Гносеологічні ідеї І. Я. Франка

І. Я. Франко цікавився працями з проблем гносеології багатьох його сучасників – психологів і філософів, які розглядали різні форми пізнання. Цікавлячись процесом пізнання, І. Я. Франко твердив, що воно відбувається за допомогою імпульсів. Із зовнішнього світу доходять до нашої свідомості певні механічні чи хімічні імпульси (тверді тіла, плини, запахи, тремтіння етеру або електричні рухи) і впливають на наші нерви. Останні, в свою чергу, провадять їх до певних мозкових центрів і в комірках нашої мозкової субстанції постає образ того центру, з якого вийшов даний імпульс. Досліджуючи процес відображення, учений стверджував, що процес відображення неможливий без відображуваного. Фізіологія та психологія дають зрозуміти, що кожна людина лише те може робити, говорити, думати, що у формі вражень дійшло до її свідомості. І відтак лише ці елементи може комбінувати, складати, ділити і переформовувати, проте щось суттєво нове, зовсім відірваного від світу її вражень, людина ніколи не могла і не може створити.

Розглядаючи гносеологічні проблеми, особливо проблему пізнання та свідомості, І. Я. Франко виступав раціоналістом. Він погоджувався з вродженими здібностями – з принципом вродженості дару пізнання Г. В. Лейбніца (вроджене обдарування), а також з апріоризмом І. Канта. В окремих випадках він надавав великого значення психології, особливо інтуїції, волі та символізмові, що виступають як важливі чинники в питаннях пізнання. І. Я. Франко розглядав двоїстість світу, тобто існування матеріальної єдності картини світу і світу мислячої людини – творця світу життя, світу ідей, світу часовості та безкінечності. Узгоджуючи при тому погляди філософів XIX століття з досягненнями сучасної йому науки, І. Я. Франко розрізняв двоїстість існування світу – світу матерії і світу життя, яке він цінив понад усе. Щодо світу матерії – світу матеріального буття, яке ми спостерігаємо нашим мисленням, у ньому він вбачав непорушну єдність із законами, джерела яких намагається пізнати людина. Ідеї цього пізнання є відображеннями наукових поглядів на даний світ.

Окремо від світу матерії І. Я. Франко цінив світ життя, світ природи, світ рослинний і тваринний, який прагне до самозбереження у постійній боротьбі за життя. Окремо він бачив світ людини, яка іноді намагається протиставити себе природному світові, намагаючись, хоча б частково, спрямовувати його розвиток по своїй волі. І. Я. Франко бачив світ у його часовості, просторовості та безкінечності.

У відношенні до матеріальності світу, тобто до матерії, І. Я. Франко був схильний до монізму, проте по відношенню до природи, життя, людини з усіма її суспільними проявами, з узагальненням і власного природного життя, його погляди ідеалістичні як у мислителя, що бачить життя в його дуалістичній основі добра і зла. Тому не дивно, що ще в молодості, в одній зі статей він писав про потребу відмежувати науку від засад віри, щоб краще збагнути і пізнати існуючу дійсність. У 1882 році І. Я. Франко писав, що наука, якщо хоче бути наукою, мусить відкинути віру, одкровення, двоїстість у природі, а стояти на єдності (монізмі) – мусить прийняти те, що матерія та сила – те ж саме, що дух і тіло.