Творчість Аристофана та її особливості. Аналіз комедії

За античними відомостями, Аристофан написав сорок чотири комедії, авторство чотирьох з них спірне. З них збереглося 11 (крім того, майже тисяча фрагментів.): «Ахарняни» (425 до н. е.), «Вершники» (424), «Хмари» (423), «Оси» (422), «Мир» (421), «Птахи» (414), «Лісістрата» (412), «Жінки на святі Фесмофорій» (411), «Жаби» (405), «Жінки в народних зборах» (392), «Плутос» (338). Сюжети А. брав не з міфології, а створював сам, широко використовуючи казки, пісні, народні жарти, пародії. Його твори — це гротескне відтворення дійсності.
Комічними ситуаціями й прямими висловлюваннями хору Аристофан критикував афінських державних діячів, агітував за мир, зображував розклад суспільної моралі, глузував зі своїх літературних ворогів. Хор у комедіях Аристофана виступає у вигляді ос, жаб, птахів, навіть хмар. Грубий натуралізм Аристофана поєднується з патетичною лірикою, а комедійність доведена подекуди до буфонади. Проте твори Аристофана в основі своїй реалістичні і за змістом глибоко народні. Нестримно смілива своїм сатиричним характером, вільним і одвертим сміхом, комедія Аристована в історії літератури — неповторне явище.
Писати комедії Аристофан почав зовсім молодою людиною. Перша з них, «Бенкетуючі», до нас не дійшла. Відомо, що вона була поставлена в 427 до н. е., коли поетові було близько двадцяти років. Імовірно, через молодість Аристофана за автора виступив його друг Калістрат, як і під час постановки двох наступних, утрачених комедій «Вавилоняни» (426 до н. е.) і «Ахарняни» (425 до н. е.). За ними були поставлені «Вершники» (424 до н. е.), «Хмари» (423 до н. е.), «Оси» (422 до н. е.) і «Мир» (421 до н. е.). Останньою п'єсою завершився ранній період творчості поета. Для цих комедій характерна неприборкана політична сатира. У ряді комедій Аристофан нападає на демократію і жорстоко осміює демагогів з торгівельного стано — її вождів, що лестять народу й обманюють його, переслідуючи лише свою вигоду.
Першим з творів другого періоду, що дійшли до нас, більш стриманих й обережних, є «Птахи» (414 до н. е.), потім «Лісістрата» і «Жінки на святі Тесмофорій» (обидві 411 до н. е.). Нарешті, у 405 до н. е. були поставлені «Жаби».
У двох п'єсах третього періоду спостерігаються значні зміни, що свідчать про занепад древньої комедії і появу нових форм. У комедії «Жінки в Народних зборах» (бл 392 до н. е.) уже намічені риси так званої середньої комедії, а«Багатство» (388 до н. е.) — у повному смислі зразок цього жанру. Ця комедія і дві наступні, що не дійшли до нас «Аеолосікон» і «Кокал» (обидві 387 до.н. е.), були, відповідно до легенди, подаровані Арістофаном синові Арару, щоб створити йому ім'я в театральних колах. У «Кокалі» вводяться сюжети зваблення дівчини і впізнання давно загубленої дитини, що незабаром стали неодмінними елементами нової аттичної комедії.
У комедіях Аристофан яскраво відображає афінське життя V ст. до н. е., і в цьому їхнє побутове значення. Як комічний поет Аристофан не вніс яких-небудь нововведень у структуру і форму комедії, але, володіючи багатством фантазії й істинно аттичною дотепністю, він вміє розкривати свої ідеї в забавних, яскравих і оригінальних сценах; основна ідея в нього ніколи не силує розвитку дії, усе начебто в нього випадкове і імпровізоване, однак фабула, при всіх її варіаціях, завжди злита з основною тезою і слугує його поясненням. Дійові особи Аристофана — здебільшого типи відомих класів і груп; риси їхнього характеру часто перебільшені до шаржу, однак поряд з цим вони майстерно наділені і реальними рисами, як надзвичайно реальна і та обстановка, у котрій вони діють. Талант Арістофана виявляється й у «парабасах», інтермедіях, у яких поет звертається до публіки, і в сатиричних куплетах і задерикуватих пісеньках.
Мова комедій повсякденна, розмовна, міська аттична мова, заповнена каламбурами і влучними словами з жаргону, багата і дотепними сполученнями, і комічними словотворами; мова і віршовані розміри відрізняються жвавістю, швидкістю і гнучкістю. Усе це разом узяте робить комедії Аристофана видатним й у своєму роді єдиним пам'ятником світової литератури, тим більше, що інші представники грецької політичної комедії до нас не дійшли.

Етапи творчості:

1.427-421 – 1 етап Пелаконеської війни – пол. Комедії, Вершники, Хмари

2.414-405 – Ар відм від політ тематики, розв’язує сусп. Питання. Ком Птахи, Пісістрат

3.390-388 – відбув руйнація сарої пол. Комедії. Арістофан наближу власну комедію до побутової. Законодавці, Багатсво

Худ-особлив комедії:

-комедія розв’язує важливі питання того часу:навчання, виховання, чого і як вчитись

-Арфс намаг розвяз суто моральні питання, того кривда і перемагає

-пародія на Сократа і його школу

-автор висміює всіх героїв твору

-в парабасі викладає свої літ погляди (Парабаса - рух хору в бік глядачів, звернення до них від особи іншого автора.)

-говорить що п’єса, найкраща за всі комедії

- не вважає винним, якщо п’єса не сподобалась глядачам

-глядачів поділяється на 3 групи:

а)розумні

б)які оц. його твір гідно

в)ті, які не розуміють

-говорить про свої моральні принципи

-звинувачує тих, хто бере його комедії, трохи перероблює та видає за свої

Жаби

Діоніс, засмучений майже одночасною смертю Софокла й Евріпіда і страшачись за майбутнє театру, відправляється в підземний світ, щоб повернути звідти Евріпіда. Переодягшись Гераклом, він спускається в Аїд і під спів жаб перепливає ріку Стікс. Тут з'являється хор посвячених у елевсинські містерії, що співає гімни на честь богів. У ряді коротких сцен самозваний Геракл зустрічає то привітний прийом, то відсіч з боку тих, хто пам'ятає попереднє зішесття Геракла в Аїд. Зрештою Діонісу доводиться розкрити, хто він такий, після чого він стає суддею у вже готовому початися спорі між Есхілом і Евріпідом за першість серед трагіків у підземному світі (Софокл зі скромності відмовляється від участі в змаганні). Суперники починають довгий агон (сцена суперечки), обговорюючи власні твори, критикуючи і пародіюючи один одного. Діоніс вирішує повернути до життя Есхіла, сподіваючись, що той врятує Афіни своїм мистецтвом і мудрими наставляннями.
У цьому творі, що стоїть окремо від інших, Арістофан виходить далеко за межі традиційної комедії. Тональність комедії, незважаючи на властивий їй гумор і невтримні веселощі, що прориваються часом, скоріше сумна, і сум цей — не тільки про померлих трагіків, а й про театр, що прийшов у занепад, і про самі Афіни, що були вже близькі до занепаду. Сцена змагання між поетами вибудована з відмінною майстерністю, а пісні присвячених глибоко торкають задушевністю і красою. Очевидно, Арістофан задумав проникнути в суть не тільки трагедії, а й комедії: виникає враження, що той і інший жанр зливаються воєдино у величному фіналі з його героїчним гекзаметром. У цій п'єсі древня комедія підійшла до свого завершення.