Класичний філософський марксизм

Марксистська філософія – це сукупне поняття, що позначає філософські переконання Карла Маркса (1818-1883 рр.) і Фрідріха Енгельса (1820-1895 рр.), а також погляди їх послідовників. Стосовно неї застосовуються терміни «діалектичний матеріалізм» та «історичний матеріалізм», введені в ужиток в 90-х рр. XIX століття. Пізніше вони були прив’язані до ідеологічних трактувань філософських складових марксизму як теорії, ідеології та практики перетворення суспільства. Існують класична і некласична версії марксистської філософії. У першому випадку це філософські ідеї власне К. Маркса і Ф. Енгельса, в другому – різні інтерпретації цих ідей. Класичний філософський марксизм не є завершеною філософською системою, оскільки в ньому виразно простежується еволюція, виділяються етапи творчості «молодого» і «зрілого» К. Маркса, «пізнього» Ф. Енгельса, в наявності трансформація багатьох категорій. При спільності початкових установок, ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса часто йшли різними шляхами.

Філософські поняття і побудови марксистської класики багато в чому продовжують традиції класичної німецької філософії, перш за все об’єктивного ідеалізму Г. В. Ф. Гегеля і антропологізму Л. Фейєрбаха. Об’єктивний ідеалізм Г. В. Ф. Гегеля перетворюється на нову форму матеріалізму, в його вченні молоді К. Маркс і Ф. Енгельс побачили спосіб подолання розриву між ідеалом і дійсністю (ідеал властивий самій дійсності, він розвивається в ній діалектично-суперечливо). Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха із її акцентом на окрему людину трансформується в соціально-філософську і філософсько-історичну концепцію, яку К. Маркс і Ф. Енгельс розробляли спільно. У ній вони обґрунтовували необхідність людської свободи і емансипації, саморозвитку та вдосконалення.

Соціалістичні ідеали французьких і англійських утопістів також підкріплюються філософськими аргументами діалектико-гуманістичного характеру. Основоположники марксизму, критикуючи сучасну їм дійсність, прагнули знайти новий світ.

К. Маркс і Ф. Енгельс виходили з переконання, що не можна за допомогою ідей змінити світ і свідомість. У «Тезах про Фейєрбаха» (1845 р.) К. Маркс критикує весь попередній матеріалізм за його пасивно-споглядальний характер, а ідеалізм – за розуміння людської активності лише як духовної діяльності. Тому й іншому він протиставляє поняття практики як предметної матеріальної діяльності. Згідно з К. Марксом, суспільне життя є «по суті практичним». Так у філософію вводиться нова предметна область – сфера практичної діяльності людей, яку філософія раніше ігнорувала (раніше під практичною філософією розумілася філософія моралі).

Формулювання основних ідей матеріалістичного розуміння історії стає першою спробою К. Маркса і Ф. Енгельса створити позитивну науку про суспільство і його історію, яку вони протиставляли колишній філософії та філософії взагалі. У історії і соціумі зміна йде від матеріального до ідеального, від економічного базису до ідеологічної надбудови; суспільне буття людей визначає їх свідомість. Нове суспільство теоретично виводиться із суперечностей самого суспільства на даному етапі його розвитку, і, перш за все, із суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами. Знання про суспільство, як підкреслюють К. Маркс і Ф. Енгельс, не виводиться шляхом спекулятивного філософського міркування, а виявляється емпірично, як це робить «позитивна наука». Метою цих учених є побудова вчення про суспільство і його історію як науку, яку вони протиставляють всій колишній філософії і навіть філософії взагалі (Ф. Енгельс пізніше писав, що із виникненням матеріалістичного розуміння історії – історичного матеріалізму філософії історії прийшов кінець). І ця наука покликана не просто констатувати ділення історії суспільства на формації, а ділити кожну формацію на її складові, пояснити, чому та або інша суспільна формація влаштована саме таким чином, а головне – чому суспільство розвивається, переходячи від формації до формації. Суспільство – не хаотичний агрегат і не «твердий кристал», а цілісність, здатна до саморозвитку. Його різні частини повинні, так чи інакше, відповідати одна одній. Така відповідність існує між продуктивними силами і виробничими відносинами.

К. Маркс і Ф. Енгельс дійшли до думки про недостатність обґрунтування комунізму одними філософсько-гуманістичними міркуваннями, що до того ж носять нормативно-оцінний, телеологічний характер (спочатку задана суть людини, яка загублена в сучасному їм світі, але вона із необхідністю повинна бути знов відновлена). Але звідси не послідував перехід до комуністичного суспільства. Таке суспільство повинно бути підготовлено, з погляду К. Маркса і Ф. Енгельса, не тільки негативно – через суперечність, але і позитивно – через розвиток позитивних передумов і не тільки на рівні людини, але перш за все на рівні власне суспільних структур. Комуністична формація, як наступна за капіталістичною, тепер теоретично виводиться не із поняття людської суті (що фіксує швидше ідеал, чим щось спочатку дане), а із цілого комплексу передумов, – зрештою із необхідності вирішення протиріч, які концентруються навколо приватної власності на засобів виробництва. У «Маніфесті Комуністичної партії» К. Маркс і Ф. Енгельс писали про те, що комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності.