У своїй творчості С. М. Булгаков пройшов шлях від марксизму через неокантіанство до ідеалізму, а потім – до богослов’я. В період останнього перелому свого світогляду він активно розробляв тему християнського соціалізму, яка багато в чому і слугувала приводом для переоцінки власної системи цінностей. На думку багатьох сучасних дослідників, це був час найбільш інтенсивної творчої діяльності С. М. Булгакова.
Слід відразу ж відмітити, що наприкінці цього недовгого періоду сам мислитель дійшов висновку про неможливість втілення в життя своєї соціально-політичної концепції християнського соціалізму. Проте надалі він неодноразово повертався до її переосмислення вже у межах релігійно-філософських і богословських побудов. При цьому, переставши грати роль ключової ідеї в його уявленнях, вона отримує нове тлумачення, заломлюючись крізь призму світогляду філософа.
Вперше соціалістичні ідеї зацікавили С. М. Булгакова в період його відходу від марксизму у бік ідеалістичних цінностей. У збірнику статей «Від марксизму до ідеалізму», що вийшов у 1903 році, автор осмислив ідею О. І. Герцена про «російський громадський соціалізм», а також тезу Ф. М. Достоєвського про «всесвітнє єднання в ім’я Христове» як про «російський соціалізм». Теорія К. Маркса, для якого люди були лише носіями певних суспільних стосунків, перестала влаштовувати мислителя. Спочатку С. М. Булгаков долучився до критичного раціоналізму І. Канта, але в подальшому процесі філософських шукань його особливо гостро стало хвилювати питання про «теорію прогресу», що змусило мислителя піти далі за чисте кантіанство. Мислитель постав перед питанням: чи «можлива засобами однієї експериментальної науки побудова такого світогляду, який давав би теоретичне обґрунтування активній соціальній поведінці й ідеалам суспільного прогресу, чи можлива наукова теорія прогресу?», що коротко було висловлене ним як проблема «активної соціальної поведінки в ім’я ідеалу». Сучасна філософія зобов’язана, на переконання С. М. Булгакова, засвоїти й переробити всі висновки сучасної позитивної науки, з’ясувати свій зв’язок з реальними завданнями часу та встановити до них певне відношення, виробивши, таким чином, загальну програму практичної політики.
З того часу відкривається новий етап творчості С. М. Булгакова, присвячений ідеї «християнського соціалізму». У 1905 р. він веде літературно-філософський журнал «Питання життя», де йому вдалося викласти своє розуміння «християнської політики» у зв’язку з актуальними проблемами економічного та громадського життя Росії, що переживала, на його думку, «глибоку і всебічну» кризу.
С. М. Булгаков швидко здобув вагоме літературне ім’я, його публіцистична діяльність стала значним внеском в те, що ми сьогодні називаємо «російським релігійно-філософським відродженням». На думку американського історика Джоуля Патнема, роботи С. М. Булгакова про християнський соціалізм, вкорінені як у російському релігійному досвіді, так і в сучасній йому політичній філософії і соціології, стали однією з найбільш характерних форм цього явища суспільно-політичного життя Росії початку XX століття.
Разом з активною публіцистичною діяльністю у С. М. Булгакова назріває думка про втілення своїх ідей на практиці, як це можна бачити з його листування з О. С. Глинкою-Волжським: «У мене назріває ще один план, пов’язаний з літературними надіями, – заснування «Союзу християнської політики».
У своїй першій роботі, присвяченій проекту «Союзу християнської політики», надрукованій у «Питаннях життя» навесні 1905 р., С. М. Булгаков у правовому відношенні розглядає державу як необхідність для продовження історії, а не як вищу мету. Це наводить автора на думку про те, що людина повинна вважати себе частиною держави, і той, хто вважає себе членом християнського світу, має бути громадянином-християнином, а отже, повинен, як християнин, виконувати свій громадянський обов’язок, що полягає в здійсненні «християнської політики».
Що стосується Церкви, то втілення її справжньої ідеї можливо лише в умовах свободи. Церква повинна внутрішньо і зовні звільнитися від держави. Отже, попередньою умовою забезпечення християнської політики в Росії є відокремлення Церкви від держави, православ’я від самодержавства. Церква не пов’язана з державним або політичним ідеалом. Вона повинна мати можливість вижити та зберегти свій священний характер у будь-якій державі.
У правовому та соціальному аспектах С. М. Булгаков пояснює свою відданість перевазі соціалізму над капіталізмом тим, що, на його думку, соціалізм відповідає християнству і тому має бути включений до «християнської політики». Він розділяє позицію С. Ерна, спрямовану проти приватної власності, але на відміну від останнього, рішуче відкидає тотальний зв’язок економіки з християнською общиною або Церквою («церковне господарство»), для позначення якого використовує зневажливий термін «соціалістичні фаланстери». На думку С. М. Булгакова, всілякі «релігійно-економічні скити» – будь то Толстовські колонії, «Неплюєвські братства», соціалістичні громади північноамериканських сект або просто багаті російські монастирі, – мали в самих собі передумови до розпаду, в них запанував зв’язок набожності з рентабельністю.
Поводитися по-християнськи – це означає допомагати не лише християнам, але й усім людям без виключення. Тому християни повинні піклуватися про покращання соціального ладу в інтересах усіх, а не про «створення привілеїв для обраних», що і є «церковним соціалізмом». Він же, навпаки, закликав до здійснення «економічного соціалізму» – однакового для всіх членів суспільства незалежно від того, християни вони чи ні. Для його досягнення християнству треба «йти в стрункій армії прогресу», треба залучити християнську етику та філософію, соціалізм, що розуміється як господарська організація – це ідея, надзвичайно християнська, це «організуюче начало соціальної любові».
Одна з найбільш позитивних «високоморальних сторін» соціалізму полягала, на думку С. М. Булгакова, у введенні загального обов’язку праці й оголошенні війни «неробству та дармоїдству».
