Види заходів процесуального примусу та їх характеристика
Лекции.Орг

Поиск:


Види заходів процесуального примусу та їх характеристика




Процесуальний примус тісно пов’язаний з адміністратив­ними провадженнями. Кожному виду адміністративних про­ваджень властиві відповідні заходи процесуального примусу. Наприклад, у провадженнях за позовами немає потреби затри­мання особи з метою забезпечення притягнення її до відпові­дальності. У разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони, позивача, відповідача суд може відкласти розгляд справи, залишити позовну заяву без розгляду чи вирішувати справу на підставі наявних у ній доказів (части­ни 2-4 ст. 128 КАСУ), що не завжди може відповідати інтере­сам учасників у справі, тому законодавець стимулює їх доб­ровільну явку до суду. Інша справа в адміністративно-деліктних провадженнях, у яких ухилення від «спілкування» з уповнова­женими розглядати адміністративні справи органами може призвести до уникнення адміністративної відповідальності.

Тому кожному виду проваджень притаманні спеціальні за­ходи процесуального примусу. В деяких випадках ці заходи за призначенням і змістом співпадають, наприклад: тимчасове ви­лучення доказів; привід. В інших випадках — суттєво різняться: доставлення правопорушника; адміністративне затримання; вилучення речей та документів тощо. Отже, з нашої токи зору, найдоцільніше розглянути види заходів процесуального приму­су відповідно до видів адміністративних проваджень.

У провадженнях у сфері управління заходи процесуального примусу чітко не визначені, крім визначення (закріплення) прав уповноваженого суб’єкта. Проте встановлення заходів ад­міністративного примусу щодо присутності особи при розгляді справи, її відповідальності за ненадання об’єктивних даних, пояснення свідків і таке інше було б корисним для об’єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.

У провадженнях з адміністративного судочинства встановле­но чотири види заходів процесуального примусу (ст. 269 КАСУ):

1) попередження;

2) видалення із зали судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, ор­ганом владних повноважень;

4) привід.

Попередження — це письмове викладення зауваження до особи про порушення нею порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. Наприклад, об­разливе чіпляння до учасників процесу, репліки, недотримання тиші у залі судового засідання тощо. Попередження може бути застосоване до будь-якої особи, яка присутня в судовому засі­данні. Застосування попередження оформляються ухвалою суду та робиться позначка в журналі судового засідання.

Видалення із зали судового засідання — це вимога головуючо­го у судовому зсіданні або судового розпорядника до особи, яка повторно, тобто після попередження, вчинила порушення по­рядку під час судового засідання або не виконує розпоряджен­ня головуючого, залишити залу судового засідання.

Видалення із зали судового засідання може бути застосова­не до будь-якої особи, яка присутня в судовому засіданні й порушує встановлені правила. Застосування цього заходу та­кож оформлюється ухвалою суду та робиться позначка в жур­налі судового засідання.

Застосування попередження і видалення із зали судового засідання головуючим у судовому засіданні та судовим розпо­рядником базуються на тому, що на судового розпорядника покладено обов’язок слідкувати за дотриманням порядку осо­бами, присутніми у залі судового засідання, його вимоги є обов’язковими для усіх осіб, які беруть участь у справі, та при­сутніх у залі судового засідання (ч. 2 ст. 64 КАСУ). Це дає під­стави вважати, що судового розпорядника наділено владними повноваженнями щодо забезпечення умов, необхідних для роз­гляду адміністративної справи. Звісно, такими повноваження­ми наділено і головуючого у судовому засіданні, який вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні на­лежного порядку (ч. 3 ст. 123 КАСУ), створює необхідні умови для забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин у справі.

