Дух є свобода

На думку М. О. Бердяєва, раціональне визначення духу неможливе, це безнадійно для розуму. Дух знищується таким визначенням, він перетворюється на об’єкт, тоді як власне є суб’єктом. Про дух не можна виробити поняття так як про предмет, об’єкт, оскільки дух – не предмет, не об’єкт. Філософ говорить про те, що об’єктивного духу не існує, словосполучення «об’єктивний дух» вимагає перегляду.

Для філософії такий перегляд означає вивчення всієї творчої спадщини Г. В. Ф. Гегеля. Але це не бентежить М. О. Бердяєва. На його думку, і поза логічним визначенням можна вловити ознаки духу. Цьому перегляду і присвячені праці М. О. Бердяєва «Філософія вільного духу», «Дух та реальність». Для мислителя дух є надраціональним. Митець переконаний, що про дух не можна виробити поняття, проте можна вловити ознаки духу. Можна сказати, що такими ознаками є свобода, думка, творча активність, цілісність, звернення до вищого божественного світу і єднання з ним. Цією низкою ознак об’єднуються «пневма» Священного Писання і «нус» грецької філософії. Оскільки дух є свободою, духовне ми повинні розуміти, передусім, як незалежне від детермінізму природи та суспільства. Дух, перш за все, протилежний детермінізму. Дух внутрішній відносно зовнішнього, всього залежного від зовнішнього. Внутрішнє є символом духу. Дух однаково може характеризуватися просторовими символами глибини та висоти. Дух є бездонною глибиною та небесною висотою, проривом у цьому світі, динамікою, творчістю, польотом. Через дух людина стає образом і подобою Божими, отже, дух є божественним елементом у людині. Через нього вона може підніматися до вищих сфер Божества. Дух є цілісним творчим актом людини. Дух є свободою, якій відводиться панівне місце над буттям, що власне і є вже застиглою свободою. Тому дух не визначається закінченим, абсолютно оформленим, статичним буттям. Дух є творчістю, оскільки творить нове буття. Творча активність, творча свобода суб’єкта первинні. Принцип причинності не застосовний до духу та його життя.

На думку М. О. Бердяєва, дух не твориться Богом як природа, він є еманацією від Бога – дух Богом вливається в людину. Такий його біблейський образ. Але дух походить не лише від Бога, а також і від початкової свободи, що була до буття. У цьому основний парадокс духу – він є еманація Божества, він належить боголюдству, він вільний у Богу і свобода від Бога. Про це неможливо виробити поняття, цю таємницю не можна раціоналізувати, про неї можливий лише міф і символ. Це є таємниця творчості і в той же час таємниця зла. Людина, зрозуміла остаточно як природна детермінована істота, що не стоїть перед цією таємницею, перед нею стоїть лише людина як істота духовна. Свобода, творчість і зло передбачають не лише буття, а й небуття. Проте це небуття не можна зробити предметом понятійного мислення.

За переконанням російського мислителя, дух ірраціональний. Раціоналістичне ж розуміння духу його спотворює та принижує. Бога в людині можна зрозуміти тільки через дух, що завжди є сьогоденням, зверненим до вічності. Дух знаходиться поза часом, як і поза простором, поділу яких він протистоїть, оскільким асм є цілісним. Дух є не буттям, а сенсом буття, його істиною. Він є розумом, але розумом цілісним. Дух не є свідомістю, проте через нього можуть бути пізнані межі свідомості й відбувається перехід до надсвідомості. У дусі є начало Прометея, повстання проти богів і природи, проти детермінізму людської долі, є поривання до вищого вільного світу.

Опис М. О. Бердяєва не науковий. Але філософія не зобов’язана виступати в науковому обрамленні. Узагальнюючи результати наукового знання, філософ, природно, говорить мовою науки, але аналізуючи такі предмети, як добро і зло, любов і ненависть, він цілком законно звертається до мови поезії та релігії. «Пір» Платона визнаний зразком філософського аналізу. Але в ньому аналізується любов, і написаний він зовсім не мовою науки. Так і опис М. О. Бердяєвим духу скоріше нагадує дивовижний опис любові в апостола Павла, ніж філософствування І. Канта або Б. Спінози.

У спробі описати феномен духовності М. О. Бердяєв не надто спирається навіть на словникове вживання слова «дух», пояснюючи це тим, що, на його думку, це слово прийнято використовувати в дуже широкому, всезагальному значенні. Передусім, застосовують слово дух до різних колективів. Говорять і про дух народу, стану, професії, війська, сім’ї тощо. Говорять про дух капіталізму, який є применшенням духу. У цьому загальному і метафоричному сенсі дух втрачає свої специфічні ознаки. Дух, на думку М. О. Бердяєва, означає те, що лише об’єднує, оформляє цю групу, енергію, яка може бути і глибоко бездуховна. Тому, як стверджує мислитель, застосування до колективів категорії духу є досить двояким і вимагає обережності.

Заклик до обережності з вуст М. О. Бердяєва звучить несподівано. Але тут потрібно мати на увазі його індивідуалістичні нахили. Суб’єктивне начало зосереджене для нього в людині і в Богу, і ніде більше. Тлумачення понять «соборність», «Дух Святий» і божественної триєдності у Святій Трійці становлять для нього чималі складнощі. Історик російської філософії В. В. Зеньковський вказує, що персоналізм М. О. Бердяєва симпатизує лейбницівському поняттю замкнутої в собі монади. Бердяївське поняття духу відкрите, але його поняття суб’єкта особистості замкнуте. Його суб’єкт не співвіднесений з іншими суб’єктами, його «я» не пов’язане з нічиїм «ти». Про злиття «я» і «ти» до загалом «ми» у М. О. Бердяєва нічого не сказано. Відповідно дух постає як замкнутий і самотній.

Але| повернемося до його опису духу. Для М. О. Бердяєва дух є в собі буття, що не можна визначити ззовні. Від об’єкта не походить нічого духовного. Поза свободою духовне нічого не означає. Об’єктивне є протилежним свободі, вторинним і похідним. Для цього необхідно зрозуміти процес відношення між символом і реальністю.