Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Антиномізм релігійної філософії С. М. Булгакова




 

Напрям релігійної філософії, у межах якої працював С. М. Булгаков, названий антиномічним, оскільки повністю побудований на непереборних у свідомості антиноміях: трансцендентного й іманентного – відносного в абсолютному безпричинному, але неабсолютному. Для мислителя виникнення антиномій при переході від релігійного відчуття до релігійної філософії неминуче. Антиномія вказує на межі людського розуму. «Розум виявляється нездатний зробити цілком для себе іманентним буття, підпорядкувавши його законам свого мислення, – між ним і буттям виявляється невідповідність, яка і знаходить своє відображення в антиноміях»[267]. Лише у божественному розумі антиномії неможливі, оскільки буття та мислення в ньому співпадають в єдиному акті, але для людини антиномії цілком природні, коли вона намагається зробити об’єктом свого мислення трансцендентне.

До антиномічного напряму релігійної філософії, за словами С. М. Булгакова, відносяться більшість християнських представників апофатиського богослов’я, а саме Климент, Ориген, Василь Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисський, Діонісій Ареопагит, Максим Ісповедник, Іоанн Дамаскін, Григорій Палама, Микола Кузанський.

Як зазначає С. М. Булгаков у трактаті «Світло невечірнє», існує ще один напрям релігійної філософії. Він розглядає «ніщо» як початковий момент діалектики буття, який відповідає найбільшій спільності, недиференційованості і невиявленості буття, але «ніщо» в той же час не протистоїть йому. У цьому напрямі релігійної філософії «ніщо» не існує. При переході від ніщо до щось немає стрибка, оскільки і ніщо, і щось є буттям у різних діалектичних моментах. «Ніщо» було спочатку, в ньому виникає не лише світ, але й Бог. Бог і світ можуть бути зрозумілі як модуси «ніщо», причому вони розташовані ієрархічно як східці самоодкровення. Людина сходить спочатку від світу до Бога, а потім далі до «ніщо».

Абсолютне «ніщо» – світ і Бог єдиносущні. «Бог є також лише положенням або модусом абсолютного «ніщо», це абсолютне, звернене до світу, це його космічна іпостась. Причому іншим таким же модусом є світ, і це однакова модальність Бога та світу, і в цьому сенсі, їх єдиносущність надана їм рівною мірою, хоча і в різному сенсі»[268]. Релігійний монізм, а саме так слід класифікувати представлену вище систему, розходиться двома шляхами в питанні про походження світу та Бога як множинності в єдиному «ніщо». По-перше, світ може бути зрозумілий як ілюзія, обман почуттів або як неповноцінна реальність, яку необхідно здолати і прорватися назад до «ніщо». По-друге, світ може бути еманацією абсолютного. При цьому, чим більше віддаляється світ від абсолютного в цьому виявленні, тим сильніше поринає в зло. Він реальний, оскільки причетний до повноти абсолютного, але також неповноцінний. Світ виникає як тінь абсолютного і лежить поза ним. Обидва шляхи, зрештою, призводять до акосмізму.

На думку С. М. Булгакова, другий напрям – релігійний монізм, представлений філософією і релігією індуїзму, роботами Плотіна, Еріугени, Екхарта (Еккегарта) і Беме, Б. Спінози, А. Шопенгауера.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 347 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.002 с.