1. Лікування туберкульозу.
2. Зменшення тиску в судинах:
а) спазмолітики:
- еуфілін - вводять внутрішньом’язово (24%-1мл) або внутрішньовенно (2,4%-10мл), папаверину гідрохлорид (2% - 1-2мл) внутрішньовенно або підшкірно чи гідрований папаверин - но - шпа (2% - 2-4мл) внутрішньовенно або підшкірно;
б) гангліоблокатори: бензогексоній – 2.5%-1м л внутрішньом’язово, пентамін 0 5% - 0,5-1мл внутрішньом’язово або внутрішньовеннона 20мл ізотонічного розчину, арфо над – 5%-5мл на 5% розчині глюкози внутрішньовенно краплинно, пірилен (0,01 г 3 рази на день) або темехін (0,001 2-3 рази на день).
Призначення гангліоблокаторів контролюють величиною систолічного тиску у великому колі кровообігу. На плечовій артерії воно має бути не нижче 80 мм рт. ст;
в) протикашльові засоби - кашель може провокувати кровохаркання внаслідок зростання тиску в легеневій артерії. З цією ж метою призначають і атропіну сульфат (0,1% - 1мл) підшкірно, бо він пригнічує кашльовий рефлекс.
3. Підвищення згортання крові:
- дицинон (етамзилат натрію) 12,5%-2млвнутрішньовенно чи підшкірно;
- гемофобін - 1,5%-5-10мл внутрішньовенно або 3% розчину по 1 ст. ложці 3-4 рази на день ;
- фібриноген(при гіпофібриногенемії) -1-4г на добу вводять внутрішньовенно краплинно, розчинивши у воді для ін’єкцій;
- свіжозаморожена плазма – 100-200мл;
- вікасол – 1%- 1-2мл доцільно застосовувати у разі порушенні протромбіноутворювальної функції печінки.
3. Зниження фібринолітичної активності крові:
синтетичні інгібітори:
- амінокапронова кислота - 5% розчин у ізотонічному розчині натрію хлориду (до 100мл) вводять внутрішньовенно краплинно 2-4 рази на добу; при кровохарканнях можливе пероральне призначення по 3-4 рази на добу;
- амбен - 1%-5мл розчин внутрішньом’язово або внутрішньовенно;
природні інгібітори:
- контрикал, трасилол - 10 000-20 000 ОД внутрішньовенно краплинно у ізотонічному розчині натрію хлориду.
4. Зменшення проникності стінки легеневих судин:
- кальцію глюконат - внутрішньовенно або внутрішньом’язово (10%-10мл) чи внутрішньо (2 г 2-4 рази на день), кальцію хлорид вводять тільки внутрішньовенно (10%-10мл);
- галаскорбін (0,5г тричі на день) або аскорбінову кислоту (0,1г 3-5 разів на день) або натрію аскорбінат (5% - 1-3мл 1 - 2 рази на день внутрішньом’язово або внутрішньовенно).
Спонтанний пневмоторакс (СП)
(грец. pneuma – повітря + thõrax – панцир, грудь) – патологічний стан, що характеризується надходженням повітря до плевральної порожнини при відсутності ураження грудної порожнини.
| Етіологія | - Розрив емфізематозних булл, що формуються при фіброзно-вогнищевому, хронічному дисемінованому, циротичному туберкульозі легень, пневмосклерозі, бульозній емфіземі; - Прорив каверни або кісти у плевральну щілину. |
| Патогенез | Спонтанний пневмоторакс виникає при порушення цілісності вісцеральної плеври. Не плутати з травматичним пневмотораксом, який є наслідком проникаючого пошкодженням грудної клітки. |
| Види | - Відкритий – повітря надходить до порожнини плеври при вдиху і виходить при видиху через отвір у вісцеральній плеврі. - Закрити й – повітря потрапляє у плевральну порожнину під час вдиху, але назад не виходить, бо отвір у вісцеральній плеврі зачиняється. Клапанний – на вдиху повітря постійно входить у плевральну порожнину, а на видиху дефект у вісцеральній плеврі зачиняється, утворюючи клапан. Найнесприятливий вид СП. |
| Клініка | Клінічні прояви залежать від поширеності. Основні скарги - гострий біль в ураженій половині грудної клітки, задишка, сухий кашель, серцебиття. |
| Об’єктивно | Тахікардія, тимпаніт і ослаблене дихання на боці СП. У тяжких випадках – шкірні покриви бліді, холодний піт, ціаноз, підвищення артеріального тиску. При клапанному пневмотораксі – тяжка задишка, ціаноз. Хворі часто перебувають у вимушеному сидячому положенні збуджені, занепокоєні. За відсутності лікувальних заходів розвивається гостра дихальна недостатність. |
| Діагностика | Найінформативніший метод – рентгенологічне дослідження. |
| Лікування | - Хворому надають положення напівсидячи; - для зменшення болю вводять омнопон або морфіну гідрохлорид; - сульфокамфокаїн - 2мл 10 % (підшкірно); - оксигенотерапія; - пункція плевральної порожнини - для аспірації повітря, якщо стан хворого залишається тяжким. Більш адекватним є дренування плевральної порожнини і постійне відсмоктування повітря. |
| Ускладнення | Піопневмоторакс. – При СП у плевральній порожнині може утворюватися ексудат, який інфікується неспецифічно мікрофлорою. - Виникає при прориві у плевральну порожнину каверни, з якої надходить її вміст |
Хронічне легеневе серце (ХЛС)
Легеневе серце – це гіпертрофія і (або) дилятація правого шлуночка, що розвиваються в результаті гіпертензії в малому колі кровообігу, яка виникає внаслідок ураження бронхолегеневого апарату.
Залежно від патогенезу і клінічного перебігу розрізняють гостре, підгостре,хронічне легеневе серце.
ХЛС розвиваєтьсяу випадках фіброзно-кавернозного, циротичного, хронічного дисемінованого туберкульозу легень і хронічного туберкульозного плевриту.
