Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

М. О. Бердяєв – богошукач-романтик




 

Творчий шлях М. О. Бердяєва почався із захоплення марксистським соціалізмом. Проте мислитель відчував усю недостатність матеріалізму як філософської системи і, визнаючи господарське життя основою історичного процесу, з великим сумнівом підходив до діалектичного матеріалізму. Він розумів перевагу філософських ідей вчень І. Канта та Г. В. Ф. Гегеля над вченнями Л. Фейєрбаха і Ф. Енгельса. Почавши з пошуків для філософсько-економічного вчення К. Маркса іншої філософської основи, М. О. Бердяєв поступово відійшов від марксизму і пішов власним шляхом, надовго зберігши лише співчуття соціальній програмі соціалістів. Пам’ятник цього перехідного періоду – перша велика робота М. О. Бердяєва «Суб’єктивізм і індивідуалізм в суспільній філософії», що вийшла в 1901 р. За нею слідує в 1911 р. «Філософія свободи», а в 1916 р. – «Сенс творчості. Досвід виправдання людини».

Молодий М. О. Бердяєв витрачає багато часу на зустрічі, доповіді та спори. Він – активний учасник релігійно-філософських зборів, один із засновників збірників «Проблеми ідеалізму», «Віхи», а в 1918 році – «З глибини». Відійшовши від марксистської віри в утопію земного раю, М. О. Бердяєв ступає на шлях богошукача і заявляє в збірнику «Sub speciae aeternitatis», що «люди нової релігійної свідомості… хочуть зв’язати свою релігію з сенсом всесвітньої історії, хочуть релігійно освятити всесвітню культуру».

Думки, що виникли в ході релігійно-філософських зібрань, зокрема, протиставлення «нової релігійної свідомості» «історичному християнству», переконання в історичній невдачі християнства та сподівання на створення нової релігійної свідомості, володітимуть ним до кінця життя. Мислитель, перш за все, – богошукач-романтик, спрямований на визнання реальності духу і духовного досвіду, ворог абстрактного ідеалізму й абстрактного матеріалізму. Ранній М. О. Бердяєв – містик із соціалістичними симпатіями, що ясно бачить усю небезпеку одностороннього поклоніння раціоналістичній науці, шукає нові зв’язки між релігійною, філософською свідомістю та новим осмисленням історії. У 1912 році він пише роботу про О. С. Хомякова, за якою слідують роботи про Ф. М. Достоєвського, К. Леонтьєва і стаття про М. В. Гоголя. Із самого початку творчість М. О. Бердяєва мінлива і суперечлива. Але в цій мінливості та суперечності він усе життя буде вірний собі. Французький дослідник його філософії Ежен Порре порівнює його з музикантом, який завжди розігрує одну і ту ж мелодію для того, щоб збагатити її усе новими і новими варіаціями.

У хорі передреволюційної російської думки М. О. Бердяєв вже займає помітне місце. Займає його не внаслідок академічної роботи і не в результаті того, що він – помітний представник збірника «Віхи», а завдяки сміливості і яскравості його думки, силі його оригінальних формулювань. Його книга «Сенс творчості», що вийшла в Москві в 1916 році, містить оригінальну концепцію: «Нескінченний дух людини претендує на абсолютний, надприродний антропоцентризм, він усвідомлює себе абсолютним центром не цієї замкнутої планетної системи, а всього буття, всіх світів». «Мета людини – не порятунок, а творчість». «Не творчість повинні ми виправдовувати, а, навпаки, творчістю повинні ми виправдовувати життя». «Творчий акт є самостійна цінність, що не знає над собою зовнішнього суду». «Культ святості має бути доповнений культом геніальності». «Християнство, як мораль спокутування, не розкрило моральної творчості». «Не можна жити у світі і творити нове життя з однією мораллю слухняності». Ці формулювання викликають суперечку. У них намічається автономна етика творчості, яка цікавитиме М. О. Бердяєва усе життя.

У тому кипінні духу, яке охопило мислячу Росію на початку XX століття, М. О. Бердяєв – одна з найбільш проблемних і яскравих фігур. Він з усім запалом молодості вдається до пошуку релігійного та морального оновлення. Релігійний романтизм відводить його далеко за межі філософських висловлювань. Він бере на себе сміливість віщати, що «людина нової релігійної свідомості не може відректися ні від язичництва, ні від християнства».У статті «Про нову релігійну свідомість» він пише: «Ми зачаровані не лише голгофою, але й Олімпом, …зве і притягає нас не лише Бог, померлий на хресті, страждаючи, але і бог Пан, бог стихії земної… і стародавня Афродіта».

В. С. Соловйов, з якого почався рух російського релігійного і філософського оновлення, певно, з обуренням відкинув би релігійні спекуляції М. О. Бердяєва, Ф. М. Достоєвський – літературний кумир богошукачів, мабуть, зарахував би їх до числа тих же бісів-спокусників, що і Ставрогіна, Кириллова і Петра Верховенського. Передреволюційний період російської культури не лише в літературі та мистецтві, а й у філософствуванні повний романтичних захоплень, що переходять іноді в ексцентричність, у погоню за нарочитою оригінальністю. М. О. Бердяєв, особливо в його ранні роки, – людина свого часу і свого покоління.

Але разом із захопленнями і помилками це міжреволюційний час, повний нових цінних відкриттів. Мистецтво знаходить нові форми, філософія – нові думки. М. О. Бердяєву належить честь відкриття непомічених до нього великих мислителів минулого століття К. Леонтьева і Н. Федорова, а його твір «Світогляд Достоєвського», що вийшов лише в 1923 році в Берліні, виношувався, звичайно, вже в цей перший творчий період.

М. О. Бердяєв не вкладається в межі академічних течій і шкіл філософської думки. Він – істинне дитя того смутного часу, в якому йому дісталося жити. Але він – яскравий виразник свого часу. Не можна ні зрозуміти, ні оцінити російського філософствування першої половини XX століття, не зрозумівши і не оцінивши М. О. Бердяєва.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 342 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.002 с.