Інформант: Барбарисова Ганна Леонтіївна 1940 р. Закінчина Джуринську 8-річну школу. Працювала в колгоспі. В селі Джурин Шаргородського району Вінницької області проживає з народження
− На Андǀрейа це / триǀнац’атого чисǀла гǀруд’н’а ǀм˙іс’ац’я с’іǀдай йа ǀс’аду ос’до (запрошує сідати) так /триǀнац’атого гǀруд’н’а це ден’ Андǀрейа // зут|ра так коǀлис’ збиǀралис’а з хǀлопц’ами / гоутуǀвали в ǀйідн’ій ǀхат’і збиǀралис’а / йшли / ну назиǀвайиц’а калиǀта / пикǀли калиǀту //
− А шо це?
− Це та|ка пала|ниц’а // во|на з|добна та йа ко|лис’ не |мали з чого ро|бити та|койі з|добнойі / то в˙ід|варували бу|рак со|лодкий і на т’ій |йушц’і за|м˙ішували / там ка|лини докла|дали до нейі вже йак йі|йі пик|ли / к|лали кв˙іточ|ки прикра|шали йійі // а на кали|ту д’ів|чата но|сили |воду / |ротом / |ротом //
− Ворожили так?
− Да воро|жили // но|сили |воду на кали|ту і |разом пик|ли пампуш|ки / пик|ли кали|ту і |кожна со|б˙і |д’івчина пик|ла пампуш|ки // та та со|б˙і пам|пушку та со|б˙і пам|пушку і так скла|дали йіх у пи|ч˙і там / іспи|кали // гоутуо|вали ну ве|черу ва|реники йа|к˙іс’ там ва|рили / йак˙іс’ гри|би ва|рили / бо тод’і це нази|вайец’а п˙іст / ну |може х|лопц’і п|рийдут на кали|ту то йіх же |треба гос|тити тих х|лопц’іў / |чимос’ // ну шо там йа з|найу та|ке ка|пусту йакус’ ту|шили / о і це тай|ком в˙ід х|лопц’іў / а х|лопц’і вже при|ходили п˙із|н’іше // д’ів|чата напик|ли цих бу|хончик˙ів / пам|пушичок / пи|чут кали|ту і ко|ли х|лопц’і вже п˙ід|ход’ат / ч˙іп|л’айут ц’у кали|ту за |бинду / |бинда / л’ента по |вашому так за |бинду // і |ранше бу|ли та|к˙і у |хат˙і своло|ки та|к˙і |балки так˙і / там бу|ли так˙і |гвоздики ц|в˙ашки |билис’а о // там ко|лис’ баб|ки п|рали на г|воздикови так на кудел’у п|рали те / коноп|л’ан’і т˙і нит|ки нази|валис’ // нуо обди|ралис’ ко|нопл’і і нази|валис’а
Висновки:
Таким чином, говірка села Джурин відноситься до системи південно-західних діалектів, волинсько-подільськї групи говорів подільської говірки. Це зумовлено такими особливостями.
Фонетичні риси
1. Говірці села Джурин властивий шестифонемний як наголошений так і ненаголошений вокалізм: [і] [и] [е] [а] [о] [у], при цьому в ненаголошеній позиції збігаються фонеми [о] з [у].
