В умовах реформування системи соціального захисту та соціальних послуг усе частіше лунає інформація стосовно відміни пільг різним категоріям громадян та
заміни їх адресною матеріальною допомогою. Такі кроки зумовлені бажанням урядовців більш цілеспрямовано використовувати державні кошти, з одного боку, а з іншого, - створити умови для економії матеріальних ресурсів країни.
Важливість дискусії стосовно реформування системи пільг визначена Програмою економічних реформ України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», мета якої – підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів та посилення захисту найбідніших верств населення. Дійсно, Україна сьогодні посідає перше місце в Європі за кількістю пільг, загалом понад 13 мільйонів громадян отримують пільги у вигляді знижки з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку, пільгового санаторно-курортного лікування, безоплатного проїзду тощо. І це у той час, як система пільг у всіх розвинутих країнах побудована таким чином, що ті, хто має високий дохід, заможні сім’ї, автоматично втрачають право користуватися системою пільг і виключаються із системи соціального захисту.
Однак, у пересічних громадян, які користуються пільгами, інший погляд на ці речі, і численні протести людей, котрі вийшли на мітинги для відстоювання своїх конституційних прав, переконливо свідчать про неоднозначність та проблемність питання відміни пільг. Ось чому актуальним є розгляд особливостей соціальної та психологічної проблематики представників однієї з поширених пільгових категорій в Україні – учасників бойових дій.
Згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час [8,ст.5]
Осіб, що воювали у Другій світовій війні і мають статус учасників війни, щороку стає все менше і менше. Їх вік перевищує 80 років, тому їх проблеми ми розглядали у розділі, присвяченому людям літнього віку. Набагато більшу частку ж зазначеної пільгової категорії складають люди середнього і старшого віку, що брали участь у бойових діях бувшого Радянського Союзу вже у післявоєнні часи.
Згідно даним, представленим на сайті Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) [126] на разі в Україні мешкають близько 130 тис. осіб, які мають статус учасника бойових дій. Слід відмітити, що це, в основному чоловіки середнього і старшого віку (від 42 років і старші), котрі брали участь у воєнних діях на території інших держав.
Не дивлячись на те, що вже більш ніж 65 років минуло після закінчення Другої світової війни, для широкого загалу залишається мало відомим те, що після 1945 року війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Найбільш масштабною, тривалою та трагічною з локальних воєн була війна в Демократичній Республіці Афганістан (ДРА). Вона розпочалася 25 грудня 1979 року й закінчилася 15 лютого 1989 року. За ці 10 років, за статистикою, кожної доби гинув один і отримували поранення два вихідці з України. Близько 160 тисяч призваних з України, а всього більше 600 тисяч радянських воїнів, пройшли через афганське пекло. З 1979 до 1989 року 290 українців не повернулися з Афганістану, 62 - вважаються зниклими безвісти або потрапили в полон. Отримали поранення більш ніж 8 тисяч українців, 4 687 з них повернулися до батьківських будинків інвалідами [126].
Дослідження проблематики цієї категорії громадян, в основному, проводиться в руслі вивчення феномену посттравматичних стресових розладів, наслідків боєвої психічної травми, особливостей фізичного та психічного стану учасників бойових дій, проблем їх адаптації та реабілітації, труднощів інтеграції в суспільство тощо.
Справді, маючи своєрідний життєвий досвід, насичений травмуючими подіями, переживаннями, вони представляють собою таку категорію населення, котра потребує особливих підходів та допомоги. Йдеться про необхідність врахування тих специфічних особливостей цих людей, рис характеру, життєвої позиції, принципів, розвиток і становлення яких зумовлений їх участю в подіях, які несли загрозу для життя, травмували психіку, негативно впливали на стан здоров'я. Порушення, що можуть з'явитися після пережитого травмуючого досвіду, зачіпають усі рівні людського існування, - фізіологічний, особистісний, інтерактивний, соціальний, а також можуть призвести до стійких особистісних змін не лише в тих, хто пережив цей стрес, але і в їх рідних та близьких. У зв'язку з цим, деякі вчені [106, с.6] говорять про формування специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценаріїв, настроїв та установок.
