Криза є ситуативною характеристикою функціонування будь-якого суб'єкта, що є наслідком невизначеності в його зовнішньому і внутрішньому середовищах.
Слід звернути увагу на те, що кризові явища виникають перш за все в найбільш розвинених системах. Так, "велика депресія" почалася в 1929 р. в найбільш розвиненій країні капіталістичного миру - США.
Останній з сучасних криз - валютний-фінансовий - почався в 1997 р. в найбільш розвинених державах Південно-східної Азії - Японії, Індонезії, Таїланді, Південній Кореї.
Встановлено, що кризи разом з негативними наслідками - спадом виробництва, безробіттям, інфляцією - сприяють вдосконаленню систем управління і впровадженню інновацій.
Розглянемо механізм подолання системної кризи, що торкнулася України в 90-х роках XX в.
В Україні і інших країнах СНД на основі кризи системи управління виявилися такі негативні наслідки:
· диспропорції розвитку економіки внаслідок великої питомої ваги підприємств ВПК, за різними оцінками того, що складав 70-90 % промислового потенціалу України;
· відсутність прогресивних технологій у всіх сферах народного господарства, окрім ВПК;
· наявність нераціональних транспортних схем і як наслідок - розрив економічних зв'язків між підприємствами на величезній території колишнього СРСР;
· монополізм державних підприємств, що привів до монополізму і диспропорцій у сфері ціноутворення.
Першочерговим завданням для подолання кризи управління є підготовка менеджерів, знайомих з сучасними технологіями управління. Тому необхідно організувати підготовку професійних менеджерів на всіх рівнях управління: державному, регіональному і на мікрорівні.
Освоєння сучасних технологій управління - головне завдання для керівників всіх рівнів. Старі кадри своїмконсервативним і інерційним мисленням перешкоджають економічним перетворенням в нашій країні.
Перш за все необхідне проведення адміністративної реформи в Україні. У її завдання входять:
· усунення з системи державного і регіонального управління псевдоменеджерів;
· скорочення чисельності державного апарату і регіональних чиновників в 2,5-3 рази;
· організація підготовки 2,5-3 млн. менеджерів відповідно до сучасних вимог і з урахуванням національного менталітету.
Не менш важливий ефективно використовувати унікальні земельні ресурси країни. Для цього слід передати хоч би 50 % орних земель реальним приватним власникам. Для ефективного використання орних земель необхідно:
· створити по досвіду США 400-500 тис. фермерських господарств, в яких буде зайнято близько 1,5 млн. фермерів і членів їх сімей, що складе близько 3 % населення України замість нинішніх 36 %;
· одночасно дати можливість функціонувати державним агропромисловим комплексам з метою формування конкурентного середовища;
· передати в безвідплатне користування землі, на яких розміщені підприємства, що діють;
· передати профспілкам безоплатно землі, на яких розміщені санаторії, дома і бази відпочинку.
Рішення цієї задачі можливе за умови, якщо буде зломлено опір лівих сил і аграріїв у Верховній Раді України, які не хочуть прогресивних нововведень в землекористуванні. Закон про землекористування в Україні в корені змінить економічні відносини, а ефективне використання орних земель здатне вивести Україну світові лідери по виробництву сільськогосподарської продукції.
Найбільш дієвим інструментом виходу з нинішньої кризової ситуації є державна підтримка формування в Україні 3,5-4 млн. господарюючих суб'єктів, з них 2,5 млн. малих підприємств. Досвід розвинених країн свідчить про те, що до 60-65 % продукції, товарів і послуг проводиться малими підприємствами.
Рішення цієї задачі неможливе без спеціальної підготовки менеджерів для малих підприємств.
Особливості механізму антикризового управління в регіонах полягають в створенні вільних економічних зон господарювання і передачі регіонам має рацію регулювати оподаткування підприємств в межах відведених ним повноважень. У регіонах найважче вирішується завдання усунення з систем управління консервативних керівників всіх рівнів і чиновників регіональних структур управління.
Найбільш ефективний інструмент антикризового управління - постановка чітких цілей перед суспільством України, розробка перспективних загальнонаціональних і регіональних програм виходу з кризи, організація стратегічного планування підприємств всіх форм власності, здійснення систематичного інформування суспільства про стан виконання програм (за типом щотижневих оглядів).
Тільки усвідомлення суспільством суті управлінської кризи дозволить виробити і упровадити прийнятні методи антикризового управління.
