Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Прояви і норми права в контексті ідеї права В. С. Соловйова




 

Не можна судити або оцінювати будь-який факт з правової області, будь-який прояв права, якщо не мати загальної ідеї права або його норми. Співвідношення природного та позитивного права В. С. Соловйов у цілому розкриває як співвідношення розумної сутності права та її реального прояву у чинному праві. Поняття особистості, свободи і рівності складають сутність природного права. Раціональна сутність права розрізняється від його історичного явища, або права позитивного. У цьому сенсі природне право – та загальна формула алгебри, під яку історія підставляє різні дійсні величини позитивного права. При цьому само собою є зрозумілим, що ця формула (як і всяка інша) у своїй окремості є лише відвернення розуму, насправді ж існує лише як загальна ідеальна умова усіх позитивних правових стосунків, у них і через них «…Природне право як щось умоглядне – це, отже, не реально діюче право, разом з позитивним правом, а зміст всякого діючого права. Таким чином, – писав В. С. Соловйов, – під природним або раціональним правом ми розуміємо лише загальний розум або зміст (ratio, логос) всякого права як такого. З цим поняттям природного права як тільки з логічним право позитивне не має нічого спільного. Теорія природного права існувала колись в юридичній науці як те, що історично передувало позитивному праву». З цих же позицій мислитель відкидає уявлення про природний стан, у якому люди існували до появи держави та позитивного права. Заперечуючи роздільне існування природного і позитивного права, В. С. Соловйов підкреслює, що обидва ці елементи, раціональний і позитивний, з однаковою необхідністю входять до складу всякого права. Теорія, яка їх розділяє або відволікає одне від одного, передбачає історичне існування чистого природного права, приймає відвернення розуму за дійсність. У той же час В. С. Соловйов відмічає, що хоча така теорія природного права і не можлива, проте безперечна істина полягає в тому, що всяке позитивне право, оскільки воно є все-таки право, а не що-небудь інше, по необхідності підлягає загальним логічним умовам, що визначають саме поняття права. Отже, визнання природного права в цьому останньому сенсі є необхідна вимога розуму. Відповідність закону (позитивного права) природному праву означає, перш за все, вираження в законі начал рівності і свободи.

Тому, на думку філософа, всякий позитивний закон, як приватний вираз або застосування права, до якого б конкретного змісту не відносився, завжди передбачає рівність як свою загальну та безумовну форму. Перед законом усі рівні, адже без цього він не є законом, і так само закон передбачає свободу тих, кому він наказує, бо для рабів немає загального формально обов’язкового закону, для них існує примусовий вже простий одиничний факт панської волі. В. С. Соловйов при цьому підкреслює, що правова свобода і рівність осіб – це не емпіричний факт (у емпіричній дійсності люди різні і відрізняються одне від одного), а положення розуму. Взагалі ж, – пише він, – розум як однакова межа усіх вільних сил або сфера їх рівності є визначальне начало права, і людина може бути суб’єктом права лише в якості істоти вільно-розумної. Свобода як властивість права – це «характеристична ознака особистості». Правом визначається відношення осіб. Те, що не є особа, не може бути суб’єктом права. У кантіанському дусі В. С. Соловйов пише, що особа на відміну від речі – це істота, що не вичерпується своїм буттям для іншого, що не може за природою своїй служити тільки засобом для іншого, а існує як мета в собі і для себе. Але свобода особи, пояснює В. С. Соловйов, визначає право тільки тоді, коли за всіма однаково признається їх свобода. Таким чином, – писав він, – моя свобода як право, а не сила тільки, прямо залежить від визнання рівного права усіх інших. При цьому рівність у трактуванні В. С. Соловйова має не формально-юридичне, а морально-змістовне значення. Говорячи про те, що тільки рівне обмеження робить зі свободи право, він конкретизує своє розуміння рівності у напрямі наповнення його моральним змістом. Він пише – значить, остаточна уся справа не в рівності, а в якості самого обмеження. Вимагається, щоб воно було дійсно справедливе, вимагається для сьогодення, правового закону, щоб він відповідав не формі справедливості, а її реальному істотному змісту, який зовсім не пов’язаний з абстрактним поняттям рівності взагалі. Кривда, рівно застосовувана до усіх, не стає від цього правдою. Правда або справедливість не є рівність взагалі, а тільки рівність у належному. Така характеристика рівності і справедливості в підході В. С. Соловйова означає їх трактування як категорій моральності. Маючи на увазі морально-справедливу рівність, він підкреслює, що справедливість є, поза сумнівом, поняттям морального порядку.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 372 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.002 с.