Центральна проблема творчості О. І. Герцена – історична спільність і відмінність доль Росії і Західної Європи. Деякі грані цієї проблеми відображені в творчості російських мислителів XVIII і початку XIX століть. Але вона набула нового сенсу, коли, з одного боку, в Західній Європі зміцнився капіталізм і народилися соціалістичні ідеї, а з іншого, – в Росії назріла криза феодально-кріпосницького ладу і постало питання про «вибір шляху». О. І. Герцен з особливою яскравістю і неповторною своєрідністю показав, що навколо проблеми «Росія-Захід» групується все коло питань майбутнього державно-правового розвитку Росії.
Російські мислителі різних світоглядів, поєднані спільним занепокоєнням про майбутній державно-правовий розвиток своєї країни, проявляють саме в цей час особливу активність в осмисленні проблеми «Росія-Захід». Досить перерахувати імена деяких мислителів, щоб зрозуміти, наскільки різноманітні їх підходи: П. Я Чаадаєв, М. В. Гоголь, В. Г. Бєлінський, О. С. Хомяков, Ф. М. Достоєвський, Б. Г. Чичерін і багато інших. У цій низці О. І. Герцен – одна з найважливіших фігур.
В онтологічному та гносеологічному контекстах, ідея селянського соціалізму – майбутнього державно-правового розвитку Росії склалася у О. І. Герцена в 50-х роках, коли людина, чиї помисли були спрямовані до Росії, не могла бачити в житті цієї країни тих громадських сил, які розвинулися через декілька десятиліть. Сьогодні ясно, що капіталістичний розвиток Росії в конкретних умовах, що склалися, був закономірним. Але було б безглуздо вимагати, щоб так дивився на справу мислитель в епоху, коли ще реальністю було кріпацтво, а робітничого класу в «європейському» сенсі зовсім не існувало. Гуманіст і народолюбець, О. І. Герцен шукав для Росії якийсь третій шлях, який дозволив би їй звільнитися від кріпацтва і, разом з тим, уникнути капіталізму та панування буржуазії.
У ідейних спорах 40-х років О. І. Герцен виступав як один з вождів західників, які, на противагу слов’янофілам, відстоювали прогресивність входження Росії до «європейського світу». У 50-і роки мислитель змінює свої погляди. Він говорить про особливий шлях і особливе призначення Росії. Його публіцистика перекликається з рядками Тютчева. «Розумом Росію не зрозуміти, аршином загальним не виміряти! У неї особлива стать – в Росію можна тільки вірити». Але в головному О. І. Герцен далекий від Тютчева, від «поетичного» слов’янофільства і ще далі – від оспівування старовини, чим займалися слов’янофіли.
Мислитель вбачав особливе покликання Росії в тому, щоб з’єднати західні ідеї соціалізму з народними основами російської селянської общини і показати світу можливість нового суспільного устрою без експлуатації людини людиною. Ідея соціальної революції суто європейська. Але з цього не виходить, що саме західні народи більше здатні її здійснити, як писав О. І. Герцен в 1854 р.
Запорукою російської соціальної революції він вважав селянську общину, відсутність розвиненої приватної власності селян на землю, традиції колективізму, взаємодопомоги в російському народі. Ці національні особливості він бачив і в робітничих, ремісничих артілях. Росіян – робочих по психологічному складу він вважав тими ж селянами і гадав, що вони принципово відмінні від західноєвропейських робочих. На стихійний громадський соціалізм (у багатьох місцях він використовує поняття «комунізм») покладав О. І. Герцен свої надії, протиставляючи його як кріпацтву, так і капіталізму.
Община споконвіків існувала в російському селі, проте до 40-х років XIX століття майже не привертала уваги учених і письменників. Вона була чимось органічним, очевидним і тому непомітним.
Привертали увагу росіян до общини роботи пруського соціолога та етнографа А. Гакстгаузена. Він з благословення і з допомогою царського уряду здійснив у 1843 р. велику подорож по Росії, підсумком якої стала видана в Германії тритомна праця «Дослідження внутрішнього стану народного життя і особливо сільських установ Росії» (1847-1852 рр.). А. Гакстгаузен «відкрив» общину, оголосивши її надзвичайно благотворною установою, яка сприяє зберіганню «добрих» патріархальних стосунків між селянами, поміщиками й урядом. Незважаючи на жорсткий монархізм автора, третій том праці А. Гакстгаузена, що трактує питання про общину, був все же таки допущений в Росію без права перекладу російською мовою.
Реакційні кола, аж до правих слов’янофілів, прагнули використати «відкриття» А. Гакстгаузена для увічнення «патріархальних» кріпосницьких стосунків. О. І. Герцен та інші революційні демократи, критикуючи монархізм і замасковане автором кріпацтво, хотіли бачити, незалежно від цього, в російській общині прообраз комірки соціалізму. У другій половині XIX ст. сільська громада опинилася в центрі дискусій з питань громадського розвитку Росії.