Законодавець окремо визначає наслідки для перекладача за порушення порядку під час судового засідання або невиконан­ня розпоряджень головуючого (ч. 2 ст. 270 КАСУ). Отже, у разі вчинення таких дій перекладачем уперше суд може застосувати до нього попередження. Однак після вчинення перекладачем зазначених дій повторно суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача, про що постановлюється ухвала суду і ро­биться позначка в журналі судового засідання.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом— це ви­требування судом письмових та речових доказів, які без поваж­них причин не були подані для дослідження судом. Наприклад, неподання нормативного акта органом владних повноважень із метою уникнення дослідження щодо наявності норм, які су­перечать Конституції і законам України, порушують права і законні інтереси фізичних чи юридичних осіб. Витребування доказів здійснюється відповідно до статей 79 і 80 КАС України за клопотанням особи. Однак, якщо докази не подані до суду без поважних причин, суд може постановити ухвалу про тимча­сове їх вилучення для дослідження.

Поважною причиною неподання доказів може бути визна­на обставина, якщо їх подання тягне за собою порушення дер­жавних, корпоративних, громадських інтересів та інтересів особи. Наприклад, документи, фото-, звуко-, відеодокументи, схеми, креслення, малюнки, ескізи, зразки техніки, винаходів тощо), які містять державну, банківську, комерційну, адвокат­ську таємницю, таємницю усиновлення тощо, потребують від­повідного забезпечення для її нерозголошення.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів зазначаються: ім’я (найменування) особи, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному вико­навцю для виконання.

Речові докази після дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, повертаються, а якщо речові докази вилучені з цивіль­ного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються від­повідним підприємствам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Письмові докази після дослідження також передаються особам, які їх надали, але у справі залишається засвідчена суд­дею копія письмового доказу.

Привід — це примусове доставлення особи до суду керівни­ком органу внутрішніх справ за ухвалою суду. Підставами за­стосування приводу є:

а) обов’язковість особистої участі у справі особи, визнаної судом;

б) неявка належно викликаної особи до суду. Належно викликаною особою вважається особа, якій вручено повістку відповідно до ст. 35 КАС України;

в) неприбуття в судове засідання свідків без поважних при­чин або неповідомлення причин неприбуття.

Отже, привід до суду застосовується до сторін чи третіх осіб, особиста участь яких у справі визнана судом обов’язковою (ст. 120 КАСУ), незважаючи навіть на те, коли у судовому роз­гляді беруть участь їхні представники, а також щодо свідків, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини свого неприбуття.

Про привід суд постановляє хвалу, в якій зазначаються всі необхідні реквізити для його здійснення (ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання чи перебування, місце навчання або роботи, коли і куди особа має бути доставлена тощо). Ухвала про привід направляється до органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) або за місцем робо­ти чи навчання особи, яку належить привести. Працівник ор­гану внутрішніх справ, якому доручено виконання приводу особи, оголошує їй ухвалу адміністративного суду про привід і забезпечує привід. У разі неможливості здійснення приводу (відсутність у місці проживання, перебування на лікуванні або у відрядженні особи, яка підлягає приводу) працівник органу внутрішніх справ негайно повертає ухвалу до суду через на­чальника органу внутрішніх справ із письмовим поясненням причин невиконання.

Особа, до якої застосовано привід, відшкодовує у дохід дер­жави витрати на його здійснення.

Привід не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які не можуть бути допитані як свідки відповідно до ст. 65 КАС України.

В адміністративно-деліктних провадженнях заходами про­цесуального примусу слід вважати:

1) доставлення порушника;

2) адміністративне затримання;

3) особистий огляд і огляд речей;

4) вилучення речей та документів;

5) привід.

Слід звернути увагу, що в адміністративно-деліктних про­вадженнях законодавець чітко і вичерпно регламентує повно­важення органів, які здійснюють адміністративно-процесуальні заходи примусу, оскільки ці заходи суттєво зачіпають права та інтереси громадян (адміністративне затримання, доставлення, вилучення речей тощо).

Доставлення порушника — це тимчасове затримання особи, яка вчинила порушення, з метою складення протоколу про ад­міністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення (ст. 259 КУпАП).