Приміром, російські дослідники [134] встановили, що основними проблемами бувших солдат є: підозрізивість (75,5%), агресивність поведінки (58,5%), страх (57%), демонстративність поведінки (50%). Крім того, відмічаються неврівноваженість, схильність до суїциду, боязнь нападу ззаду, відчуття провини за те, що залишився живим перед загиблими товаришами, ідентифікація себе з убитими, емоційна обособленість та напруження, песимізм, втрата сенсу життя, дезорієнтація, негативне ставлення до представників влади, потреба мати при собі зброю, відчуття нереальності того, що відбувалось на війні, потреба брати участь у
небезпечних пригодах та ін. Усі перераховані прояви є свідченням так званого «синдрому постравматичних стресових розладів», або, як прийнято називати на побутовому рівні - «афганського синдрому».
Розвиток усіх перерахованих вище негативних проявів є наслідком того, що людина, яка потрапляє на війну, повинна за дуже коротий час пройти адаптацію до стресових (бойових) умов, що мають абсолютно протилежні нормальним умовам цінності, приципи, правила поведінки тощо. Наприклад, якщо вбивати інших людей у мирному житті є неприпустимим, то на війні знищення ворога це – обов'язок солдата. Причому, мірилом успішності такої адаптації виступає життя самого воїна, його здоров'я, а також життя та здоров'я його товаришів. По поверненню з війни, учасники бойових дій повинні знову перестроюватися і налаштовуватися на інші умови існування, переоцінювати власний досвід, світогляд, принципи, формувати новий спосіб життя, нове ставлення тощо. Зрозуміло, що такі складні та травматичні процеси обов'язково накладають відбиток на особистість людини, яка воювала, на її погляди, ставлення до тих чи інших подій, проявляються у поведінці тощо. Усе це пояснює наявність соціальної та психологічної проблематики у цих осіб.
Таким чином, учасники бойових дій є категорією громадян, які потребують особливого ставлення та допомоги внаслідок соціалізаційних та інших проблем, що виникають на підставі отриманого бойового досвіду.
В найбільш загальному вигляді, основними формами допомоги учасникам бойових дій можна вважати: соціальну та психологічну реабілітацію та реадаптацію, медичну та соціальну допомогу. Так, соціальна реабілітація та адаптація повинні бути спрямованаі на відновлення та/або встановлення нового соціального статусу, соціальних прав, забезпечення соціальних гарантій, правовового захисту, покращання дієздатності та здоров'я, формування позитивної суспільної думки, поваги до особи воїна, налагодження відповідних соціальних зв'язків, забезпечення, в разі потреби, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування тощо.
Медична підтримка має включати діагностику фізичного та психічного стану учасника бойових дій, його лікування та оздоровлення, консультації лікарів, в разі потреби, - оперативне втручання, розробку методів і процедур медичної реабілітації, профілактику тих чи інших захворювань, які можуть розвиватися внаслідок поранень, травм та ін.
Не менш важливою виступає і психологічна підтримка, що повинна сприяти успішній соціалізації особистості, формуванню нової системи світобачення, міжособистісних зв'язків, становлення позитивних значущих для людини відносин
до себе та інших, навичок подолання стресових ситуацій, віднаходження свого місця в житті.
Власне, на досягнення перерахованих результатів і спрямовується діяльність тих громадських та державних оргнанізацій та установ, які здійснюють соціальну роботу з учасниками бойових дій.
Наприклад, основними видами діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) визначено [126]:
- Надання всебічної моральної та матеріальної підтримки ветеранам війни, членам сімей загиблих.
- Сприяння у створенні державної системи забезпечення реабілітації, лікування, зміцнення здоров’я та морально-психологічного стану ветеранів війни і сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності.
- Впровадження принципів вірності бойовим традиціям і братерству, ділового співробітництва між членами Спілки.
- Увічнення пам'яті і подвигів ветеранів афганської та інших зарубіжних воєн і збройних конфліктів.
- Участь у розробці законодавчих актів щодо соціального захисту ветеранів війни, сімей загиблих.
