Г) висновок: там, де є потреба у спілкуванні, ввічливість постає умовою його здійснення

Пізніше ціла низка логіків також продемонструвала, що моральні твердження можуть бути переведені у певні логічні судження та оцінені за всіма правилами логіки. Звичайно, в повсякденному житті переважна більшість людей нічого не знають про такого роду теоретичні розвідки та їх результати, але етика як наука не може обминути такого важливого моменту, як логічної та теоретичної виправданості моральних вимог і норм.
Отже, складності визначення змісту та логічної виправданості етичних категорій зумовлені специфікою моралі, її взаємозв’язком з іншими формами суспільної свідомості (наукою, правом, релігією тощо), історичним характером розвитку моральних норм, традицій, звичаїв, а також історичним розвитком самих етичних категорій (в певній мірі ми вже торкнулися цього питання), а детальніше про це буде сказано при аналізі конкретних етичних категорій добра, зла, совісті і т.д.).

В історії етики визначився поняттєвий ряд етичних цінностей, що здобули статус етичних категорій. Категорії (лат. kategoria) — найбільш загальні поняття етики, що розкривають суттєві сторони морального життя суспільства та закріплюють загальноцінне в ньому як необхідну міру людяності. Категорії — складні духовні утворення, що синтезують знання про реальність морального життя суспільства та людства, з одного боку, і бажане та належне в ньому — з іншого. Тобто зміст категоріального знання в етиці утворюється діалектичною єдністю сущого і належного в моралі: в моральній діяльності, в моральнісних відносинах, в моральній свідомості людства.

Принцип аналізу етичних цінностей знаходимо в етиці Бенедикта Спінози (1632 – 1677). Він виходить із необхідності розрізнення ідеї хорошого та поганого. Це умоосяжні поняття, і одночасно вони — принцип оцінки конкретних явищ дійсности, зокрема реальних людських стосунків. «Коли називають дещо хорошим, то це значить недо інше, як те, що воно узгоджується із всезагальною ідеєю, яку ми маємо про такі речі», — пише нідерландський філософ.

В етиці Іммануїла Канта (1724 – 1804) ідея добра характеризується як така, що знаходиться не десь поза людиною, а наявна в ній самій — в розумності її природи. Категоріальне знання в етиці покликано охоплювати усе багатство моралі як складного суспільного феномена.

Категорії моральної свідомості охоплюють увесь спектр морального життя людства, що конкретизується в моральній діяльності та в моральнісному відношенні. В етичних категоріях відображена не лише потреба людства усвідомити буття в його ціннісних вимірах, але і наявні спонуки на моральне самовдосконалення. Вони регулюються зсередини моральним сумлінням, а ззовні – громадською думкою.

Добро, зло, обов´язок, совість, честь, гідність, смисл життя, щастя — історично вироблені форми моральної свідомості, що, разом із тим, є категоріями етики. Поняття моральної свідомости відображають специфіку реального процесу творення моральности. Категорії етики відображають знання про належне згідно з поняттям людяности. Тому категорії етики виступають методологією моральної діяльности та принципом оцінки моральних цінностей. Плідним для розрізнення понять «категорії етики» та «моральна свідомість» є підхід Арістотеля Стагірита (384 – 322). Він наділяє доброчесності на діаноетичні (мисленнєві), тобто пов´язані з усвідомленим вибором вчинків, та на доброчесності душевного складу. Перші відображають ідею моральної досконалости стосунків на тій підставі, що людина як свідомий суб´єкт життєвости має виходити у вчинках із розумно визначеної міриморальности.

На цій же підставі англ. філософ і юрист Ієремія Бентам (1748 – 1832) визначає етику як деонтологію, тобто науку про належне в моралі. Доброчесності «душевного складу» відображають реальний процес творення моральности, в якому люди спираються не лише на розум, але і на почуття — керуються чуттєвими спонуками. Останні часто і є рушієм людських учинків.

У моральній свідомості відображено явище індивідуалізації досвіду творення моральности певними етносами, соціальними групами, народом і окремою особистістю в певний історичний час і в певних соціальних умовах. Категоріальне знання утворюється діалектичною єдністю об´єктивної сторони моральності суспільства та ідеєю належного у відносинах людини до людини, людини до суспільства, суспільства до людства та до окремої особистості.

Названі вище категорії — не закрита система. В етичній теорії фіксується багатство понять, що конкретизують цінності морального життя людства. До низки етичних цінностей у різний час були долучені поняття: доброчесність (Арістотель), самозбереження (Гоббс), справедливість (Локк), благо (Ляйбніц), рівноправність (Юм), сором, жалість, схиляння (Соловйов). Ці поняття трапляються уже в античній філософії. Мова йде про обґрунтування їх категоріального значення в подальшій історії розвитку етичного знання. Здебільшого це поняття, що є конкретизацією таких більш загальних, як добро, гідність, обов´язок тощо. Скажімо, доброчесність конкретизує поняття «добро», індивідуалізуючи його прояви в суб´єкті. «Благо» характеризує поняття «добро» в аспекті обладнаности людського життя, сталости моральних стосунків тощо.

В історії етики поняття «благо» визначалося і як провідне, як «те, до чого все прагне» (Платон). Однак уже Арістотель, цитуючи наведену думку Платона, вважає за необхідне розрізняти благо з огляду на мету, засоби, сферу вияву тощо. Він вказує, що «будь-яке пізнання, будь-який свідомий вибір спрямовані на те або інше благо». Але, зрештою, говорить Арістотель, під поняттям «благо» мається на увазі щастя, а під Добробутом — щасливе життя. Конкретизує категорію «обов´язок», оскільки збереження власного життя, так само, як і життя загалом — моральний обов´язок людини. Поняття «рівноправність» уточнює категорію «гідність», оскільки людина не може відповідати своєму поняттюсповна, якщо принижує інших або мириться з приниженням та несправедливістю щодо неї самої і щодо інших.