Коротка історія населеного пункту.

Інформант: Барбарисова Ганна Леонтіївна 1940 р. Закінчина Джуринську 8-річну школу. Працювала в колгоспі. В селі Джурин Шаргородського району Вінницької області проживає з народження

− На Анд^ǀрейа це / три^ǀнац’атого чис^ǀла г^ǀруд’н’а ǀм˙іс’ац’я с’і^ǀдай йа ǀс’аду ос’до (запрошує сідати) так /триǀнац’атого гǀруд’н’а це ден’ Андǀрейа // зут|ра так коǀлис’ збиǀралис’а з хǀлопц’ами / го^утуǀвали в ǀйідн’ій ǀхат’і збиǀралис’а / йшли / ну назиǀвайиц’а калиǀта / пикǀли калиǀту //

− А шо це?

− Ворожили так?

Висновки:

Таким чином, говірка села Джурин відноситься до системи південно-західних діалектів, волинсько-подільськї групи говорів подільської говірки. Це зумовлено такими особливостями.

Фонетичні риси

1. Говірці села Джурин властивий шестифонемний як наголошений так і ненаголошений вокалізм: [і] [и] [е] [а] [о] [у], при цьому в ненаголошеній позиції збігаються фонеми [о] з [у].

2. Спостерігаться різна навантаженісь фонем:

[у] вживається як інваріант [уо] (п|робуовали, гоутуо|вали) або на місці [о] (куц’у|ба, кум|пан’ійа);

[о] в ненаголошеній позиції реалізується [оу] (Поу|кутин’і, доу |р˙ічки, |ж˙інкоуйу);

[а] перед [в] набувє форми [ао] (по|паовс’а, маов, в˙і|д:аоў);

часткова вимова або пропускання голосних (чи|кай, було, хо|тіла)

3. Особливості консонантизму:

[ц] у кінці слова може бути твердою (вдо|вец, моло|дец) та м’якою (ш|вец’, кам˙і|нец’);

нечітке вживання пом’якшеної і напівпом’кшеної [т] (т˙і, т’і, ст˙іл, ст’іл, хлд’ат’, хлд’ат);

заступлення [л] через [в] (го|р˙івку);

вжинання [ӡ] (ᴣв˙і|ниц’а, ᴣ|в˙ін), прапляєтся заміна [з](дᴣ|в˙ін);

властиве пом’якшення приголосних [б] [п], [в], [м], [ф], [ж], [ш], [ч], [дж] перед [і] (|п˙іс’л’а, |б˙ігали, |б˙іш˙і, ч˙іп|л’айут)

при сполучені «губний + й» часто утворюються двофонемні сполуки [мн’] [вл’] [бл’] (м|н’асо, здо|ровл’а, дирив|л’ане)

Морфологічні риси

1. Існують особливості щодо категорії роду іменника. Іменники, що в літературній мові мають жіночий рід у говорі виступають у чоловічому роді (шк|варочок), і навпаки іменникі які мають чоловічий рід вживаються як іменники жіночого роду(су|с’іда).

2. Іменники другої відміни чоловічого роду з нульовою флексією переважає флексія – ови (су|с’ідови, г|воздикови, ст˙іл’|ц’ови).

3. Вживання виключно кличного відмінка(То|доре, чоло|в˙іче, Та|насе);

4. У прикметниках вищого ступеня порівняння суфікс –іш має інваріант –ішч (бага|т’ішч˙і, б˙ід|н’ішчі).

5. Числівник один представлений варіантами йі|ден і|ден. Замість числівника чотири вживається ш|тири ш|тир˙і.

8. Властиві аналітично - особові форми минулого часу зі зворотною часткою с’а (г|ралис’мо с’а, сп˙і|валис’мо с’а,).

9. Форми давноминулого часу (був вз’аў).

Синтаксичні риси

1. Діалекті функціонують структури словосполучень в яких безприйменниковій конструкції відповідає прийменникова (йо|му |ж˙інка в|мерла).

2. У структурі простого речення переважають частки чи, тай, тий, н’е;

у складносурядних реченнях вживають сполучники а, а|ли, |али, а|ле,та, та й, тий.

3. У складнопідрядних реченнях функціонують сполучники шо, шчо, |шоби, шо|би.

Лексичні риси

1. Широко вживана зменшувано-пестлива лексика (дити|н’атко, |бабка, ку|сочки, ди|тинка).

2. Слова-архаїзми (|п˙івзен’а, куц’у|ба, гор|н’атко).

3. Запозичені слова (|бинда, пйец).

4. Власне лексичні (мур «огорожа», гиш|ки «холодець», мас|тити «намазувати або бити когось», |мийка «мокра ганчірка», |годен «здатний»);

5. Використання прикметників на позначення підсилення ознаки (|т’ажко клуб здо|ровий, ба|гац’ко).