- Активна політична діяльність, участь у виборах у відповідності до чинного законодавства.
- Сприяння органам влади, місцевого самоврядування у розвитку ефективної соціальної політики щодо ветеранів війни та сімей загиблих, вирішення проблем їх працевлаштування, забезпечення житлом.
- Господарська, комерційна діяльність шляхом створення фондів, підприємств, асоціацій і об'єднань згідно з чинним законодавством; сприяння їх різноманітній діяльності.
- Участь у реалізації заходів щодо розшуку військовополонених і тих, хто безвісті пропав.
- Активна участь у вихованні у молоді та підлітків високих морально-етичних якостей, патріотизму, готовності до захисту Вітчизни.
- Розвиток гуманітарних зв'язків з організаціями ветеранів війни України та іноземних держав.
- Пропаганда військової пісні, як форми героїко-патріотичного виховання громадян України, у першу чергу – молоді.
Стосовно системи державних пільг та гарантій, то згідно вже згадуваного вище Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги [8, ст.12]:
1) безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів;
2) першочергове безкоштовне зубопротезування;
3) безплатне щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування;
4) 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством;
5) 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання;
6) 75-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;
7) безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;
8) користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
9) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;
10) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;
11) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
13) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;
14) першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом;
15) одержання позики на індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво з погашенням її протягом 10 років починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва, а також одержання позики для будівництва або придбання дачних будинків і благоустрою садових ділянок;
16) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків;
17) безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою;
18) звільнення від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних ними доходів, податку з власників транспортних засобів (не більше одного транспортного засобу), земельного податку;
19) позачергове користування всіма послугами зв'язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів. Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів;
20) першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;
21) позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома;
22) учасникам бойових дій на території інших держав надається право на позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів та переважне право на вступ до професійно-технічних навчальних закладів і на курси для одержання відповідних професій.
Варто додати, що до переліку видів соціальної, психологічної та медичної допомоги і послуг та пільг для осіб з інвалідністю, які мають статус «інвалід війни»,
включені й інші форми соціального захисту та підтримки.
Повертаючись до проблеми збереження чи відміни пільг, то варто відмітити, що не всі перераховані пільги на сьогодні забезпечуються державою. Наприклад, за умов ринкової економіки отримання безкоштовного житла позачергово є доволі проблематичним для більшості пільговиків. Однак, є пільги, якими користується велика кількість учасників бойових дій. І, на наш погляд, треба дуже обережно ставитися до проблеми пільгового забезпечення, тому що необдуманий підхід до цього питання не просто викличе соціальні протести та невдоволення громадян, але і може поглибити проблематику даної категорії людей. Ось чому серед напрямів реформування соціального та пільгового забезпечення учасників бойових дій має стати посилення адресності соціальної підтримки населення; удосконалення інституту соціальних інспекторів через розширення їх повноважень; запровадження нових механізмів оцінки доходів громадян, які претендують на отримання державної підтримки тощо.
Висновки
1. Соціальна безпека створює умови для нормального функціонування систем соціального життєзабезпечення населення, регулювання соціальних відносин, збалансування та недопущення соціальних деформацій, які можуть спричинити соціально-політичну нестабільність та загальмувати соціально-економічний розвиток держави. Соціальна безпека створює умови для соціальної захищеності. Метою соціальної захищеності є полегшення життя членів суспільства у випадках, коли вони не змогли передбачити, уникнути чи підготуватися до лиха.
2. Соціальна захищеність характеризується параметрами системи соціального захисту, соціальної безпеки; розвиненістю і дієвістю системи соціальних гарантій; ступенем забезпечення соціальних прав людини; реалізацією принципу соціальної справедливості.
3. Соціальний захист та соціальне забезпечення покликані визначати рівень та шляхи створення умов для гарантованої державою соціальної захищеності громадян від тих негараздів, котрі виникають внаслідок недоліків у регулюванні ринкових відносин (економічних ризиків), або ж непередбачуваних (хвороба, стихійне лихо та ін.) чи передбачуваних (старість) скрутних обставин. Гарантування соціальної безпеки в суспільстві є основним завданням соціального захисту.