Общині були властиві елементи демократії, що іноді захищали селян від свавілля поміщиків та уряду. Але в конкретних умовах передреформної і післяреформної Росії община могла стати і стала переважно установою, в якій утілилися не соціалістичні, а феодально-кріпосницькі стосунки. Прогресивним у другій половині XIX століття міг бути лише капіталістичний розвиток, але цьому розвитку община заважала, прив’язуючи селянина до землі, перешкоджаючи переливанню робочої сили в промисловість, увічнюючи станову замкнутість, відсталість, «затурканість» селянських мас.
О. І. Герцен не міг не бачити багато проявів тенденцій капіталістичного розвитку. Для мислителя наукова політична економія його часу асоціювалося з антигуманною наукою про збагачення небагатьох за рахунок багатьох, про способи експлуатації праці капіталом.
Розповсюдження «принципів політичної економії» в Росії він вважав згубним для народу і сподівався, що йому протистоятиме община, оскільки її економічний принцип – надати кожному без винятку місце за своїм столом. Жорстокому, антигуманному капіталізму О. І. Герцен прагнув протиставити патріархальну гуманність російського сільського «світу», де усі бідні, але з голоду людина не помре, якщо у сусідів є чим поділитися з нею.
О. І. Герцен не раз пояснював, що він розуміє під російським соціалізмом. У одному з найяскравіших місць він говорить: «Ми російським соціалізмом називаємо той соціалізм, який йде від землі і селянського побуту, від фактичного наділу і існуючого переділу полів, від громадського володіння і громадського управління, – і йде разом з робітничою артіллю назустріч тій економічній справедливості, до якої прагне соціалізм взагалі і яку підтверджує наука»[201]. У цій статті О. І. Герцен декількома яскравими фразами показує шляхи зародження і формування соціалістичних ідей в Росії та місце в цьому процесі Чернишевського, який тоді був уже в Сибіру, на каторзі.
З цитати видно, що О. І. Герцен вважав найважливішим «соціалістичним» елементом общини відсутність приватної власності на землю (постійний переділ землі в общині відповідна до розмірів сім’ї). До сільської громади письменник приєднує і промислову артіль. Зрештою, він зазначає, що принципи соціалізму підтверджуються наукою, а не буржуазною політичною економією того часу.
В онтологічному контексті загальна спрямованість державно-правових поглядів О. І. Герцена – це селянський соціалізм, теоретичній розробці якого були підпорядковані його філософські, історичні та літературні праці. Віддаючи перевагу демократії, він застерігав, що не тільки монархія, але й соціальна республіка можуть бути морально знищені. Саме тому в Росії необхідно політичний устрій засновувати на моральних традиціях сільської громади.
Важливим етапом розвитку державно-правових поглядів О. І. Герцена стало обґрунтування ним у другій половині 1850-х років свого бачення ідеї обрання і скликання всенародного «Великого Собору» – Установчих зборів. На його думку, саме ці збори необхідні для відміни кріпосного права, узаконення пропаганди соціалістичних ідей. О. І. Герцен в зв’язку з цим зазначив, що «як би не було, перші установчі збори – перший парламент, саме він визначить як пріоритетні напрями «свободу слова, обговорення і законний ґрунт під ногами». Починаючи з О. І. Герцена, ідея установчих зборів стала органічною частиною соціально-революційної та демократичної ідеології Росії
Після думок декабристів про політичне перетворення Росії, саме ідеї О. І. Герцена стали фундаментальним етапом розвитку суспільно-політичної думки Росії. У цьому контексті особливе місце займає розроблена ним теорія російського соціалізму. Її основними компонентами стали, по-перше, визнання особливого в порівнянні із західноєвропейськими країнами шляху Росії до соціалізму, по-друге, переконання, що Росія більше здатна до соціальної революції, ніж ці країни, по-третє, оцінка сільської громади як основи соціалістичної організації, по-четверте, твердження про те, що звільнення селян із землею повинно стати началом соціального перетворення Росії.
Громадське перевлаштування, на думку мислителя, не повинне було відбуватися насильницьким шляхом, і в цьому сенсі він виступав проти закликів «до сокири», відмічаючи, що «…не можна закликати маси до такого бунту, тому що насильством і терором можна лише розчистити місце, але створити нічого не можна»[202]. У цьому контексті особливістю державно-правової спадщини О. І. Герцена є і те, що він, будучи західником, спробував пізнати Росію «від зворотного», – відштовхуючись від західного досвіду, але, переклавши його на усвідомлення Росії. О. І. Герцен зіткнувся з іншими ідейними течіями – революційним радикалізмом, з одного боку, і лібералізмом, з іншого, хоча і ті, й інші багато в чому виросли на його ідейній спадщині. Теорія російського соціалізму О. І. Герцена виявилася утопією, що, проте, анітрохи не зменшує його заслуг у розвитку державно-правової думки Росії.
