У трактаті «Світло невечірнє» С. М. Булгаков, розглядаючи творіння світу з «ніщо», проводить лінію від Платона до Шеллінга, на ідеях яких будує свою концепцію. Створене буття трактується ним як особливий рід «ніщо», наділений потенціями, багатими перетворенням буття на щось. Це відповідає платонівському і неоплатонівському поняттю меону – відносне небуття. Чисте ж «ніщо» – протилежність буттю – передається поняттям «укон», тобто радикальним запереченням буття.
У праці «Світло невечірнє» С. М. Булгаков представляє філософему про творіння світу як перетворення укону на меон творчим актом Бога. Філософ ставить у центр релігійної онтології вчення про «ніщо». Для російського мислителя це вчення визначає увесь лад релігійної філософії і тому є її ключовим моментом. С. М. Булгаков детально аналізує проблему «ніщо» в усій її повноті. Але перш ніж звернутися до вчення про «ніщо», слід розглянути загальні тенденції апофатичного богослов’я, описані ним у трактаті.
Основою для свого аналізу письменник бере різні відтінки заперечення, які існували в давньогрецькій мові. Цих відтінків три. По зменшенню сили заперечення вони розташовуються в наступній послідовності: a privativum, ou і mh. Перший вказує на невимовність і невизначеність того, що заперечується. Другий означає відсутність якої-небудь властивості і має певний зміст – не те, не це. Третій містить у собі лише деяку невизначеність і може бути переданий як «ще ні», «поки ні».
Двом типам заперечення – запереченню як невимовності та запереченню як невизначеності – відповідають два напрями релігійної філософії. Перший напрям С. М. Булгаков називає антиномічним, а другий – еволюційно-діалектичним. При цьому для нього важлива не лише міра заперечення, але й те, як співвідносяться «ні» і «так», «ніщо» і «щось».
У першому напрямі між «ніщо» і «щось» лежить нездоланна логічним шляхом безодня. Абсолютне (Бог-творець, але в той же час і «ніщо», оскільки Він невиразний і невизначний) незбагненно, з нього немає шляху у відносне (у створений світ – щось). Бог трансцендентний, це принципово для релігійної свідомості. Але, з іншого боку, людина відносно дивиться на Абсолютне, вона причетна до абсолютного, вона іманентна Абсолютному, тому що Абсолютне нічим іншим бути не може. Таке відношення між Абсолютним і відносним С. М. Булгаков називає інтуїцією створеного. У акті творіння світ розглядається як той, що знаходиться поза Богом, ця відносність і робить світ світом, протилежним Богові. Але в той же час це не означає, що він знаходиться поза Богом, оскільки Він не був би тоді абсолютним. Світ існує у Богу і тільки Богом. Немає і не може бути, нічого, поза Богом, що лежить зовні, і що обмежує Його своїм існуванням. «Абсолютне вважає в собі відносне буття або створене, нічого не втрачаючи у своїй абсолютності, але, проте, залишаючи відносне в його відносності»[266]. Світ має причину і джерело свого буття не в собі самому, а у Богу. Але це не означає, що Бог є причиною світу, оскільки Він не може бути включений до низки причинно-наслідкових зв’язків світу, як Абсолют.
На думку С. М. Булгакова, Бог не має потреби в світі, він вільний від світу. Світ у цьому контексті безпричинний, але в той же час ми не можемо сказати, що він у зв’язку з цим абсолютний і не має основи. Важливо також відмітити, що у межах цього підходу світ постає не як деяка ілюзія, що включає Абсолютне, а як творіння, що отримало у своїй відносності реальність і самобутність від Абсолютного.
