Григорій Сковорода

Сьогодні цей принцип «нерівної рівности» набув модерного осмис­лення в концепціях неолібералізму, неоконсерватизму і соціал-демократизму. В європейських країнах, де при владі перебувають соціал-демократичні партії, проводиться політика солідарности в галузі заробітної праці за принципом «рівна оплата за рівну працю». Зменшення розриву у прибутках різних людей до мінімуму скероване на підтримання соціального миру і стабільности й усуває небезпечну невідповідність між мораллю і економікою. Етичні вимоги справед­ливости не були б дієвими, якби вони не знаходили відгуку і конкретної підтримки з боку громадської думки, не ставали б орієнтирами в про­цесі планування і не впливали б на прийняття політичних рішень. Отже, етичний зміст категорії справедливости надзвичайно щільно пов'язаний з економічними, політичними, правовими проблемами. Через цю категорію в етику вводиться системне уявлення про суспільні відносини.

Справедливість є головною доброчесністю суспільних інститутів, подібно до того, як істина є головною чеснотою наукових систем. Яки­ми ефективними і добре організованими не були б державні і громад­ські інститути, якщо вони несправедливі, то їх неодмінно чекає або реформування, або повна ліквідація. У справедливому суспільстві формальна рівноправність громадян розглядається як неодмінна умова соціальної стабільности і громадського консенсусу. Суспільство тоді є добре організованим, коли воно ефективно регулюється принципом справедливости. Це означає, що в такому суспільстві:

по-перше, всі його члени визнають одні й ті самі принципи справед­ливості;

по-друге, суспільні інститути є об 'єктивно адекватні цим принципам.

У цьому випадку люди визнають загальну точку відліку, у відповід­ності з якою їх взаємні домагання будуть вирішені. Соціальне почуття справедливости визначає безпеку кооперації і співробітництва. Соціальні інститути є справедливими, якщо: 1. відсутні довільні відмінності між: індивідами стосовно їх базових прав і обоє 'язків; 2. права співтовариства визначають належний баланс між конкуру­ючими домаганнями груп на користь суспільної солідарності.

В сучасних концепціях справедливости сформульовано принцип реле-вантних відмінностей, який грунтується на відмінностях у заслугах лю­дей. Вважається, що нерівність треба сприймати як об'єктивну даність, яка є результатом суспільного поділу праці і природної нерівности індивідуальних здібностей. Загальна, або «арифметична рівність», за висловом Д. Белла, є формальною рівністю громадян певного суспіль­ства перед законом. Ця форма справедливости вимагає ставитися до всіх людей, як до рівних, але виключає прагнення зробити всіх людей рівними. «Пропорційна рівність» встановлюється на основі принципу релевантних (істотних) відмінностей і передбачає рівну оцінку індивідів в межах певної професійної групи. Розподіл благ і привілеїв в професійній групі здійснюється в залежності від соціальної значущости роду діяльности. Єдиним принципом розподілу, адекватним вимогам як ефективност, так і справедливости, є наступний: кожному — в залежності від його особистого внеску і у відповідності з повноваженнями і привіпеями, притаманними сфері його діяльности.