Особливості підходів до вирішення проблем бідності в Україні

 

 

Регулювання рівня життя населення є одним із найважливіших завдань будь-якого суспільства. Варто зазначити, що проблема забезпеченості громадян зумовлюється постійною необхідністю задоволення людських потреб та інтересів. А рівень життя і характеризує міру та ступінь задоволення матеріальних та духовних потреб переважно у їх кількісному вимірі. Зазвичай, найважливіше значення у процесі забезпечення громадян достойним рівнем доходів мають два чинники: стан економіки держави та зміст її соціальної політики. Інакше кажучи, економічне зростання держави та впровадження зважених, актуальних соціальних програм виступають реальною основою можливого зростання добробуту народу та подолання проблем малозабезпеченості та бідності. Ось чому виділяють два стратегічних шляхи боротьби з бідністю: 1) відродження національного виробництва та збільшення кількості джерел економічного самозабезпечення громадян (активний аспект); 2) надання ефективної адресної соціальної допомоги бідним сім'ям (пасивний аспект).

 

Як зазначалось вище, бідність в Україні існує у двох основних формах - тимчасова та структурна. Це означає, що особливістю вияву даної проблематики в нашій державі є те, що бідними та/або малозабезпеченими можуть бути не тільки безробітні, а й працюючі. Тобто в наших умовах одним із вирішальних чинників бідності є низька заробітна плата. Крім того, важливе значення має також рівень соціального захисту тих, хто не може з об’єктивних причин самостійно працювати (діти, пенсіонери, люди з функціональними обмеженнями та ін.).

 

Саме на основі врахування вище вказаних чинників і була розроблена та з 2001 року впроваджується Стратегія подолання бідності, затверджена Указом Президента України від 15.08. 2001 за № 637/2001 [14]. Метою програми є зменшення масштабів бідності, підвищення рівня життя населення, а також надання заходам щодо подолання бідності в умовах ринкової економіки упереджувального характеру. Ці заходи повинні забезпечити реалізацію конституційних прав громадян на соціальний захист.

 

Згідно даного документа подолання бідності є довгостроковим стратегічним завданням, вирішення якого залежить від успіху реформ, виконання завдань програм соціально-економічного розвитку країни. Бідність, яка охопила майже третину населення країни, можна подолати лише шляхом поєднання заходів активної соціальної політики з ефективними заходами захисту найбільш вразливих верств населення. Активна соціальна політика повинна бути спрямована на

забезпечення працездатному населенню умов для самостійного розв'язання проблеми підвищення власного добробуту, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю. Стимулювання трудової діяльності як основного джерела доходів населення можливе шляхом збільшення рівня заробітної плати та формування обґрунтованої диференціації оплати праці для того, щоб повноцінна зайнятість гарантувала достатній життєвий рівень.

 

Розвиток підприємництва, підвищення доходів населення сприятимуть становленню середнього класу. Ефективним важелем стимулювання цих процесів повинна стати реалізація Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, регіональних програм розвитку підприємництва. Соціальний захист, у свою чергу, повинен ґрунтуватися на принципах поглиблення адресності та забезпечення матеріальної підтримки непрацездатних громадян, сімей з дітьми, передусім багатодітних, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, пенсіонерів та осіб з обмеженими фізичними можливостями.

 

Зазначена Стратегія боротьби з бідністю реалізовується поетапно.

 

На першому етапі реалізації Стратегії подолання бідності (2001-2002 роки) передбачалось реалізувати ряд заходів для стабілізації рівня життя і усунення найбільш гострих проявів бідності.

 

На другому етапі (2003-2004 роки) мали бути створені передумови для стабільного зростання доходів населення та зменшення рівня бідності.

 

На третьому етапі планується завершити переорієнтацію економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб населення, оскільки на цій стадії діятимуть усі програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування, має зупинитися зубожіння найбільш вразливих верств населення, рівень бідності - знизитися до 21,5 %, а рівень крайньої форми бідності - до 3 %.

 

Щороку Міністерство праці та соціальної політики України здійснює розробку конкретних заходів в межах реалізації Стратегії подолання бідності, де вказуються строки виконання та відповідальні соціальні інституції по кожному з пунктів. Для прикладу наведемо план таких заходів на 2010 рік [13], затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01. 2010 № 25-р. по підрозділам із зазначенням пунктів заходів.

 

І. Підвищення рівня зайнятості населення та розвиток ринку праці

 

1. Забезпечити супроводження розгляду у Верховній Раді України проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення".