2. Спостерігаться різна навантаженісь фонем:
[и] функціонує у ненаголошеній (ни|будиш, розби|рат’, позаби|рали), часто на місці [е](д’і|тий,) [і](то|ди, ми|л’іц’ійу);
[у] вживається як інваріант [уо] (п|робуовали, гоутуо|вали) або на місці [о] (куц’у|ба, кум|пан’ійа);
[о] в ненаголошеній позиції реалізується [оу] (Поу|кутин’і, доу |р˙ічки, |ж˙інкоуйу);
[а] перед [в] набувє форми [ао] (по|паовс’а, маов, в˙і|д:аоў);
часткова вимова або пропускання голосних (чи|кай, було, хо|тіла)
3. Особливості консонантизму:
[ц] у кінці слова може бути твердою (вдо|вец, моло|дец) та м’якою (ш|вец’, кам˙і|нец’);
нечітке вживання пом’якшеної і напівпом’кшеної [т] (т˙і, т’і, ст˙іл, ст’іл, хлд’ат’, хлд’ат);
[р] тверда (под|в˙іра, бу|рак, в˙ід|варували) рідкше напівпом’якшена (р˙із’і|н’аки, за|р˙ізала);
заступлення [л] через [в] (го|р˙івку);
вжинання [ӡ] (ᴣв˙і|ниц’а, ᴣ|в˙ін), прапляєтся заміна [з](дᴣ|в˙ін);
властиве пом’якшення приголосних [б] [п], [в], [м], [ф], [ж], [ш], [ч], [дж] перед [і] (|п˙іс’л’а, |б˙ігали, |б˙іш˙і, ч˙іп|л’айут)
при сполучені «губний + й» часто утворюються двофонемні сполуки [мн’] [вл’] [бл’] (м|н’асо, здо|ровл’а, дирив|л’ане)
Морфологічні риси
1. Існують особливості щодо категорії роду іменника. Іменники, що в літературній мові мають жіночий рід у говорі виступають у чоловічому роді (шк|варочок), і навпаки іменникі які мають чоловічий рід вживаються як іменники жіночого роду(су|с’іда).
2. Іменники другої відміни чоловічого роду з нульовою флексією переважає флексія – ови (су|с’ідови, г|воздикови, ст˙іл’|ц’ови).
3. Вживання виключно кличного відмінка(То|доре, чоло|в˙іче, Та|насе);
4. У прикметниках вищого ступеня порівняння суфікс –іш має інваріант –ішч (бага|т’ішч˙і, б˙ід|н’ішчі).
5. Числівник один представлений варіантами йі|ден і|ден. Замість числівника чотири вживається ш|тири ш|тир˙і.
6. Форма інфінітива оформлюється лише за допомогою суфіксів –ти, (ходити, гово|рити, торк|нути);непослідовне вживання зворотних форм дієслів (в|зутис’а, вд’аг|нутис’а, вб|ратс’и, пи|тайиц’а).
7. Дієслова теперішнього часу 3 особи однини і множини мають суфікс –ти –т (|кинут, шу|кайут, обмас|тити, прода|вати) рідко – т (сто|йіт’, спі|вайут’).
8. Властиві аналітично - особові форми минулого часу зі зворотною часткою с’а (г|ралис’мо с’а, сп˙і|валис’мо с’а,).
9. Форми давноминулого часу (був вз’аў).
Синтаксичні риси
1. Діалекті функціонують структури словосполучень в яких безприйменниковій конструкції відповідає прийменникова (йо|му |ж˙інка в|мерла).
2. У структурі простого речення переважають частки чи, тай, тий, н’е;
у складносурядних реченнях вживають сполучники а, а|ли, |али, а|ле,та, та й, тий.
3. У складнопідрядних реченнях функціонують сполучники шо, шчо, |шоби, шо|би.
Лексичні риси
1. Широко вживана зменшувано-пестлива лексика (дити|н’атко, |бабка, ку|сочки, ди|тинка).
2. Слова-архаїзми (|п˙івзен’а, куц’у|ба, гор|н’атко).
3. Запозичені слова (|бинда, пйец).
4. Власне лексичні (мур «огорожа», гиш|ки «холодець», мас|тити «намазувати або бити когось», |мийка «мокра ганчірка», |годен «здатний»);
5. Використання прикметників на позначення підсилення ознаки (|т’ажко клуб здо|ровий, ба|гац’ко).
6. Уживання «пошанної множини» (звертання до батьків та старших осіб на «Ви») (|тато прийш|ли поди|вилис’а, |кажут |мама).
