Нова заповідь Ісуса Христа — це заповідь любові. Любов є основою міжособистісного людського спілкування. Вона породжує радісний, вільний стан розуму і зумовлює охоче служіння людини своєму ближньому. При цьому людина не звертає уваги на такі явища, як вдячність чи невдячність, хвала чи осуд, набуття чи втрата, адже в служінні любові вона не потребує того, щоб чимось зобов'язати своїх ближніх. Високоморальна людина живе переважно не для себе, а для інших і саме в цьому знаходить сенс і повноту та гармонійність буття. Тільки у любові і через любов людина стає людиною. Без любові вона неповноцінна істота, позбавлена істини життя, його глибини,нездатна адекватно розуміти інших і себе. Сутність моральности особистости знаходить свій найбільшийвияв у любові.
Любов — це духовно-емоційний стан, що майже не надається формальному визначенню. Жодні апеляції до емпіричних фактів в усьому їх розмаїтті справі не допомагають. Любов — це завжди подія, не залежна від людини. Людина не може любити чи не любити за власним бажанням. Любов не надається моральним оцінкам.
Сенсом людської любови взагалі є виправдання і спасіння індивідуальности через жертву егоїзмом. Неправда і зло егоїзму полягають зовсім не в тому, що людина занадто себе цінує, надає собі безумовного значення і нескінченної гідности. В цьому вона права, тому що кожен індивід, як самостійний центр життєвих сил, як можливість безконечного вдосконалення — в такому розумінні має безумовне значення і гідність. Невизнання за собою цього безумовного значення адекватне зреченню людської гідности.
Основна неправда і зло егоїзму полягають в тому, що людина, справедливо визнаючи свою безумовну гідність, несправедливо відмовляє іншим в такому визнанні. Усвідомлюючи себе центром життя, вона інших відносить до периферії свого буття, залишаючи їм тільки зовнішню й відносну цінність. В абстрактно-теоретичній свідомости кожна людина завжди припускає повну рівноправність інших із собою. Проте у практичному розумі, у своїх внутрішніх почуттях і на ділі вона стверджує безмежну різницю між собою та іншими: вона сама по собі є все, вони самі по собі — ніщо. Однак саме за умов такого егоїстичного самоствердження людина насправді не може стати тим, ким вона так палко прагне бути. Справжня індивідуальність — це відкритість іншому.
Будь-яка істота є тим, що вона любить. Любов — це самовіддача, подолання егоїзму. Щоб повністю викорінити егоїзм, необхідно протиставити йому кохання, що проймає все наше єство. Той, інший, який повинен визволити з лабет егоїзму нашу індивідуальність, повинен мати відношення з усією цією індивідуальністю, повинен бути таким самим, конкретним і реальним, цілком об'єктивованим суб'єктом, як і ми самі, і разом з тим, відрізнятися від нас, бути дійсно іншим. Він повинен мати весь той істотний зміст, який маємо ми, але мати його в інший спосіб, в іншій формі, так, щоби будь-який прояв нашого єства, будь-який життєвий акт зустрічали в цьому іншому відповідний, але не однаковий прояв, так, щоб ставлення одне до одного було повним і постійним обміном, повним і постійним ствердженням себе в іншому, досконалим спілкуванням та взаємодією.
Моральний сенс і гідність любові полягають у тому, що вона змушує людину дійсно визначити за іншим те безумовне центральне значення, яке до цього вона визнавала лише за собою. Любов переносить життєвий інтерес за межі індивідуального, перетворює потенційне буття в дійсне. Відкривається, що дарувати приємніше, ніж одержувати, любити самому є більш цінним, ніж бути коханим. Любляча людина полишила в'язницю своєї самотности й ізоляції, які неминучі в стані нарцисизму і зосереджености на собі. Людина насолоджується можливістю єднання і злиття.
Необхідна діяльна віра, моральний подвиг і праця, щоб утримати, зміцнити і розвинути цей дар світлої і творчої любові, щоб за допомогою його втілити в собі і в інгиому образ Божий. Володимир Соловйов
ТИПИ ЛЮБОВІ
(за Еріхом Фроммом)
† братерська любов
† материнська любов
† еротичне кохання
† любов до себе
† любов до Бога
Братерська любов — основа всіх типів любови. Вона передбачає солідарність з усім людством і виходить з того, що людська єдність ґрунтується на ідентичності людської сутности безвідносно до освіти, звань, талантів тощо.
