Теоретичні основи та проблеми соціальної педагогіки в Україні

Становлення соціальної роботи в Україні нерозривно пов’язано з розвитком такої важливої галузі людинознавства як соціальна педагогіка. Слід зазначити, що на сьогодні статус соціальної педагогіки та її співвідношення з соціальною роботою визначені не остаточно. Так, деякі науковці вважають соціальну педагогіку галуззю педагогічної науки, інші вважають міждисциплінарною наукою, або ж структурною складовою соціальної роботи.

Зокрема, за визначенням А.Й. Капської соціальна педагогіка це – галузь педагогіки, що досліджує особливості становлення та розвитку особистості в різних мікросоцуціумах соціального середовища. Об’єктом соціальної педагогіки, на думку цього науковця, є конкретна особа чи група, яка має соціальні чи особисті проблеми або потреби, що вимагають вирішення чи задоволення, а предметом виступає процес соціального виховання дітей та молоді в умовах різних рівнів соціального середовища [44, с.5].

Подібні погляди на визначення соціальної педагогіки висловлюють І.Д.Звєрєва, Л.Г. Коваль та ін. Так, ними пропонується наступне визначення: «Соціальна педагогіка – галузь загальної педагогіки, наука про закономірності та механізми становлення та розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства» [47, с. 3]

Даний підхід дозволяє стверджувати, що предмет соціальної педагогіки охоплює, принаймні, дві підсистеми: особистість в процесі виховання та здобуття освіти, з одного боку, а з іншого – діяльність різних соціальних інституцій, що сприяє соціалізації людини. Загальна мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації дітей та молоді, а її зміст розкривається у процесах соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, ресоціалізації та соціально-культурної анімації в певних соціальних та вікових групах.

Як вже зазначалось вище, існує і дещо інша точка зору на визначення предмета соціальної педагогіки. Так, В.Г. Бочарова, Г.Н. Філонов розглядають

соціальну педагогіку як структурний компонент соціальної роботи, як науку, що охоплює всю повноту та розмаїття ситуативної проблематики життя людини і моделей дій відповідно до сфери соціальної роботи [22, 129].

На міждисциплінарному характері соціальної педагогіки наголошується у визначеннях, запропонованих Л.І. Міщик, А. В. Мудрик, Н.П. Бурою та ін. Наприклад, Л.І. Міщик розглядає соціальну педагогіку як комплексну науково-практичну дисципліну про соціальне виховання поколінь, яка виникає на перехресті педагогіки, соціології, культурології та психології [66, с. 13]. На думку ж А.В.Мудрика соціальна педагогіка, вирішуючи свої специфічні завдання, може бути ефективною лише за умови інтеграції здобутків інших галузей людино- та суспільствознавства [70, с. 19].

Отже, соціальна педагогіка активно розвивається як інтегрований напрямок педагогічних знань, має власний понятійно-категоріальний апарат, а в предметі науки присутні об’єкти та суб’єкти соціально-педагогічного впливу. Суб’єкти соціально-педагогічної діяльності – це державні, громадські організації, фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям дітей та молоді. До цих суб’єктів належать: держава, що визначає соціальну політику; органи виконавчої влади; соціальні інститути виховання (школи, позашкільні заклади, дитячі будинки, вищі навчальні заклади тощо); притулки та приймальники-розподільники; громадські організації (благодійні фонди, товариства); дитячі та молодіжні об’єднання; соціальні служби для молоді; соціальні педагоги та працівники; волонтери.

Об’єкти соціально-педагогічної діяльності – окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги та підтримки в процесі їх соціалізації. На сьогодні в Україні це – учні загальноосвітніх шкіл; студенти вузів; працююча молодь; безробітна молодь; обдаровані діти та молодь; молоді люди з функціональними обмеженнями; діти та молодь, що стали жертвами фізичного, психічного чи сексуального насильства; діти-сироти; діти та молодь, схильні до правопорушень; узалежнені особи; віл-інфіковані; проблемні сім'ї; молоді люди, що повернулись з місць позбавлення волі; формальні та неформальні підліткові та молодіжні об’єднання.

Аналізуючи перелік об’єктів і суб’єктів соціальної педагогіки, можна зробити висновок про тісний зв'язок соціально-педагогічної діяльності та соціальної роботи. Схожими також є понятійно-категоріальні апарати даних галузей знань. Серед відмінностей слід відмітити, що соціальні педагоги переважно працюють з дітьми та

людьми молодого віку, а методологічну основу їх діяльності складають педагогічні виховні так освітні концепції.