ТИПОВІ РИСИ МОРАЛЬНОГО ЗЛА
—► порушення порядку і міри;
—► зосередженість на власній персоні і власних інтересах; нехтування інтересами інших людей (amor-propre — за висловом Ларошфуко або своєцентризм — за визначенням Г. С. Батищева);
—► порушення суб 'єктом зла рівноправности і гармонії в суспільстві;
—► самоствердження у ворожій агресивності чи розбещеності.
У питанні про сутність і походження зла в етиці розрізняється два основні напрями: абсолютистський і нормативний. Перший був сформований в релігійно-ідеалістичних і натуралістичних моральних вченнях. В них моральне зло розглядається як феномен, що суперечить природі речей, порядку і гармонії буття та має всезагальний і позачасовий характер. У нормативному напрямі, представленому античними софістами і скептиками, а у Новий час емпіричною парадигмою етики і апробативними теоріями моралі, злом вважається порушення довільно встановлених людських норм і правил, які частина суспільства запровадила для всіх його членів. Тому те, що розцінюється як зле і порочне в одній культурній традиції, може не вважатися таким чи навіть набувати протилежного змісту в іншій культурі.
Проблема зла з позицій етичного абсолютизму ретельно й послідовно розроблена данським теологом, предтечею екзистенціалізму Сьореном К'єркегором (1813—1855) у праці «Хвороба до смерти». Він зазначає, що гріх (зло) — це або слабкість, або виклик, доведені до вищих, граничних меж, а отже, гріх — це згущення розпачу. Гріх сам себе породжує як певна тотальна послідовність, і в цій внутрішній неперервності зла він набирає сили. Зло в людині одержує статус тотальности, на яку людина спирається і яку боїться втратити. Це щось на зразок алкоголізму чи стану наркозалежности, але в духовному сенсі. На думку К'єркегора, зло найбільш причетне до розпачу.
Папа Іван Павло ІІ, розмірковуючи про небезпечні тенденції в сучасному світі, однією з найбільших загроз відзначив «спокусу розпачу». Цей розпач сягає корінням трагедії Другої світової війни, а також Голодомору в Україні і єврейського Голокосту. До цього додалися розчарування в соціальних утопіях, що приваблювали примарними ідеями побудови чогось на зразок Царства Божого на Землі. Нині спостерігається феномен тотального духовного спустошення, моральної порожнечі, яка зокрема виявляє себе у занепаді сім'ї, втечі у світ наркотичних чи віртуальних марень. Сьогодні для величезної кількості людей світ — це трагічна пустка, де переважають біль і розпач. Такий стан речей створив сприятливі умови для широкого розповсюдження культу зла.
Особливого поширення набули останнім часом секти неоспіріту-алізму, сатанізму, чорної магії та ін., що ґрунтуються на традиціях тантризму, теософії, гетеродоксальної Каббали, теорії розенкрейцерів, окультного соціалізму Оскара Уайльда тощо. В Європі і Північній Америці все більше прихильників знаходить тантризм і псевдотантризм, пристосовані до сприйняття західною свідомістю працями «чорного барона» Юліуса Еволи, Алістера Кроулі, Рене Генона.
Найбільш виразною культовою концепцією поклоніння злу є доктрина під назвою телемізм (від грец. thelema — воля), автором якої є Алістер Кроулі. Він проголосив себе «звіром 666», натякаючи на те, що він і є втіленням антихриста. Гаслом телемізму є: «Злими помислами постелено дорогу в рай».
Ідеї, аналогічні телемізму, сповідують «Товариство Вартових» Шваллєра де Любича, товариство "Змова Водолія", рух «New Age» та ін. У вченні телемізму всі основні теми, ідеї та мотиви сатанізму представлені найбільш відверто й концентровано. А. Кроулі і його послідовники пропагували тероризм як засіб вирішення політичних проблем; бісексуальні статеві стосунки й одностатеві шлюби. Він не прикривав своє вчення, як це роблять сьогодні його послідовники, наприклад, з міжнародного руху «Rainbow» (Райдуга) гуманістичною риторикою. Багато ідей з арсеналу телемізму використовують сучасні адепти постмодернізму.