Доставлення правопорушника для складання протоколу та встановлення особи правопорушника у межах своєї компетен­ції здійснюється:

а) працівниками міліції;

б) посадовою особою Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;

в) військовослужбовцем чи працівником Державної при­кордонної служби;

г) членом громадського формування з охорони громадсько­го порядку і державного кордону;

ґ) працівниками Служби безпеки України;

д) уповноваженою на те особою на транспорті;

е) працівниками державної лісової охорони;

є) уповноваженою на те посадовою особою органів, які здій­снюють державний нагляд за дотриманням правил полювання, органів рибоохорони, інших органів, які здійснюють держав­ний контроль за охороною і використанням тваринного світу;

ж) громадськими інспекторами охорони природи, громад­ськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекто­рами органів рибоохорони та громадськими лісовими інспекто­рами;

з) працівниками воєнізованої охорони.

Залежно від характеру вчиненого правопорушення та підві­домчості правопорушень доставлення може бути здійснено до:

— міліції;

— підрозділу Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;

— органу Державної прикордонної служби України;

— органу Служби безпеки України;

— штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охо­рони громадського порядку;

— приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради;

— службового приміщення воєнізованої охорони.

Доставлення має бути проведене в можливо короткий строк.

Перебування доставленої особи у штабі громадського форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщен­ні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину. Слід зауважити, що законодавець обмежує час перебування доставленої особи лише у зазначених приміщен­нях і не встановлює обмежень перебування доставлених у при­міщеннях міліції, Державної прикордонної служби України, Вій­ськової служби правопорядку в Збройних Силах України, Служ­би безпеки України та у службовому приміщенні воєнізованої охорони. Це пояснюється, на нашу думку, тим, що посадові та службові особи зазначених органів мають повноваження щодо здійснення адміністративного затримання, а отже, і більшого у часовому вимірі тримання правопорушників для з’ясування скла­ду правопорушення, встановлення особи правопорушника та складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Адміністративне затримання — це примусове затримання особи уповноваженими на те органами з метою: припинення адміністративного правопорушення; встановлення особи; скла­дання протоколу про адміністративне правопорушення; забез­печення своєчасного і правильного розгляду справ та виконан­ня постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Про адміністративне затримання складається протокол, зміст і вимоги до якого встановлені ст. 261 КУпАП.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністра­тивне правопорушення, може провадитися лише органами (по­садовими особами), уповноваженими на те законами України (ст. 262 КУпАП). Адміністративне затримання проводиться з урахуванням підвідомчості розгляду правопорушень:

1) органами внутрішніх справ;

2) органами прикордонної служби;

3) посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

4) органами Служби безпеки України;

5) старшою посадовою особою воєнізованої охорони у міс­ці розташування охоронюваного об’єкта.

Адміністративне затримання може тривати не більш як три години (ст. 263 КУпАП, ст. 374 МК України). У виняткових випадках у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затри­мання. Наприклад, при порушенні прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; порушенні правил обігу наркотичних засобів для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення особа може бути затримана до трьох діб із письмовим повідомленням про це прокурора протягом двадцяти чотирьох годин. Особи, які вчи­нили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпоря­дженню або вимозі працівника міліції, публічні заклики до не­виконання вимог працівника міліції тощо, можуть бути затри­мані до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ.

Строк адміністративного затримання обчислюється з мо­менту доставлення правопорушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, — з часу її витвереження.

Особистий огляд і огляд речей — це встановлений законом правовий обов’язок громадянина пред’явити для огляду на ви­могу уповноважених осіб речі, документи та пройти особистий огляд. Основною метою особистого огляду і огляду речей є здійснення заходів щодо забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, виявлення необхідних у справі доказів, у основному речових — предметів, які є знаряд­дям вчинення правопорушення або безпосереднім об’єктом ад­міністративного правопорушення. Наприклад, виявлення нар­котичних засобів, зброї, набоїв, тварин, заборонених для вве­зення на територію України, знарядь полювання, рибної ловлі, документів та інших письмових і речових доказів.

Особистий огляд та огляд речей здійснюють посадові особи:

— органів внутрішніх справ;

— органів Служби безпеки України:

— Військової служби правопорядку в Збройних Силах Ук­раїни;

— воєнізованої охорони;

— цивільної авіації;

— митних установ;

— органів прикордонної служби;

— природоохоронних органів, органів лісоохорони, рибо­охорони, органів, що здійснюють державний нагляд за додер­жанням правил полювання;

— органів з питань інтелектуальної власності.

