Особливості соціального страхування в Україні

 

 

Перший офіційний досвід страхування в Україні припадає на 90-ті роки ХІХ століття, коли в південному регіоні у 1899 році почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх

 

робітниками і службовцями. У 1903 році був прийнятий Закон "Про відповідальність підприємців за нещасні випадки з працівниками", за яким встановлювалась винагорода робітників і службовців, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві. Цей закон започаткував основи страхування працівників на випадок травм і захворювань. На сьогодні в державі існує досить розроблена система соціального страхування, затверджена у відповідному законодавстві.

 

В літературі зустрічаємо такі визначення поняття, що розглядається: «Соціальне страхування – система правових, економічних та організаційних заходів, покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків» [102, с.116], або: «Соціальне страхування – це система правових, економічних і організаційних заходів, необхідних для компенсації доходу працівника у випадках втрати працездатності чи роботи» [136, с. 72]

 

Серед основних функцій соціального страхування найчастіше називаються [по

 

133, с.126]:

формування грошових фондів, з яких компенсуються втрати; забезпечення чисельності та структури трудових ресурсів;

скорочення розриву між рівнями матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

сприяння вирівнюванню життєвих рівнів представників різних соціальних груп суспільства, не залучених до трудового процесу.

 

Отже, важливим завданням соціального страхування в державі є забезпечення перерозподілу відповідальності у фінансуванні системи соціального захисту населення між державою, підприємцями та громадянами.

 

Залежно від меж дії страхування поділяється на: міжнародне, загальнодержавне, регіональне, місцеве, професійне, галузеве. Залежно від того, на яких засадах проводиться страхування, страхові заходи можуть бути – добровільними або обов’язковими. Зрозуміло, що система соціального захисту в державі формується на основі загальнообов'язкового страхування.

 

Згідно базовому нормативному документу [10, ст.1], «загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним

 

органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом».

 

У відповідності з цим же Законом [10, ст.4] залежно від страхового випадку виділяють такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

 

- пенсійне страхування;

 

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

 

- медичне страхування;

 

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

 

- страхування на випадок безробіття;

 

- інші види страхування, передбачені законами України.

 

Основними принципами загальнообов’язкового соціального страхування є [10,

 

ст.5]:

 

- законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

 

- обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

 

- надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

 

- обов'язковість фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

 

- солідарність та субсидування;

 

- державні гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

 

- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

 

- цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

 

 

- паритетність представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

 

Таким чином, узагальнюючи представлені в різних літературних джерелах точки зору [102, 133, 136 та ін.], доходимо висновку, що важливими характеристиками системи соціального страхування в Україні на сьогодні виступають наступні:

 

1. Соціальне страхування є одним з найважливіших різновидів державних соціальних програм, що мають на меті компенсувати той прибуток, що втрачається або зменшується внаслідок певних причин.

 

2. Соціальне страхування виходить за рамки соціального забезпечення, оскільки воно розв’язує проблеми, пов’язані зі збереженням та відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності, виробничого травматизму, запобіганням безробіттю.

 

3. Основними функціями сучасного соціального страхування в Україні є:

 

1) відновлювально-компенсаційна;

 

2) охоронно-попереджувальна.

 

4. В соціальному страхуванні ризики компенсуються не повною мірою. Це пояснюється тим, що повне покриття соціальних ризиків може призвести до знищення стимулів до праці взагалі.

 

5. Основною відмінністю державного соціального страхування від приватного

 

є те, що в державному соціальному страхуванні не застосовуються тарифи для фізичних осіб. Норми відрахувань від заробітної плати поширюються на певні професійні групи або навіть на все працююче населення і встановлюються відповідно до виду соціального ризику, на страхування якого вони спрямовуються.

 

6. Відповідальність за сплату страхових внесків державного соціального страхування розподілена між роботодавцем, працівником та суспільством в особі держави. Тому до основних джерел формування бюджету соціального страхування належать такі надходження:

 

1) внески (із заробітків) робітників і службовців; 2) внески роботодавців, що включаються у собівартість продукції; 3) надходження з Державного Бюджету; 4) надходження з місцевих бюджетів.

 

7. Перерозподіл коштів у межах соціального страхування відбувається принаймні у двох вимірах: горизонтальний та вертикальний. Горизонтальний

 

розподіл – від осіб, з якими не відбулася страхова подія протягом певного часу, до

 

тих, з ким вона відбулась. Різновидом горизонтального перерозподілу є перерозподіл від молодих до літніх людей. Вертикальний перерозподіл – від осіб з вищим рівнем доходу до осіб з нижчим його рівнем.

 

8. У соціальному страхуванні страхові тарифи диференціюються за видами соціального ризику, оскільки ризикові події настають з різною ймовірністю і спричиняють різну тривалість втрати заробітку.