 

2. Організувати роботу із забезпечення:

 

- працевлаштування за допомогою державної служби зайнятості не менш як 1081 тис. осіб з числа незайнятого населення та безробітних, залучення до оплачуваних громадських робіт не менш як 410,8 тис. таких осіб.

 

- надання соціальних послуг безробітним, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці та потребують соціального захисту, зокрема шляхом бронювання робочих місць на підприємствах, працевлаштування на робочі місця, створені за рахунок дотацій роботодавцям, та виплату одноразової допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності.

 

- збільшення кількості осіб з числа безробітних, які пройшли курс професійного навчання, зокрема за індивідуальними замовленнями, та стажування на підприємствах та в організаціях.

 

3. Проводити профорієнтаційну роботу серед молоді.

 

4. Продовжити роботу з укладення міжнародних договорів у сфері праці, зайнятості, трудової міграції та соціального забезпечення.

 

5. Інформувати щомісяця громадськість про ситуацію, що склалася на ринку праці.

 

ІІ. Збільшення доходів від трудової діяльності

 

6. Продовжити роботу з упорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери за Єдиною тарифною сіткою.

 

7. Продовжити роботу з упорядкування умов оплати праці працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

 

8. Включити до галузевих і регіональних угод положення про умови зростання фондів оплати праці працівників виробничої сфери та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

 

ІІІ. Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу

 

9. Забезпечити поступове наближення мінімального розміру допомоги по безробіттю до встановленого рівня прожиткового мінімуму.

 

10. Забезпечити підвищення з 1 березня розміру пенсії на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньої заробітної плати порівняно з минулим роком.

 

11. Забезпечити супроводження розгляду у Верховній Раді України та сприяти прийняттю таких Законів України:

 

- «Про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

 

- "Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне

 

соціальне страхування України на випадок безробіття».

 

- «Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування».

 

ІV. Удосконалення консолідованої системи надання адресної соціальної допомоги та соціальних послуг

 

12. Створювати виходячи з потреб та фінансових можливостей мережу закладів соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

 

13. Продовжити роботу з вдосконалення нормативно-правової бази щодо надання соціальних послуг бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення волі.

 

14. Розробити проект Концепції реформування системи надання соціальних послуг.

 

V. Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями

 

15. Оптимізувати роботу реабілітаційнихзакладів для інвалідів та дітей-інвалідів, робота яких забезпечується і координується органами праці та соціального захисту населення.

 

16. Розробити проект Державної програми професійної реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

 

VІ. Соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування

 

17. Удосконалити систему надання соціальних гарантій сім'ям, які беруть на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

18. Забезпечити розвиток мережі дитячих будинків сімейного типу.

 

19. Сприяти оздоровленню дітей, зокрема тих, що належать до пільгових категорій, та забезпечити функціонування дитячих оздоровчих закладів.

 

VІІ. Поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення

 

20. Розробити:

 

- альбоми технічних рішень щодо елементів обладнання для безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлово-громадського призначення.

 

- рекомендації з проектування житлових будинків, в яких розміщуються квартири соціального призначення.

 

21. Продовжити роботу з вдосконалення нормативно-правової бази з питань розвитку конкурентного середовища у сфері надання житлово-комунальних послуг.

 

VІІІ. Моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності

 

 

22. Проводити моніторинг показників рівня бідності та життя населення, готувати інформаційно-аналітичні матеріали з питань оцінки рівня бідності.

 

23. Підготувати та видати:

 

- щорічний статистичний збірник "Соціальні індикатори рівня життя населення".

 

- статистичний бюлетень "Соціальний захист населення України".

 

24. Визначити критерії та показники бідності для проведення детального аналізу рівня бідності в Україні в цілому та за регіонами.

 

Отже, основні підходи до подолання та боротьби з бідністю можуть бути охарактеризовані таким чином. По-перше, важливим є налагодження виробництва та національної економіки, що створює умови для забезпечення роботою та достойним заробітком працюючої частини населення. По-друге, необхідно сприяти розвитку підприємництва та самозайнятості, що також забезпечує ріст доходів громадян, котрі бажають працювати. По-третє, для тих категорій населення, хто не в змозі самостійно підтримувати належний рівень доходів, повинна бути створена надійна система соціального захисту та допомоги, що базуватиметься на принципах адресності та врахування кожної конкретної життєвої ситуації чи проблеми. Саме врахування таких основних підходів у політиці боротьби з бідністю надасть можливість забезпечити права та гарантії громадян на достойний матеріальний рівень життя.