Особистий огляд може провадитися уповноваженою на те

особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї самої статі.

Огляд речей, багажу, транспортних засобів, знарядь полю­вання і рибної ловлі, добутої продукції здійснюється в присут­ності особи, у власності (володінні) якої вони є. У невідкладних випадках зазначені речі, предмети можуть бути піддані оглядові з участю двох понятих за відсутності власника (володільця).

Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративні пра­вопорушення або у протоколі про адміністративне затримання.

Вилучення речей і документів — це примусове тимчасове або постійне припинення володіння, користування та розпоря­джання певними речами або документами з метою забезпечен­ня доказів вчинення правопорушення, а також вилучення з цивільного обороту необоротоздатних та обмежено оборотоздатних речей (ст. 265 КУпАП).

Речі й документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єк­том правопорушення, вилучаються уповноваженими особами:

— органів державної контрольно-ревізійної служби в Ук­раїні;

— органів державної податкової служби України;

— органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

— органів, правомочних здійснювати адміністративне за­тримання;

— органів, що здійснюють особистий огляд і огляд речей.

Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи

про адміністративне правопорушення, а після розгляду справи їх у встановленому порядку конфіскують (наприклад, транс­портний засіб, який використовувався для перевезення неле­гальних мігрантів — ч. 3 ст. 206 КУпАП), або повертають во­лодільцеві (ордени, медалі, нагрудні знаки) або знищують (са­могон та апарати для його вироблення), а при оплатному вилученні речей — реалізують (транспортний засіб у разі керу­вання ним у стані сп’яніння повторно протягом року — ч. 2 ст. 130 КУпАП) в установленому законом порядку.

При вилученні речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне пра­вопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.

Адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей можуть бути оскаржені заінтересованою особою до вищестоя­щого органу щодо органу, який застосував ці заходи, прокуро­ра або до суду (ст. 267 КУпАП).

Привід — на відміну від приводу у судочинному проваджен­ні з адміністративного судочинства, в якому приводу підляга­ють сторони, треті особи, свідки, в адміністративно-деліктному провадженні привід — це примусове доставлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у разі якщо відповідно до закону присутність цієї особи є обов’язковою. Підставою приводу є ухилення особи, яка притягається до від­повідальності, від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міжміського суду. Начальник органу або суддя виносить постанову про при­мусовий привід особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, для участі у розгляді й вирішенні справи про адміністративне правопорушення.

Обов’язковість присутності особи при розгляді справ про адміністративні правопорушення визначається ч. 2 ст. 268 КУпАП. Законами України може бути передбачено й інші ви­падки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до органу, який вирішує справу, є обов’яз­ковою. Наприклад, Закон України «Про боротьбу з корупцією» передбачає обов’язкову явку особи, яка притягається до ад­міністративної відповідальності (ч. 5 ст. 12).

Водночас слід звернути увагу на те, що, крім процесуальних заходів примусу для забезпечення проваджень законодавством передбачені ще й заходи, які закріплені нормами матеріального права. По-перше, це кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК) та відмова свідка від даван­ня показань або відмова експерта чи перекладача від виконан­ня покладених на них обов’язків (ст. 385 КК). По-друге, це встановлення адміністративної відповідальності за неповагу до суду (ст. 185 КУпАП), що виражається у:

а) злісному ухиленні від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача;

б) непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпо­рядженню головуючого;

в) порушенні порядку під час судового засідання;

г) вчиненні будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил;

ґ) злісному ухиленні від явки до суду експерта або перекла­дача.

У цьому зв’язку заходи процесуального примусу в прова­дженні з адміністративного судочинства можна було б допов­нити за ст. 269 КАС України таким видом процесуального при­мусу, як складання протоколу про адміністративне правопору­шення за ст. 185 КУпАП.





Дата добавления: 2015-05-05; просмотров: 457 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.009 с.