суспільному житті, вихованні молоді, займаються посильною працею. Тобто вони живуть повнокровним життям, не відчуваючи будь-якої неповноцінності.

 

Соціальна пристосованість – цей тип відрізняється гарною соціальною і психологічною адаптацією. Але енергія цих пенсіонерів спрямована, головним чином, на влаштування власного життя – матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги і самоосвіта. Тобто на те, на що раніше їм бракувало часу.

 

Сімейна старість – тип, в якому переважають жінки. Люди знаходять головне застосування своїх сил в родині. Оскільки домашня робота невичерпна, їм ніколи нудьгувати. Проте, задоволеність життям у них буває нижче, ніж у представників попередніх двох типів.

 

Зміцнення здоров’я – до цього типу відносяться люди, сенсом життя яких стає турбота про зміцнення власного здоров’я, що не тільки стимулює достатньо різноманітні форми активності, але й дає певне моральне задоволення. Однак, ці люди часто схильні перебільшувати значення своїх справжніх і фіктивних хвороб. Вони також можуть характеризуватися підвищеною тривожністю.

 

У випадку, коли людина не проявляє належної соціальної та соціально-психологічної активності, говорять про розвиток так званих «пасивних» форм прояву старості, а саме:

 

Агресивний тип – сюди можуть бути віднесені буркотливі престарілі, незадоволені станом оточуючого світу. Вони часто критикують всіх і все, окрім самих себе, усіх повчають і тероризують навколишніх нескінченими претензіями.

 

Зневірений тип – це люди, які самотні і сумні, зневірені в собі і у власному житті. Вони не бачать ніякого позитиву, іноді звинувачують себе за дійсні та

фіктивні втрачені можливості, не здатні позбутися сумних спогадів про життєві помилки, що робить їх глибоко нещасними. Ці люди бувають дуже вразливими, часто ображаються.

 

На жаль, подібна пасивна старість зумовлює небажані зміни особистості людини, а, отже, і негативні прояви у буденному житті. Знаходячись у безпосередній близькості до своїх онуків чи дітей, інших людей, що стикаються з ними, вони створюють у домі, в побуті, громадських місцях осередки соціальної напруги. Завданням практичних психологів і соціальних працівників є спонукання престарілих до розвитку власної особистості, покращання стосунків із оточуючими, надання допомоги в реабілітації та адаптації.

 

Важлива роль у вирішенні багатьох проблем, пов’язаних їх медико-соціальною реабілітацією літніх людей, належить саме соціальним працівникам, які найчастіше і займаються соціальною роботою з людьми похилого віку. Для успішної соціально-психологічної допомоги літнім людям соціальному працівникові необхідні такі групи умінь і навичок:

 

- Навички індивідуальної роботи: вміння дієво спілкуватись з людьми похилого віку; вміння вислухати літню людину з розумінням та цілеспрямовано; навики створення і розвитку добрих відносин; вміння добитися довіри підопічних; вміння обговорювати гострі проблеми в позитивному емоційному настрої, підтримувати цей настрій; вміння активізувати зусилля людей для вирішення власних проблем.

 

- Навички представництва та посередництва: вміння налагоджувати контакти з різними підприємствами, закладами, установами, організаціями, тощо, які беруть участь у наданні послуг літнім людям; вміння представляти інтереси клієнтів при вирішенні питань, пов’язаних із замовленням чи зверненням підопічного.

 

- Навички оцінювання: вміння аналізувати матеріально-побутовий та психологічний стан підопічного з метою його поліпшення в установленому порядку; вміння оцінювати власну діяльність по наданню допомоги клієнту, і, в разі потреби, активізувати її, чи залучити додаткові ресурси.

 

- Навички активної профілактичної роботи: займати активну життєву позицію у справі виявлення одиноких людей похилого віку, які потребують допомоги і проживають на території району; агітувати за здоровий спосіб життя тощо.

 

Усвідомлення значення проблематики адаптації та ресоціалізації літніх людей

 

у суспільстві спонукало світову громадськість до визначення у 2000 році Принципів

 

ООН стосовно людей похилого віку. Це принципи – незалежності, участі, догляду, реалізації внутрішнього потенціалу та гідності.

 

Реалізація принципу «незалежність» передбачає створення умов для вільного доступу літніх людей до основних благ, до можливості працювати та займатись іншими видами діяльності, що приносить прибуток, до освіти, до безпечних адаптованих умов життя.

 

Принцип «участь» відображає можливість літніх людей бути залученими до життя суспільства, створювати громадські організації тощо.