4. Існуюча в державі система соціального захисту населення перебуває на етапі формування, реконструкції та вдосконалення. Спрямування та дієвість соціального захисту зумовлюється багатьма чинниками, серед яких чільне місце
займають економічні та соціальні ресурси держави, моніторинг соціальної ситуації та швидке реагування на актуальну проблематику членів суспільства, врахування демографічної ситуації в країні та ін.
5. Важливими складовими соціального захисту виступають соціальна допомога та соціальні послуги. Метою соціальної допомоги є створення умов для подолання скрутних життєвих обставин та забезпечення можливості рівної участі особи у житті суспільства. Поняття соціальної допомоги є досить багатоаспектним, його можна розглядати, як 1) одну зі складових сучасних основ соціальної роботи (соціального захисту); 2) високоефективну соціальну технологію, яка дозволяє здійснювати результативну соціальну підтримку громадянам в умовах складної соціально-економічної ситуації, що об’єктивно порушує життєдіяльність людини чи групи; 3) принципово важливий сектор соціальної сфери.
6. Соціальні послуги - це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Система надання соціальних послуг повинна у подальшому вдосконалюватись, розвиватись та реформуватись відповідно до вимог часу та потреб суспільства.
7. Важливим напрямком менеджменту соціальної роботи є розробка і запровадження вітчизняної системи вимірювання діяльності організацій, що надають соціальні послуги.
8. Одним із механізмів та різновидів соціального захисту виступаєє соціальне страхування, яке є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Воно представляє собою соціальну систему, що має на меті створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов'язкового характеру, яка зможе діяти з найвищою ефективністю лише у тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як з точки зору охоплення нею населення, так і з точки зору покриття ризиків.
9. Проблеми зайнятості та безробіття визнаються проблемами глобального масштабу на міжнародному рівні. Важливим механізмом подолання проблеми безробіття є, передусім, формування та регулювання ринку праці в державі.
Чільне місце в цій діяльності посідає Державна служба зайнятості України. 10. Актуальною соціальною проблемою сучасного українського суспільства є
бідність, яка розглядається як багатоаспектне явище, що дозволяє виділяти її
форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну. На сьогодні в Україні відбувається формування об’єктивної методології визначення рівня та особливостей поширення бідності. Дана методологія формується на двох основних підходах – статистичному (відносному) та нормативному.
11. Виділяють два стратегічних шляхи боротьби з бідністю: 1) відродження національного виробництва та збільшення кількості джерел економічного самозабезпечення громадян; 2) надання ефективної адресної соціальної допомоги бідним сім'ям.
12. Соціальна робота з людьми похилого віку є одним із пріоритетних напрямків діяльності в межах системи соціального захисту. Це - досить складна, напружена діяльність, від ефективності якої значною мірою залежить нормальне існування та продовження життя людини. В суспільстві існують усталені форми і методи соціальної роботи з вище означеною категорією: матеріальне забезпечення, яке включає пенсії та грошову допомогу; натуральна підтримка; покращення соціальних умов завдяки наданню соціальних послуг вдома та в стаціонарних установах; психолого-соціальна підтримка у вигляді консультацій різного характеру, організації культурного дозвілля тощо.
13. Кожна країна має вирішувати цілий комплекс проблем, щоб сприяти повноцінній інтеграції людей з функціональними обмеженнями у фізичне і соціальне середовище. Ставлення до громадян з обмеженими можливостями є характерною ознакою цивілізованості держави та її демократичності. Шляхи вирішення більшості проблем людей з функціональними обмеженнями в Україні окреслені на державному рівні та затверджені законодавчими і нормативними актами. Однак, їх реалізація гальмується не стільки певною недосконалістю чинної законодавчо-нормативної бази, скільки практикою її застосування.
14. Проблеми соціальної роботи з учасниками бойових дій включають правові, соціальні, психологічні та етичні аспекти. Система соціальних гарантій та пільг стосовно зазначеної категорії громадян найближчим часом буде реформовуватись. Напрямок реформ має бути зваженим.
