Класифікація. За характером Серозний Серозно-фібринозний Гнійний (емпієма) Геморагічний

Рентгеноскопічно: при зміні положення тіла форма тіні ексудату також змінюється, а у разі осумкованого плевриту ні.

Склад плевральної рідини. Відносна густина - 1,015 і більше, білок – 30 г/л і більше,.

Ознаки, що характеризують туберкульозний ексудат:

- відносна густина - 1,015 і більше; - вміст білка - 30 г/л і більше;

- співвідношення вмісту білка випіт/сироватка крові - 0,5 і більше;

- характерним є низький вміст глюкози - менше 3,33 ммоль/л.

- вміст клітин - більше 1х 10⁹ /л (переважають лімфоцити);

- активність ЛДГ - більше 1,6 ммоль/л х год;

Лікування – проводять відповідно до клінічної категорії хворого, враховуючи поширеність плевриту. При відсутності розсмоктування ексудату - пункція порожнини плеври з евакуацією ексудату. Призначають неспецифічну терапію – десенсибілізуючи, гормональні засоби, компреси на основі 15-20% розчину димексиду.

Наслідки. 1. Сприятливий – розсмоктування ексудату з утворенням плевральних спайок.

2. Відносно сприятливий – після розсмоктування на місті ексудату· утворюються масивні плевральні зрощення.

3. Несприятливий - перехід у гнійний плеврит.

Емпієма плеври (гнійний плеврит)

Емпієма плеври при ТБ розвивається при потраплянні до плевральної порожнини великої кількості МБТ (відмічається у випадках перфорації каверни у плевральну щілину).

При туберкульозній емпіємі плеври розвивається склероз і гіаліноз·листків плеври - вони стовщується іноді до 2 см. На внутрішній поверхні плеври можуть бути нашарування фібрину, казеозні горбки, грануляційна тканина, а іноді й виразки.

Клініка. Особливість ТБ емпієми (на відміну від неспецифічної) - у хворих температура тіла часто не підвищена і захворювання діагностується під час плевральної пункції (“холодна” емпієма). Висока температура тіла, задишка, виражена пітливість в нічний час, різка слабість, зниження маси тіла. Особливість ТБ емпієми (на відміну від неспецифічної) - у хворих температура тіла часто не підвищена і захворювання діагностується під час плевральної пункції (“холодна” емпієма).

Ускладнення емпієми плеври – нориці:

● бронхіальна нориця - гній з плевральної порожнину проривається через легеневу тканину у бронх. В цьому випадку гній виділяється при кашлі, іноді в значній кількості. При введенні в плевральну порожнину ліків, хворий відчуває у роті присмак лікарських препаратів. Діагностика: проба з барвником - після введення у плевральну порожнину (під час пункції) метиленового синього забарвлюється мокротиння.

● торакальна нориця - гній з плевральної порожнину проривається через грудну стінку; плевральна порожнина може інфікуватися вторинною мікрофлорою.

Лікування. Пов’язано з труднощами через те, що їх організм виснажений або різко ослаблений. Тому якомога раніше потрібно вирішувати питання про застосування оперативного втручання, якщо немає протипоказань (стан хворого, поширеність ТБ процесу). Хворим потрібно систематично робити пункції чи дренування плевральної порожнини для евакуації гною, бо інакше порівняно швидко у хворих розвивається амілоїдоз, виснаження чи легенево-серцева недостатність.

У разі хронічної емпієми плеври застосовують операцію плевректомії (вперше виконав французький хірург Делорм у 1883 р.). Роблять широкий розріз грудної стінки до плеври. Потім у межах порожнини відшаровують парієтальную плевру від грудної стінки і межистіння, а вісцеральну – від легені. Гнійний мішок видаляють і легеня розправляється. У разі потреби – видаляють частину ураженої легені.

Професійні захворювання легень виникають внаслідок впливу на організм людини шкідливих факторів навколишнього середовища під час його виробничої діяльності. Найпоширеніший і вивченими є захворювання, пов’язані із вдиханням різного пилу. Запилення легень називається пневмоконіозом (лат. pneumonum - легеня, konis- пил), а поєднання пневмоконіозу із туберкульозом легень - коніотуберкульозом.

Пневмоконіоз - хронічне захворювання, викликане тривалим вдиханням пилу, що розвитком фіброзу, сполучнотканинних вузликів й їхніх конгломератів (вузлів) у легенях і лімфатичних вузлах. Конгломерати можуть некротизуватися, частково кальцинуватися або розпадатися, утворюючи каверни. У хворих силікозом легеня збільшена, щільне, а під плеврою виникають емфізематозні були. У слизовій оболонці бронхів, трахеї, глотки, носових раковин виявляють атрофічні і склеротичні зміни. Тому для пневмоконіозу характерним є хронічний бронхіт. Листки плеври стовщені й зрощені.

Відповідно до класифікації (2002 р.) пневмоконіози поділяють на п’ять груп залежно від складу пилу:

1. Силікоз.

2. Силікатози - виникають при вдиханні пилу силікатів, що містять двоокис кремнію у зв’язаному стані (азбестоз, талькоз, коаліноз, цементом, запилення часточками скловолокна).

3. Металоконіози – розвиваються при вдихання пилу металів (алюміноз, бериліоз, сидероз, станіоз).

4. Карбоконіози - обумовлені потраплянням пилу, що містить вуглець (антракоз, графітоз).

5. Гіперчутливі пневмоніки - розвиваються від вдихання пилу токсико-алергізуючої дії (бісіноз, амідоз).

Ускладнення пневмоконіозів туберкульозом називається коніотуберкульозом.

Силікоз зустрічається найчастіше, ніж інші пневмоконіози і нерідко ускладнюється приєднанням туберкульозу.

На силікоз захворюють працівники гірничорудної, вугільнодобувної, металургійної промисловості, машинобудівники.