 

Проблеми соціального забезпечення та захисту реалізуються у принципі «догляд». Передбачається, що літні люди повинні мати доступ до медичного, соціального обслуговування, що дозволить їм підтримувати та відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного благополуччя.

 

Можливість реалізації внутрішнього потенціалу, гідний та безпечний спосіб життя, задоволення права на справедливе поважне ставлення також має забезпечити дотримання відповідних принципів.

 

Врахування перерахованих принципів стосовно людей похилого віку є важливим завданням соціальної роботи в суспільстві, яка проявляється в різноманітних формах. Концепція розвитку соціально-психологічного забезпечення соціальних послуг повинна базуватися на ґрунтовному вивченні проблематики особистості літніх людей в аспекті їх соціалізації. Крім того, не менш важливими уявляються подальші дослідження специфіки професійної взаємодії між соціальними працівниками та клієнтами – особами похилого віку, а також визначення змісту та форм соціально-психологічної підтримки цим людям.

 

Система соціального захисту населення має мережу установ, котрі покликані надавати послуги літнім людям, сприяти їх ресоціалізації та реабілітації. Передусім, це – Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд, управління, комісії, комітети соціального захисту населення місцевих рад та держадміністрацій, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян та відділення соціальної допомоги вдома, будинки-інтернати, санаторії та пансіонати, науково-дослідні інститути, які вивчають проблеми старіння, різноманітні недержавні, громадські організації та фонди.

 

Важливо відмітити, що соціальна робота з людьми похилого віку регламентується цілою низкою нормативних документів, законодавчих актів, положень тощо, що свідчить про значну увагу з боку держави до літніх людей. Наприклад, у Стратегії демографічного розвитку України на період до 2015 року

 

[12] з метою забезпечення гармонізації соціальних відносин між представниками різних поколінь передбачається:

 

формування громадської усвідомленості невідворотності демографічного старіння населення та сприяння його адаптації до цього процесу;

 

виховання дітей та молоді у дусі поваги до громадян похилого віку та їх заслуг перед суспільством;

 

виховання почуття відповідальності у дітей за долю літніх батьків, підвищення престижу сім'ї, в якій живуть кілька поколінь;

забезпечення економічного благополуччя осіб похилого віку;

 

створення умов для реалізації творчого і трудового потенціалу осіб похилого віку;

 

забезпечення рівного доступу осіб похилого віку до засобів збереження здоров'я та активного дозвілля;

удосконалення системи соціального забезпечення осіб похилого віку;

створення умов для реалізації економічної активності осіб похилого

 

віку;

 

розроблення та здійснення заходів, спрямованих на підвищення тривалості самостійного незалежного життя осіб похилого віку;

 

поліпшення координації діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у розв'язанні проблем, пов'язаних із життєдіяльністю осіб похилого віку;

 

здійснення заходів щодо недопущення незаконного обмеження прав працівників, які досягли пенсійного віку;

 

забезпечення безперешкодного доступу та комфортності перебування осіб похилого віку на об'єктах житлового та громадського призначення;

 

вдосконалення мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян (реабілітаційні відділення, відділення денного, тимчасового, стаціонарного перебування) та відділень соціальної допомоги вдома самотнім особам похилого віку;

 

посилення координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, з питань захисту та забезпечення реалізації прав осіб похилого віку.

 

Однак, не дивлячись на велику увагу до літніх людей та турботу про них з боку суспільства та держави, система соціального захисту осіб похилого віку не є досконалою та безпроблемною. Скрутним залишається матеріальне становище

 

представників даної вікової групи, оскільки розмір пенсії (який хоча і постійно зростає) не відповідає реальним потребам людини в умовах зростання цін та підвищення розмірів комунальних платежів. Крім того, літні люди дуже переживають з приводу можливої заміни системи пільг на соціальну допомогу чи відшкодування.

 

Існують проблеми і в самій системі надання послуг літнім людям, зокрема, це - недостатнє фінансування закладів, велике навантаження на соціальних працівників і низький розмір їх заробітної плати, що негативно впливає на якість послуг, що надаються літнім людям, недостатній професійний рівень соціальних працівників та ін.

 

Таким чином, соціальна робота з людьми похилого віку є одним із пріоритетних напрямків діяльності в межах системи соціального захисту. Однак, вирішення проблем літніх людей буде набагато ефективнішим, якщо вони самі будуть проявляти певну активність, створювати групи самодопомоги, клуби за інтересами, брати активну участь у житті держави та суспільства. Інформація про організацію діяльності деяких організацій і закладів, що надають соціальні послуги людям похилого віку в Україні, представлена у додатках Б, В, Г.